Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Поезія
Вистояти!
Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя:
Нові поезії Юлії Григорук
***
Мені наснились сині гори
І ліс старий, і дивна даль.
А під ногами шумне море,
Немов змива мою печаль.
А раптом сни бувають віщі,
І все це збудеться колись?
А поки я складаю вірші,
А під ногами - падолист.
Я знаю, все це незбагненно;
Крізь пелену всіх сновидінь
Пливе блакитно-синє небо
Вже кілька тисяч поколінь...
***
Поезія та проза Тетяни Череп-Пероганич у перекладі на польську Казімєжа Бурната
Глухота
Ми розучилися чути одне одного: наділи навушники і слухаємо музику. Кожен свою.
Głuchota
Oduczyliśmy się odczuwać siebie nawzajem: nałożyliśmy słuchawki i słuchamy muzyki. Każdy swojej.
Дивачка
Ах, зимо. Ну, годі сипати дощами і кутати туманами. Не до лиця тобі це. Кого наслідуєш? Пізню осінь чи ранню весну? Дивачка! Навіщо? Стань собою. Дай нам світла снігів, срібла інею, сили морозів. Замети і завій. Вкрий кригою ріки і сніжною пеленою береги. Бо нема на серці свята. Лишень сірість та нудьга.
Dziwaczka
Ach zimo. No nie można szarpać deszczami i otulać tumanami. Nie do twarzy ci z tym. Kogo naśladujesz? Późna jesień czy początek wiosny? Dziwaczka! Dlaczego? Bądź sobą. Daj nam światła śniegu, srebra szronu, siły mrozu. Zamieci i zawiei. Okryj lodowate ręce śnieżnym całunem. Bo nie ma w sercu święta. Tylko szarość i nuda.
Іванна Стеф'юк: Кавалок світа (роздуми на тему і без)
…А коли ми запливаємо в сон – як у тиху і приємну ріку, там немає війни, болю і крику. Там є світ, який ще не знає, що таке зло, і там душа може розгорнутися з пелюшок стриманості і трохи подихати. А коли сон дуже приємний – прокидатися не хочеться. А коли прокидаєшся і дивишся, що від ранку уже статися встигло – думаєш: «Лиш би це був сон». Це сон, сон, від якого мусимо прокинутися, і згадати, що сила – не в зброї, а відвага – не в злості…
***
Зробилося світло. Кавалками світ закрутився,
І спогад про давнє з мальованих вийшов мисок.
Він виросте гуцулом - той, що тепер народився,
Де трісла шкарлупа - не впала душа на пісок.
Поезія Лілії Ніколаєнко
***
Останній вірш. Думок гарячий біль.
Палац вітрів зруйнований прозрінням.
Душа вагітна тишею безсиль.
У серце ж без гріха – летить каміння.Останній грім розірваних небес.
У літерах-дощах – печальна сповідь.
Не прийме жодна із твоїх адрес
Дарунку запізнілої любові.Останній Рим ілюзій упаде.
І винесе сумління грізний вирок.
А спокій... Не знайду його ніде.
Та відпущу рядки в далекий вирій.Останній лист у вічність – епілог,
Тускніє дрібно-зоряний мій почерк.
Не буду я у списку перемог.
А ти не вчиниш цей блаженний злочин.
***
Олеся Чайка. Нові поезії та інтерв’ю на радіо
http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?p...
Інформаційно-музична програми "Обрії"
В студії співачка і поетеса Олеся Чайка, ведучі Корнієнко О., Корженко В.
Мотанка
Я – оберіг.
Візьми мене з собою
В похід далекий до зірок,
Я захищатиму собою
Тебе від смерті,
Кожний крок…
Я, знаю, -
У пригоді буду,
До рани, може, прикладеш,
Я – з льону…
Душу чисту мою
Відчує серце твоє теж.
Мій кулемет
«Ніхто не хотів помирати...»
Ніхто не хотів помирати.
Далеко було до ранку.
Строчили по нас автомати,
Стріляли російські танки.Вдивляємся в темінь хижу,
А там зачаївся ворог.
Він думав - ніхто не вижив
У цих поруйнованих горах.Блищали зіницями вікна,
Кричали простреленим ротом,
Коли божевіллям облипла
Стріляла російська сволота,Коли у шпиталі конала
Від болю маленька дитина,
В Росії далекій чекала
"Геройського" мама сина.
Поезія Наталки Поклад
* * *
День осінній спіткнувся – і тане;
я на нього, як в'язень, дивлюсь.
Осипається листя останнє
із дерев, і так сумно чомусь.Може, ця самота завелика?
Може, зрушиться – і промине?..
Проступають крізь час дивні лики,
їхні погляди гріють мене.І я вчуся нести день осінній
і крізь зиму вже чути весну –
ту, яка щонайкраще насіння
відбере – й кине в землю масну…
Осіннє сонцестояння
Святе Водохреща
Відкрились небеса безкраї
В ту мить, коли Господь хрестився,
І Дух святий зійшов із раю,
Голубкою у світ явився.Візьміть з Господньої купелі
Цілющу життєдайну силу
І освятіть свою оселю
Надії сяйвом білокрилим!Молитва Богу Водохресна –
Безжурна, радісна і щира...
Хай співи янголів небесних
Зміцнять ваш дух у Божій вірі!
Поезія Анастасії Мандрики
ВИШИВАНКИ
Українську вишиту сорочку
Дарувала матінка синочку,
І кофтину, білу вишивану,
Дарувала доні рідна мама.Скоро вже в дорогу виряджати,
Рушники почала вишивати.Як рушник для сина вишивала,
Щастячка і долі побажала,
Щоб складалося усе на диво,
Щоб здоровий був і був щасливий.А на рушничкові, що для дочки,
Вишивала пару голубочків,
Ще й калину, вкриту білим цвітом,
Щоб росли здорові в доньки діти.Мама у дорогу проводжала,
Рушники обом подарувала.
Солдатові з Ніжина
Виживеш – не минулим:
Той, Хто тебе сотворив,
Тільця крові продумав
Й шар поверхневий кори.Виживеш – не майбутнім:
Стіни його хиткі.
Ти відмежуєш сутність –
Поданої руки.Виживеш – маєш право:
Тут, на землі, перебуть.
І не бійся розправи:
Просто – безстрашно – будь!
Поезія Ірини Любиченко
* * *
Десь йдуть дощі,десь падають сніги,
Десь зараз небо зорями засіяне,
А десь йде жінка,наче крізь віки
І кліпає мені сумними віями.
Я наче б її знаю,наче б ні,
Ми начебто стрічались й не стрічалися,
Вона в якомусь десь була вікні,
Когось чекала чи із кимсь прощалася.
Її овал слов’янського лиця,
(Таку класичність чи у Бога вимолиш?)
І погляд,погляд – птиці чи гінця –
Кудись намітить то уже не стримаєш.
Я знаю її вдачу і норов –
О як вона тримає гордо голову! –
То йде вогнем,то ледяніє кров,
То плавиться земля неначе олово.
