Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Поезія Вікторії Гранецької
…
Вона народилась земною жінкою,
Яка мріяла прожити тисячі паперових життів –
Отримати довічне у вигляді ста літ самотності,
Щоб здійнятися в небо як Ремедіос
І пролетіти над гніздом зозулі
У пошуках втраченого часу…
Зустріти живого Фауста з Мефістофелем,
Піти на побачення з Воландом,
Стати якомусь майстрові Маргаритою,
Зазнати страждань молодого Вертера,
Загубитись над прірвою в житі,
А знайтися на ярмарку марнославства,
Де придбати трохи гордості й упереджень
І отримати на решту нестерпну легкість буття –
Писати листи незнайомці від імені Андре Моруа,
Навчитися воювати як Жанна д`Арк,
Співати як давньогрецька Сирена,
Танцювати як балерина Тайах,
Одягатись як Скарлетт О`Хара,
Роздягатися як Лоліта,
Кохати як Офелія,
А кохатися як Кармен…
Познайомитись із маленьким принцом,
Щоб зірвати його троянду,
Зізнатися Євгенію Онєгіну,
Що з дитинства його ненавиділа.
Оживити Ромео з Джульєттою,
Виграти війну з саламандрами,
Згрішити щиро – як ті, що співають у терні,
Прийти на сповідь до Жан-Жака Руссо
І померти як останній із могікан,
Щоб воскреснути лісовою піснею.
Катерини – свято дівочої долі (7 грудня)
Сонце сховалось за снігом,
День до вечора звертає,
Доля, що мандрує світом,
Хай до мене повертає!На сьогоднішню вечерю,
Що в складчину зваримо,
Запросимо Катерину,
Про любов спитаємо,А для цього приготуєм
На святій водиці
Кашу з маком та пшоном,
Як в цей день годиться.Кожна вгорне горня своє
В рушничок барвистий,
Та й за ворітьми пристоє,
Гляне в путь імлистий…
Поезія Ліни Яковенко
Повертайсь – я чекаю!
Згорає сонце в синіх небесах…
І ніч хапає у свої обійми
Тих лицарів, які в дівочих снах
Кружляли юнок в сукнях біло-пінних…Фата упала смутком по долу,
Колись така жадана, як повітря,
Тепер дивлюсь на неї, мов чужу, –
Її війна вдягла на своє вістря.Нахабна ніч, жорстока і страшна,
Покрала сни, кохання, світлу днину,
Війну намовила, аби вона
Життя підвісила на волосину.Погодилась… і лицар мій – солдат…
А я з надією чекаю сонця,
Але на небі місяць – його брат,
Шле промінь віри у мої віконця.
Ще грудень не прийшов…
Листопад 29, 2015 - 14:57 — perohanych
Ще грудень не прийшов, ще листопад триває,
А вже лапатий сніг стежки позамітав.
Вуалями зими прийдешній день кружляє,
І знову білий світ іще білішим став.Ще осінь у думках не стихла, не згоріла,
А вже сади стоять у срібному вбранні.
Калина на снігу вогнем запломеніла,
Немов гарячий слід, що скреснув у мені.
Олексій Могиленко. Спогади про хліб
Листопад 29, 2015 - 00:31 — perohanychДесять років тому відійшла у Вічність найдорожча, найрідніша для мене людина – моя бабуся. Шевченко Анастасія Пилипівна (дівоче – Чередніченко) народилася в 20 роках минулого століття на Київщині, в одному із сіл Сквирського району. Про те, які жахіття їй пришлося пережити, розповідала мало. А може, це я мало що розумів, бо був ще малим.
Вижила в страшний 33 рік. Вийшла заміж і війну застала в далекій Бесарабії. Там з чоловіком працювали залізничниками. Чоловік загинув у перші дні війни, а моя бабуся з немовлям на руках окупованою територією добиралася в Рокитне, на Київщину. Чоловікова рідня прийняла до себе молоду вдову, яка і так була сиротою.
«На колінах стою перед світлом твойого лиця...»
На колінах стою перед світлом твойого лиця.
Вистигає у небі гаряча сльозина зорі.
І немає початку і бути не може кінця
Цій печалі моїй, цій страшній нежіночій журі.
На колінах стою.
Ще надворі не вичахла ніч.
Ще в старому садку не прокинулось перше пташа.
Ще босоніж ворожить в холодній сорочці лляній
Перед місяцем повним моя задубіла душа.Зараз тишу торкнуть у будильнику стрілки старі.
Але є ще хвилина.
Іще не скрипіли ключі.
Ще заплаче росою калина у нашім дворі.
Крапелина холодна стече по твооєму плечі.
...Повертайся живим.
«Це мій Майдан...»
Листопад 21, 2015 - 23:24 — perohanych***
Другій річниці Майдану-2013 присвячується:
Це – мій Майдан. Нізащо і нікому
Не передам в оренду, напрокат.
З-за барикад попру навислу втому.
А сам уже – ні поступу назад.
Ковтнув його. А він – застряг, як кістка,
У горлі. Вкоренився на роки.
Аби-таки ідеї активіста
Не звести на порожні балачки.
Хоч не водій, проте вподобав шини,
Дорожні знаки в образі щитів.
Бо захотів очищення та зміни
В країні під орудою скотів.
Цього не можна пафосно забути,
Якщо шануєш волю і Хреста.
Коли повстав, то ймення «майданутий»
Неси на кожен хутір і в міста.
Сергій Сіваченко. «Мінімум, що Бог зумів надати…»
* * *
Мінімум, що Бог зумів надати,
З перекису водню, клаптя вати
Для латань пришвидшених влучань.
В розгалуженні каналів жовчних
Бажано пересуватись мовчки.
Депозитний долар чи юань
Не зупинять каверзних ревізій,
Не відмінять записів у книзі
Заперечень, скарг і побажань.
Мулько від поточних публікацій.
На вершках жирують папараці:
Блоги, інтерв’ю, репортажі.
Поезія Неоніли Диб'як
* * *
Зі сходу зловісне привиддя орди.
Палючі вітри хижо дмуть із-за Дону.
Печалять серця темні знаки біди,
Сини повертаються в трунах додому.Та ми не згинаєм ні душ, ні плечей.
Глянь вгору крізь сльози, моя Україно,
Не сонце, що ворога гнівом пече –
То з наших майданів палаюча шина,І Сотня Небесна довкруж і Полки
З Донбасу – стоять на Господнім осонні.
Позаду в борні за свободу — віки,
Попереду Юрій святий в обороні.На коливо жайвір їм зерна несе,
Ясу їм орли провіщають підхмарно.
Жорсткішає битва і вищає сенс.
Кров наших героїв пролита не марно.
Поезія Людмили Максимлюк
* * *
Найкращих забирають небеса…
А вересень тче чорну хустину…
Як дощ осінній – падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!Не тужи, матусю, я прийду у сні –
Тихенько обійму тебе за плечі,
Журавликом прилину навесні,
Засвічу зірку у холодний вечір…Тримайтесь, тату, не повернусь я живим…
Так щось нестерпно палить груди,
Я вмерти не боявся молодим –
Дивитись страшно, коли гинуть люди.
Літературно-художнє видання Олега Вістовського «У стремені Дністра»
Жовтень 27, 2015 - 23:49 — perohanychДруге, доповнене видання книги поезій Олега Вістовського «У стремені Дністра» побачило світ в 2006 році у чернівецькому видавництві «Прут».
Запрошуємо ознайомитися з електронною версією книжки.
