Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Поезія Маріанни Задорожної
ПЕРЕМОГА
Коли ми разом – грізна сила,
Хоч тяжко і гірка ціна,
Свободі не обріжуть крила,
Не обведе густа мана.Не можна далі без уваги,
І вперто йти в глухий ігнор,
Коли волає «допомоги»
Багатолюдний слізний хор.Та ось нарешті перемога.
Її чи втримає рука?
Забудуться усі тривоги,
Бо злу прийшов нарешті крах.
ВІТЕР
Паперове свято на семи вітрах,
Неба барви втратив однокрилий птах.
Цвях забитий в груди не пече уже.
Забуття не буде від палких пожеж.
Вірші Світлани Макаревської
УКРАЇНІ
в річницю Чорнобиля
(1986 – 1996)
Моя засмічена земля
моя засмучена країна…
Дивлюсь на тебе не здаля,
живу з тобою, Україно.Я воду п’ю з джерел твоїх,
годуюся iз твого поля,
i не сховаюся вiд лих,
якi тобi судила доля.Од тебе хмар не вiджену —
якби ж могла! Та сил не стане.
Багатшi є, але одну
тебе люблю, як донька маму.За всi грiхи мене прости.
I — з колоска твого зернинку —
обережи i захисти
мою онуку, українку…
ДУМКИ ПРОТИ НОЧІ
Поезія Наталії Хаммоуди
Я дочка України
Я часто бачу в снах поля,
Поля, у рідному селі,
Жита, калину і ромашки при долині.
У гречці десь бринить бджола,
В садах щебечуть солов"ї,
А в небесах ключі курличуть журавлині.
Я вийду, стану на межі,
Підніму руки в небеса
Неначе пташка,що в політ зібралась, вільна,
Від щастя тепло на душі,
І сльози радості в очах,
Я горда тим, що є дочкою України.
На повні груди я вдихну,
І наберу квіток в житах,
Їх віднесу до обеліска під горою.
Там земляки мої лежать,
Вони упали в цих полях,
Щоб жили в мирній Україні ми з тобою.
Анти-насильство
А я уже втомилася від вбивств
І катаклізмів, хоч людей так шкода,
Але потік насилля захопив
Життя й ефіру простір як погода.Той вбив, а той все бачив і мовчав
Боявся мабуть, може, був байдужим…
А той свою сусідку ґвалтував,
Бо знав – вона мовчатиме натужно.Роками так мовчатиме вона…
Мовчатиме, бо, бачте, сиротина…
Щоб не сказали, це ж її вина,
А не його – як можна – це ж мужчина.
Миготіла свіча...
Миготіла свіча на моєму вікні,
Листопадовий вечір в журбі опустився.
Душі вмерлих людей щось казали мені,
Спокій мирних осель темнотою налився.Чув я з тихих кутків, як доносились ледь
Із тривог материнських пісні колискові, –
Чатувала ворожо непрохана смерть,
Покладавши на крила болючі окови.І знущався над ними зловіщий режим,
Поглинаючи все у жорстокому році.
Ніби грали для них темним смутком важким
Журні твори свої вічні Верді та Моцарт.
Цикл вiршiв про Сiчеслав — Катеринослав, тепер Дніпропетровськ…
Сон Грицька Нечеси
"Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий,
Такий, як був Нечеса-князь… "
«Енеїда» Іван Котляревський
То Грицько Нечеса –
Гренадер козацький,
Умілий в науці
І у бою хвацький,
Козацьку науку
Найбільш полюбив –
Закохався в Україну,
Хоч у ній не жив,
А придворним у палатах,
При цариці Катерині
Був намісником багатим,
Що Україною тужив –
Потьомкін Григорій Олександрович,
Отаман Нечеса Гриць,
Серцем
Українським козакам
Служив…
Дитинство, що обпалене війною
Неначе блискавиця у безхмарнім небі,
Неначе ураган, який ніколи не чекали,
Прийшла до нас війна у світлі дні травневі
І доль багато, наче гілля поламала.Жаркий вогонь війни палає безпощадно,
Приносить біль, страждання і убивства.
Життя людське палить навіки, безоглядно,
Та найболючіше обпалює дитинство.Пору таку щасливу, ніжну, безтурботну,
Зігріту сонцем і батьківською любов"ю,
Він обертає в біль і у журбу скорботну,
Окроплену гіркими сльőзами і кров"ю.Невинні діти із благальними очима
Заручниками стали у тяжкої долі,
Бо за чуже безумство й грішну одержимість
Їм горя та страждань дісталося доволі.
Вірші Тетяни П'янкової
* * * * *
І раптом стане місяць молодим.
І я тебе захочу і окрилю…
На цій дорозі, що, звичайно, в Рим,
Побудь зі мною довше, хоч на милю.Побудь моїм. Хоч серпень перестиг.
Куди його? В які убогі вірші?
Побудь. Хай встигне щастям прорости
Моя любов, насіяна ряснішеОсінніх страстоцвітів і гербер…
Я все ще хочу спогади – в портрети.
Але зрадливо сіпається нерв
Десь біля серця, що воліє вмерти.Бо так і не спитало у синиць,
Як від обрубків крил сцілити спини…
А сьоме небо потекло з зіниць
Під ноги… в порохи… аквамарином…
* * * * *
З Парижу. Поезія Ореста Катинського
Маніфестація «St.Michele»
В Парижі українців маніфестація —…
За відставку влади демонстрація,
Бо ця влада чужа народу
І душить всяку свободу,
Що порушує конституцію,
Де суд породив проституцію,
Яка є корупційна регіоналка,
Як партія влади — аморалка
В лиці президента
І банди шакалів слова,
Як комуністичної зарази основа …
І досить терпіння тримати
На їхні обдурства і стати
Повинні ми в оборону держави,
Щоб не втратить козацької слави …
Слава Україні !
Героям слава !
Від нас українців залежить
Майбутня наша держава …
Ода українській мові
Рідну мову свою полюбила з дитинства –
Моя подруга вірна, я з нею на «ти»,
Бо корінням своїм я на землях вкраїнських,
Хоч і кличуть-манять мене інші світи.
Я у мові знаходжу п’янку насолоду,
Дасть натхнення звичайне сполучення слів.
Як чарують її звукові переходи
І мелодія з давніх омріяних снів!Рідна мово моя, досконалості подих,
Ти лікуєш, слабких піднімаєш з колін,
І ховаєш в глибинах всі барви природи,
Мудрість предків і дух молодих поколінь.
Пародія від Ярослава Чорногуза
Український Вавилон
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам?..
В коханні мені захотілося стресу,
Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
