Жінка-УКРАЇНКА

ПЕРЕМОГА

Коли ми разом – грізна сила,
Хоч тяжко і гірка ціна,
Свободі не обріжуть крила,
Не обведе густа мана.

Не можна далі без уваги,
І вперто йти в глухий ігнор,
Коли волає «допомоги»
Багатолюдний слізний хор.

Та ось нарешті перемога.
Її чи втримає рука?
Забудуться усі тривоги,
Бо злу прийшов нарешті крах.

 

ВІТЕР

Паперове свято на семи вітрах,
Неба барви втратив однокрилий птах.
Цвях забитий в груди не пече уже.
Забуття не буде від палких пожеж.

Стогін будить громом блискавки з пітьми,
Пліт веде додому від воріт зими.
Полетить на волю тріснута струна,
Там зустріну долю, де лиш тінь німа.

Світ розгорне крила, нам безпечний схрон,
Зламані вітрила поверне Харон.
Тихий плач почують звірі у лісах,
З нами пожалкують у безхмарних снах.

 

КАМІН

Тане свічка вбога,
Вогник б’ється з тріском,
Вічність рве дорогу
На паркет із воском.

Попіл – тихий спомин
За вогнем каміна,
Знов підуть у комин
Залишки поліна.

Холод шмигне в двері,
Вхопить непомітно,
Як завжди в партері
Все найгірше видно.

 

ЖАХІТТЯ

Знов здається мені
У тривожній пітьмі
Зачаївся лиш жах.
Чи примарився в снах?

Почуттів круговерть
Пронесеться мов смерч.
Зачарує мольберт
Подарований френч.

Розлетілись думки
По далеких кутках,
Лиш тремтіння руки
Видає у листах.

 

ГРОЗА

Тріада промайне, мов блискавиця,
Кипить розбурханих емоцій рій,
Наповниться занедбана криниця
У променях відроджених надій.

Сліпуче сяйво манить за собою,
Колючий сніг залишимо зимі.
Усміхнене обличчя зве до бою
Із болем, що шукаємо самі.

Весна несе наповнення натхненню,
Зело квітчає радісні гаї,
Забудемо облуди і смирення,
Нехай вітають свято солов’ї.

 

СУГЕСТІЯ

Відлунює іній в ранковій моїй самоті,
Забуто про вирій, що мрії веде до мети,
Вже зведено вежі, високі мов з білої мли,
Ховаємо межі, де видно галактик світи.

Слонової кості руйнується острів малий,
Не вистачить злості, то морок усіх розділив.
За ґратами стихли всі схлипи осінніх дощів,
Волання повинні вже вивести смуток з кущів.

І знову снується печальних думок полотно,
Ковтком не відчути життя як хороше вино.
Зостанеться прірва, що пустку відкриє космічну,
Яка принесе провидінь чистоту хірургічну.

 

ЛЕЛЕКИ

По дорозі життя далекій
Повертають домів лелеки,
Закликають весну з-за моря,
Щоб не було нікому горя.

Зачекались на пісню птаха,
Промінь сонця не знає страху,
Зійде пролісок десь під снігом,
Радість нОва не стане збігом.

Знову ластівка здійме крила,
Пурпурові наснить вітрила.
Рідний дім зустрічає радо
Всі свої заблукАлі чада.

 

ЖУРАВЛІ

Ті журавлі, що плачуть на розрив,
Б'ють душу більше теплих солов'їв,
Їх сірий довгий поворотний шлях
Стоїть сльозами не в одних очах.

Ключі з-за моря в небесах пливуть.
Чому не всі додому повернуть?
Немає на холодній чужині
Ні друзів, ні тепла, мовчать пісні.

Бракує барв, не тішить і весна,
Коли самотність-твоя таїна.
Пустеля пролягла до мертвих ніг,
Та все ж вдалось завершити забіг.

А журавлі повернуться назад
І ми складемо їм нових балад,
Лиш ті, що залишились назавжди
Нам болем відізвуться самоти.

 

МЕРЕЖИВО

Мереживо плететься у слова,
Забуто шлях, то виведе крива,
Зостанеться в тенетах мовний шал,
Закінчиться омани карнавал.

