Жінка-УКРАЇНКА

Рідну мову свою полюбила з дитинства –
Моя подруга вірна, я з нею на «ти»,
Бо корінням своїм я на землях вкраїнських,
Хоч і кличуть-манять мене інші світи.

Я у мові знаходжу п’янку насолоду,
Дасть натхнення звичайне сполучення слів.
Як чарують її звукові переходи
І мелодія з давніх омріяних снів!

Рідна мово моя, досконалості подих,
Ти лікуєш, слабких піднімаєш з колін,
І ховаєш в глибинах всі барви природи,
Мудрість предків і дух молодих поколінь.

Ти зі мною у радості, ти – у печалі,
Наче промінь у нурті щоденних турбот.
Скільки світлих годин я з тобою пізнала –
Сили, Віри, Любові незримий оплот.

Все в тобі – і рожеве світання,
І тумани густі таємничих лісів,
Біль розлучень і зрад, полум’яне кохання,
І дівочий тужливий проникливий спів.

Врода, істина, смуток, розрада,
Сила буйного вітру і сонячний німб…
Сміх, жалоба, скорбота, принада,
Крила вільного птаха, потужні й міцні.

Наче квітка тендітна, у грудях розкрийся,
Зцілюй тіло моє, як живильний бальзам,
Невичерпним потоком в душі, слово, лийся –
Ворогам на поталу тебе не віддам!

Загадкова, казкова, чарівна країна!
Не збагнути твоєї, мабуть, таїни.
Чую голос твій, мово, – для мене єдина –
Тож струною в душі моїй лунко дзвени!

Вікторія Рутковська