Жінка-УКРАЇНКА

Її за вроду він кохав,
Та вона з часом помарніла,
Її за косу він кохав
Коса із часом побіліла,
Іще за стан стрункий кохав
Вона ж його донці віддала,Ю
Як дивно він її кохав
Вона ж по-справжньому кохала.

То не легенда – правда суща
Людська душа є невмируща
І навіть там на небесах
Її душа в твоїх руках.

Минає час, минає все,
Одне ж на світі не минає,
На крилах нас воно несе
Кохання справжнє не вмирає.
В житті проста до болю суть
Її я вам сказати мушу
До раю тіло не беруть
Завжди кохайте в людях душу.

ВІЙНА

Ось і скінчилося літо. Цього року воно проходило для мене під знаком війни, як власне і для всіх українців. Літо минуло, а війна продовжується. І що б ти не робив, де б не був, думки – там.

Літо вкладається між двома датами – неоднозначним Днем Перемоги і тривожним нині Днем Незалежності. Між травнем і серпнем написалися ці вірші, об’єднані поняттям і відчуттям: в і й н а …

Світлана Макаревська

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Від сорок першого – до сорок п’ятого…
В спеку й мороз, дощ і туман,
був на війні рідний мій тато,
гвардії капітан.

Вийшов з оточення, вижив у пеклі –
артилерист, боєць.
Рани, контузії, зради і смерті…
От і війні кінець!

Ми про війну – міфи і правду –
чули від старших, батьків.
Мій про бої майже не згадував,
швидше забути хотів.

Звісно, вважав Перемогу великою –
мир вона людям несе.
Про героїзм не просторікував:
ворога били – і все.

Три покоління відтоді виросли –
дякуєм мирному дню!
Нащо ж сьогодні російському підлітку
«празнувать» давню війну?

Славити подвиг? А там було всякого…
Зброї убивчій радіти?
Мир – це єдине, чого треба прагнути,
це і пояснювать дітям.

Що ж залишилось країні, в якої
нині досягнень нема?
Молодь свою готувати до бою,
богом щоб стала війна –

брязкати зброєю, світ залякати,
бачити скрізь ворогів,
волю Господню не поважати,
взяти чуже, як схотів…

День Перемоги – свято священне
в тих, хто її здобував.
Вже відійшли вони в світ незбагненний,
звідки ніхто не вертав.

Але якби ми могли уявити:
ось вони – з нами, живі! –
впевнена: жоден із них своїм дітям
не побажав би війну розпалити,
долю майбутню занапастити,
душу скупати в крові…

…цей рік почнеться вкотре з немовлят…
як пісня до струни – так я за Вами
…але палітра часу віддаля…
і ми у снах торкаємось словами:

…ці пестощі, де звук голубить звук…
де голосу тремтіння безсоромне
…де я не знаю схлипу ваших рук…
де тільки знаки оклику і коми

…і тануть сни засніжені як ми…
вітання ніжні пролісками тішать
…вдихніть мене у холоді зими…
приборкайте мої нестримні вірші

…цей рік почнеться вкотре з немовлят…
Лелеки білі носять сніг на крилах
…О любий! Дайте хоч у сні крилят…
мені без Вас цей світ пройти несила.

Що може надихати більше, ніж крила?
Птах розправляє крила і ось – ширяє над землею… А на землі його гніздо чекає…
А що, як надумає хижак зруйнувати гніздо?!
Тоді – лише випустити кігті!
Бо нащо безкрайнє небо, коли його немає – рідного гнізда?!
Чи замінять домівку одвічні блукання по гніздах чужих?!
Чуже – є чуже…

Ой, літала зозуленька
По полю, у лісі.
Лежать вбиті людські діти
Землею не вкриті.

Замовчала зозуленька
У жнива гарячі.
Більш не буде вона людям 
До ста літ кувати.

Заніміла зозуленька,
Журба серце крає.
Нема миру в Україні,
Брата брат вбиває.

Заніміла,замовчала,
Горе в Україні…
Жовте листя укриває
Братськії могили.

Олексій Могиленко
              25.09.14.