Заплетено тугим вузлом дилем
Багате розмаїття гострих тем,
Занедбано розпластаність ідей,
Що так завжди цікавили людей.

Майдани залишають демагоги,
Закрито непротоптані дороги,
Афіш шматки несе по місту вітер,
Самотні пелюстки зів'ялих квітів.

 

АРХІТЕКТУРА

Семиоктавний водоспад щедрот
І архітравний витончений грот
Заполонили береги химерні,
Нашепотіли відблиски феєрні.

Наворожили різьблені фронтони
Величнобілі звивисті колони,
Собор шпилЯми чеше буйні хмари
В молочному тумані – дня примари.

Перлини в мушлях сховані надійно,
Вітрил пурпур вже вицвів провінційно,
Завіси заступили світло денне,
У плюші крісел тоне диво темне.

Перлини на зів'ялих пелюсткАх,
Тривоги у розпалених серцях,
Затоплено пісками ті оази,
Де пошуки завершують екстази.

 

НАТХНЕННЯ

Ми чуємо галактик голоси
Між краплями прозорої роси,
Летить між зір захоплена луна,
Проясненої музики мана.

Пожежа повномісячного чару
Заворожила приспану кіфару,
Перевернула нот звучання ніжне
Натхненням до висот діянь сподвижних.

Збудились переливи срібнострунні,
Зацвіли квіти – барви яснобрунні,
Чаклує поклик волі водоспадність,
Бажає світ прославити принадність.

 

ХИМЕРА

Паралельні світи околиць,
Гармонійні листи – проколи,
Замежові крислаті чари,
Хаотичні криштальні пари.

Зосереджено виснуть ночі,
Задзеркальні вогні урочі.
Тонуть місячні ноти – шлейфи
Під вином чарівної флейти.

Креслить кола холодний циркуль.
Видноколом туманна віддаль,
Полотном розтечеться мряка,
Заперечень луна двояка.

 

СПОГАД

Це булО так давно
Поросло ПолинОм,
Спогад марних ураз
Між загублених фраз.

То вже ніжна пастель
Зустрічає гостЕй,
Не чекає ніхто
Перший жовтий листок.

Далі буде зима
Сліз у неї нема,
Вітер зносить сніги
Тільки б стало снаги

Добрести до весни
Де квітують сади,
У небесну блакить
Долетить щастя мить.

 

СНІГОВА КОРОЛЕВА

То зима примарила сама
Волошкові очі чаклуна,
Не живе кохання в холодах,
Не співає у неволі птах.

Заморозить у сніжинках сліз
Теплих рук легкий і ніжний бриз,
Занесе заметами пожежу,
Приєднає до плачів кортежу.

Краще залишитися одною? 
Почуття пустити стороною,
Не для всіх весняні квітнуть барви,
Лиш фантазії відкрились брами.

 

ТРАВЕНЬ

Мерехтливі вогні нічні,
Міріади бузкових снів,
Заплітає чеканням літа,
Залітає яскраве світло.

Маєстатна замрійність віт,
Білопінний морганний цвіт,
Вже захрущені звуки вишні
Затопили молочну тишу.

Пролягли у сузір'я срібні
Всі нитки -павутинки дрІбні,
Дочекались тепла обіймів
Мить казкову до перших півнів.

 

РУЇНА

Кармазинно-кирейний рай,
КитайкОво-кривавий спалах,
Полиново-саманний край,
Залишився по ідеалах.

Попелище жахких руїн –
Незабутній увічний образ,
Міріади людських творінь –
Незбагненний звірячий доказ.

Затерновано стежки слід,
Що єднала з великим світом,
Все засклив безкінечний лід
Тим спекотно-гарячим літом.

 

ГЕРОЯМ

Питання шлем до неба
Коли навкруг пітьма.
Героїв нам не треба?
Героїв тут нема?

Забуто всі звитяги,
Загублено надії.
А що ж дає наснагу,
Як серце холодніє?

Вони не прагли слави,
Коли прийшла біда,
У вибухах заграви,
Де у душі війна.

Бандерівцями звали
Героїв із лісів,
Своє лиш захищали
З безодні ворогів.

