Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Вірші Тетяни П'янкової
* * * * *
І раптом стане місяць молодим.
І я тебе захочу і окрилю…
На цій дорозі, що, звичайно, в Рим,
Побудь зі мною довше, хоч на милю.Побудь моїм. Хоч серпень перестиг.
Куди його? В які убогі вірші?
Побудь. Хай встигне щастям прорости
Моя любов, насіяна ряснішеОсінніх страстоцвітів і гербер…
Я все ще хочу спогади – в портрети.
Але зрадливо сіпається нерв
Десь біля серця, що воліє вмерти.Бо так і не спитало у синиць,
Як від обрубків крил сцілити спини…
А сьоме небо потекло з зіниць
Під ноги… в порохи… аквамарином…
* * * * *
З Парижу. Поезія Ореста Катинського
Маніфестація «St.Michele»
В Парижі українців маніфестація —…
За відставку влади демонстрація,
Бо ця влада чужа народу
І душить всяку свободу,
Що порушує конституцію,
Де суд породив проституцію,
Яка є корупційна регіоналка,
Як партія влади — аморалка
В лиці президента
І банди шакалів слова,
Як комуністичної зарази основа …
І досить терпіння тримати
На їхні обдурства і стати
Повинні ми в оборону держави,
Щоб не втратить козацької слави …
Слава Україні !
Героям слава !
Від нас українців залежить
Майбутня наша держава …
Ода українській мові
Рідну мову свою полюбила з дитинства –
Моя подруга вірна, я з нею на «ти»,
Бо корінням своїм я на землях вкраїнських,
Хоч і кличуть-манять мене інші світи.
Я у мові знаходжу п’янку насолоду,
Дасть натхнення звичайне сполучення слів.
Як чарують її звукові переходи
І мелодія з давніх омріяних снів!Рідна мово моя, досконалості подих,
Ти лікуєш, слабких піднімаєш з колін,
І ховаєш в глибинах всі барви природи,
Мудрість предків і дух молодих поколінь.
Пародія від Ярослава Чорногуза
Український Вавилон
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам?..
В коханні мені захотілося стресу,
Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
«Артисти великі й артисти маленькі...»
Артисти ВЕЛИКІ й артисти Маленькі,
Вас теж породила колись рідна ненька,
Вона колискових співала ночами
Живим голосочком і без фонограми.То звідки ж ви взяли
Порочну манеру
В концетрах співать
Під плюсову ФАНЕРУ?Це ж стільки артистів
Роти відкриває,
Руками махає,
В слова попадає!
Ну що за хвороба, ну що за химера?
Державний ансамблі – вже й ті - «під ФАНЕРУ»!
Людей у нас, певне, вважають ЛОХАМИ,
Коли всі працюють під ПЛЮС-фонограми?
Гармонія ніжності
Гнучких двох тіл —
Одна мета,
В злитті безумства...
В нічному світлі
Місяця літа,
По шкірі,
Ніжная
Рука...
Тремтять, в бажанні,
Стогоном уста
І груди,
В пристрасті,
Як напнута струна...
Ніч дивиною
Пристрасті —
Хмільнеє п`є
Вино,
Як солодко
Вдихається
Воно...
Вливається
Із стогоном
Живе —
В безумстві танцю
Розквіта
Нове —
Любові жага...
Мольба струменить
Просьбою,
Як вага,
Наперекір коктейль
У шейкер
Часу добавляє...
Іще хоть раз,
Востаннє,
Разом —
Поезія Олени Багрянцевої
Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах...
Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах.
У махрову печаль загорнулись будинки старі.
Цей солоний туман нас, напевно, поглине без решти.
Так фальшиво звучить метушливих думок попурі.Не рятують плащі. І трамваї холодні, як туга.
Ти не віриш дощу у шерензі кривих парасоль.
Всі прогнози мовчать про осяяну сонячну смугу.
Буде довго отак грати жовтень завбачливу роль.Ти не зміниш цей день. І додому далеку дорогу.
І озера калюж під ногами не зникнуть, атож.
До зими вже, мабуть, ця похмура покірна волога.
Знову – дощ…
5.10.2014
«А вже осінь золотиста...»
А вже осінь золотиста
Стежки променем лягла,
Горобинове намисто
Щедро в коси заплела.Повінчала день осінній
З перельотами птахів.
Чи від літа мої крила,
Чи з весни у серці спів?Чом беру з палітри неба
Різнобарвний колір днів
В це життя, де жити треба
Без пояснень і без слів.
Поезія Ольги Зозулі
Морська історія
Я бачу, як на пристані
Хтось сумно походжає,
І навіть чую з відстані:
Голосить і ридає...Вже корабель давно відплив, лишивши тільки хвилі,
Що скуштувавши сірих злив, холодні й полохливі.А той нещасний все не йде додому,
Немов лишилось в морі ще щось дивне, невідоме,
Що в буревіях долю ревно повідає,
Що на таких, як він тихесенько чекає...Він то на обрій гляне, то прилине до води,
Таке колись кохане згубилося в тобі...
Поезія Надії Матвіїв-Таранової
Найдорожче
Сонячне проміння ллється,
Привітавши ранок у селі.
Драганка річка змійкою тут в`ється
І ще дрімає Бір у самоті.Моє село тут люди працьовиті,
Поля безкраї, що шумлять хлібами,
А трави, трави соковиті,
Пасуться коні і корови табунами.У вікна заглядає кущ калини,
З садів пташина пісня в даль несеться.
Це часточка моєї Батьківщини –
Усе це Україною зоветься.
Маленький козачок
1.Я маленький козачок -
В мене шапка на бочок,
Шаровари, чобітки
Подивіться малюки.