Щоб не затихла мова,
З колиски в серці слід,
Щоб не питали знову
Чи справді древній рід

Нам даний з позачасся
Пронесений в віках
Через усі нещастя,
Через мільйони плах.

То хто ж продав Вкраїну?
Хто зрадив корінь свій?
Ті, хто за неї згинув?
Чи хто лишився в ній?

Тепер мовчить облудно,
Чи служить ворогам,
Лиш зраджує повсюдно
І подвиг нищить сам.

 

ПАРНАС

Болем горить, вогнем
Пам`ять про дивний край,
Пам`ять тече ключем
Сліз, що закрили рай.

Вразила у піснях
Всіх Україна нас,
Нині безкрилий птах,
що загубив Парнас.

Чи полетить увись
Мрія, що ще жива?
Впаде нарешті вниз
Ворога булава?

Скільки пекло сердець,
Скільки забрали жертв.
Ми не забули герць,
Ми подолаєм смерть.

 

ЛЬВІВ

Згасли львівські ліхтарі,
Загорається світанок,
Літо на календарі
Зустріча теплом панянок.

І Діана підморгне нам
на РинкОвій людній площі,
Вежу, старовинний храм,
Львів увічнює художник.

Сиві мури древніх літ
Приховали таємниці.
Чар натхнення, мрій політ
Випускає із темниці.

Звершень повне і легенд
Чарівне величне місто,
Не рахуєш тут секунд
НОвим сповнюєшся змістом.

 

МАРЕВО

Панорама з пташиних висот
Відкриває задуму марнот,
Заплітає у зелень зірок
Неосяжний безжурності крок.

Блискавиці коштовні списи
Буревіями креслять миси,
Розбудили всегласні хори
Зачаровані вітром гори,
Затуманене в хвилях море
На пісках золотого твору.

Повернути не можуть звуки
Трунок лЕгкий міцної злуки.

 

ПУСТКА

Пустка дзвенить тобою,
Холодом, чи журбою,
Шум подолає цей страх,
Тільки замОк на устах.

Хочеться кинути плуг,
Словом порвати ланцюг,
Та не почує ніхто,
Те, що пройме до кісток.

Марно шукати вину,
Марно будити луну
У безборонних очах,
У нескінченних листах.

Прийде зневіри мара,
Рветься десь чорна діра.
Мить зупинити вже час?
Що це поглине не нас?

 

КАЗКА

Верзуться набридлі казки
З чиєїсь легкої руки,
Та вірити з часом важче,
Що може ще бути краще.

Припони, кайдани, заслони,
Навколо лише перепони.
То буде колись перемога?
Бо, навіть, звитяги для чого?

Відвертість – нелегка дорога,
Долає ця дивна знемога.
Якщо поруйнуємо стіни,
Що далі вестиме до зміни?

Сум'яття розхристує ніч,
Не видно щасливих облич,
Вже звиклий похмурий рефрен
Закінчить черговий катрен.

 

ПІСНЯ

Лине пісня гірською рікою,
Позбавляє назавжди спокою,
Обіймає легкою рукою
І самотність стає золотою.

Поєднає у світі химернім,
Не зупинить стіна чи бар`єри,
Не злякає ні злість, ні наївність
Цю метелика крилець чарівність.

Тільки тут сяє сонце привітне,
Усміхаються квіти тендітні,
Повертається голос і сила,
Теплий вітер наповнює крила.

 

САМОТНІСТЬ

Можна кричати вже скільки завгодно
Болі розділить безжальна безодня,
Нащо ж зізналась примхлива самотність,
Що усвідомлює невідворотність.

Хочеться в жалощах втратити світло?
Небо сльозами обплутає спритно.
Нащо виводити з пам'яті сірість?
Не для розмови нажахана прикрість.

Спротив очікує сповіді щирі,
Відсіч отримають спроби примирень.
Що ж німота не панує у світі?
Крапля до краплі у море розлиті.

 

ЧАС

Липне час мухою в патоці
Дошки скрип – замкненість в пластиці
Ти вже звик бігати колами
Смак терпкий у слова ніколи

Дощ, туман, спека нездужала
Повінь там просто калюжами
Ти спитай пустка чи прірва то
Утікай – спалено, вирвано

Давній жмут страху і пошуків
Певно смутком повні кошики
Значить скоро прийде відповідь
Наче знайдена мимохідь.

 

ПОВЕРТАЙ

Повертай світ на долоні
Пошукай трепет у скроні
Стигне чай – кінчився ранок
День сплітай з безлічі ланок

Зійде ніч – вийде серпанок
Чашу снів вип'є світанок
Тане лід – стелиться літо
Повновид – місяць у вітах

 

ЛІТАВИЦЯ

Облило дощем – громовицею,
Засміявся день літавицею,
У росі кущі – повні пригорщі,
Розлили навкруг літні пахощі.

Занесло дуби із смереками,
По вітрах – ярах борозенками,
Зайнялась зоря в горах ватрами,
Понеслися дні кострубатими.

У піснях – квітках закосичене
Літо мчить від нас – втаємничене,
Пагін спить плодом нерозкоеним,
Промінь снить теплом недозволеним.

 

МЕТЕЛИК

Оберемками – медоборами
І черемхами понад горами
Заквітчалися мрії вогники
На маленьких крил вітру човники

Там веселки цвітуть незвідані
Барви чарів давно невизнані
заблукали і світі з мірою
Усміхались струною щирою

Пригортали казки колихані
Занесли у краї безлихові
Ті яскраві прудкі метелики
Надихали вітражні келихи

Подолають страхи і прикрощі
Подарують вечірні мудрощі
Заведуть у сріблясті сутінки
Де знайдуться веселі співанки

 

БЛЮЗ

Млосний блюз колише море,
В шумі хвиль втонуло горе,
Сотні миль – пісок навколо,
Звуки повнять видноколо.

Чайки крадуть у перкусій,
Нотки скарги і дискусій,
Плаче втрачена свобода,
Спів – розтоплена пригода.

Може знає лютий вітер
Як донести зміст із літер,
Мова ж музики відкрита,
Із мелодій вщерть розлита.

 

СТАРЕ МІСТО

Тіні знайти міста старого хочеться.
Звуки ловити бруком веде вулиця,
Запахом кави і відчуттям музики,
У фотокартках пам'ятні нам вузлики.

Не повернути давніх розмов сепії,
Люди нові не відшукають "Де це я?",
І "арт-деко" – лише слова покинуті,
Очі марнот часом скорбот поглинуті.

Все ще живе вічно палюче прагнення,
Що саме нам Львів дарував те звернення,
Наче б то ми вмієм блукати знаками,
Часу сліди в крихтах шукати сплакані.

І постає дивна легенда – звершення,
Дух піднесе, щоб зазвучало ствердження,
Міста віків вивчити мусим подвиги,
Власні основи гідність дають з поваги.

 

БЕЗСОННЯ

Місяць червоний
Гупає в скроні,
Спека палюча
В холод колюча.

В долі в полоні,
Мов на припоні,
Знову безсоння
Наче безодня.

Там гайвороння -
Вічне заслання,
Пізні звіряння.
Чи зволікання?

Нащо примхливість -
Вірна зрадливість,
Може невчасність -
Зірвана власність.

Повість морганна
Шляхом барханним,
Ранить банально,
Б'є вирішально.

 

ДОРОГА

І що, скажіть, у тому злого,
Коли вперед веде дорога?
Шукає кожен свою стежку,
Свою гаптовану мережку.

Чому буває, що даремно?
Ще й боляче і неприємно.
У кожного своя невдача,
Та не зізнатись в ній, одначе.

До сонця прийдуть перемоги,
Незнані їм перестороги,
Зруйнує все одна поразка,
Коли невчасна вже підказка.

А можна мандрувати просто?
А може лісом, або мостом?
Забути вічний шал змагання?
Чи вдасться вийти без вагання?

Що видно за твоїм вікном?
Весь світ безмежний там – за склом.
Палючий червень – мертвий штиль
Не надимає вже вітрил.

Там за важкістю фіранки
Твої проспані світанки,
Зорі місячної ночі
Теж нема лічить охочих.

Не прагнемо знати нині
Східчасті ті травертини,
Кущі гібіскусу – образ,
Сховає незугарність фраз.

Та все ж відкриється вікно,
Підхопить мріяне давно,
І зливами зійде об брук,
Що вислизало довго з рук.

 

КАВА

Парує кава в мерзлі ранки,
Духмяна лава з філіжанки,
Там чути гіркоту поразки,
Там втрачено бажання ласки.

Без неї ранок – просто звичка,
Без ґнотика погасла свічка,
Зомлілий дощ марудить осінь,
І краплі тануть у волоссі.

При каві точиться розмова,
І будень стане враз казковим,
Навіє мить солодкий спогад,
Забуде серце лютий погляд.

 

ЖМУТОК

Жмуток тривог,
Жмуток вимог,
Шепоче сніг,
Заскочить сміх.

Знесе вода,
В очах — слюда,
Рука — кулак,
Лихий то знак.

Простий урок,
Чужий дзвінок,
Постійний біль,
Пекучий хміль.

Забудь шматок,
Зроби ковток,
Почни нову
Свою криву.

 

ВТЕЧА

Я втікаю знову,
Я не вірю слову,
В клапті краю зошит,
Марно пишу сповідь.

Час летить невпинно,
Щось усе ж незмінне,
Прийде знов вагання,
Втілить знак страждання.

Тануть дні прожиті,
Гаснуть сни розмиті,
Пам'ять водить колом.
Не втекти ніколи?

 

КРОКИ

Карбується крок
Невчасних думок,
І зморшкам є лік,
Позначено вік.

Втрачається шанс,
Прожито аванс.
Чи вистачить сил
Полишити пил?

Міняється вірш,
Ховається звір,
Це ж ще не кінець,
Продовжиться герць.

Ще вирветься смерч,
Ще спиниться плач,
Вперед тільки крок,
Сплететься вінок.

 

АМНЕЗІЯ

Через рік чи два
Проросте трава,
Напнута туга
Лука тятива.

Відшумів давно
Той бентежний шал,
Лиш сухе вино
Сіль-дев'ятий вал.

Навісний потік
Змінених ідей,
Завжди, мов навік,
Скутий Прометей.

Забуває час,
Що було усім,
Не пройти прикрас
В спогаді старім.

 

ГЛЕК

Гнучка, пластична свіжа глина,
В руках у майстра то майбутнє,
Чим хоче стане та ліпнина,
Дарує твори незабутні.

Вогонь закріпить певну форму,
Незмінна стане, ще й твердою,
Все впишеться у сталу норму,
І річчю буде прикладною.

Якщо розбити глек на друзки,
Не повернути глині м'якість,
Не стане вазою етрусків,
Що глеком побувало якось.

Уламки труться наче рани,
Між них прокладено розколи,
Не гоїть клей болючі шрами,
Не відновити їх ніколи.

 

КРИЖИНА

Крижина, мов скабка,
Уп'ялась глибоко,
Довічна морока
Хоч видно і слабко.

Сліпуча разюче
Не зійде із вії,
Сніги і завії
Порожніх засмучень.

 

ВИШНІ

Стиглими вишнями,
Літніми зорями,
Споєний соками,
Днями високими,
Гасне час вечором,
Теплими печами,
Винними гронами,
Повними жменями.

 

ПРОБАЧ

Ти ж пробачиш?
Ти ж не плачеш?
Все ще може
Бути схожим
На прохання,
Чи зізнання.

Нам не можна
Знати кожну
Мить, що ранить,
Слово ганить.

Та одначе
Ти пробачиш,
Знову й знову
Ту розмову.

Бути разом,
Бути пазлом,
З'єднань складність,
Недоладність.

 

СВІТАНОК

Парує кава в мокрий ранок,
Холоне проспаний сніданок,
Не хочу думати про завтра,
Заснула міцно вірна варта.

Та доля стала на порозі,
Їй опиратись я не в змозі,
Веде вперед новий світанок,
І відповідь із сотні ланок.

Тоді вперед по білій смузі,
Аж доки є ще вірні друзі,
Кінець можливий став початком,
Іще не все пішло в нотатки.

 

* * *

 

Не руш!
Не ріж!
Не дай
під ніж!

Пусти!
Нехай
пройде

Бувай…

Втікай!
Шукай!
Вже край!

Чекай!!!

 

НІЧИЯ

 

Ніч і я
Нічия.
Ні своя,
Ні твоя.
Течія.
Нічия.

Ніч чия?
Ніч – змія.
Сильна я?
Не твоя.
Нічия.

Вся земля
Без тепла,
Мов із скла.
Не моя.
Нічия.

 

ТОПОЛІ

Тополина завихреність віт
Замітає захмареність літ,
Ловим давній завіяний пух
Біла піна від літніх задух.

Гонить вихор кошлатий килим,
Тепле літо втікає за ним,
Понесе в невідомі краї
Неповторні молитви свої.

Заховалися тіні м'які
В невагомість – тополь пелюстки,
З-за туману чаклується міф
Без омани фальшивих оліф.

 

ТАЄМНИЦЯ

Блукаю темними вулицями
Шукаю там правильні напрями,
Довіку бути надірваною
Та тільки не вміти — собою.

Сповзає розколів вищербленість
Як зуби з щелепи вичавлені,
Знайдеться питання запиленість.
Чи прийде світанок окрилений?

Відчути надію скривдженою,
Здобути зневіру покривлену.
Чи варто боротись за відповідь,
Що схована в мареві лихоліть?

 

ШТИЛЬ

Застиглий штиль,
Мовчання хвиль,
Терпінню край,
Між чайок зграй.

А далі що?
Лиш скрип дощок,
Щурячий шум,
Розхристя дум.

Спекотний шал,
Завмер штурвал.
Чи обрій гроз
Прийде з загроз?

 

ОПТИМІЗМ

В пароксизмі
Як у призмі
Видно різні
Кризи грізні.

Можна часом
Для прикраси
Вбити словом
Випадково.

Мальовничі
На горищі
З павутиння
Сотворіння.

Та не слово
Біль черговий,
Лютий морок
Все ж не ворог.

 

ШРАМИ

Наші шрами – ашрами і храми,
День за днем незавершена драма,
Не уникнути болю і рани,
Страх сильнішає в хвилі туману.

Все шукаємо темної плями
На шляху, що проліг не за нами,
Незавершені каверзні справи
Ще чекають своєї розправи.

Тільки хочеться миті забуті
Відірвати з марнот десь в смітті,
Залишити спогади спокою,
Розігнати тривоги рукою.

 

ОАЗА

Так і немає крапельки дощу
Іду кудись, немов у сонця пащу,
І заливає вид солоний піт,
Не бачу вже нічого, бо в зеніті.

Прохання глухнуть, холод лиш мара,
І не гуркочуть чорнорунні хмари,
А час коли хотілося тепла,
Здається дивним вибриком із пекла.

Коли прийде рятунок як гроза?
Що грає із талантом віртуоза?
Але впаде на землю та сльоза,
Замість вірша рядки скупої прози.

 

* * *

Танго над прірвою
Небо без краю,
Час стане мірою
Пекла чи раю?

 

МІСЯЧНЕ СЯЙВО

Місячне сяйво плете золоту павутину,
Ниткою срібною з ночі краде половину,
Хлюпає з пригорщі зорі – ошатні перлини,
В марево кидає темне, таємне і синє.

Вітер колише сухе, уже заспане листя,
І зазирає той вогник у темне обійстя,
Стомлений сад залишив свої шати барвисті,
Вересень день подарує сумний та врочистий.

 

ЗАБУТТЯ

При забутих воротах до раю
Ангел – сторож з вогненним мечем,
Він блукальців згорьованих зграю
Відштовхне в попелище плечем.

Душам вибратись з прірви несила,
І у темряву променям зась,
Та знайде світло в тернах і брилах,
Хто відкриє нову іпостась.

Не усі оберуть собі долю,
Лише віра омиє дощем,
Та надія засіє те поле,
І накриє спасенним плащем.

 

ВУДУ

Бреду. Куди бреду
І де я буду?
Шепоче кіт на вухо
Пісню вуду.

Шумить вода
І падає на груди.
Сліпить сльоза,
Але не бачать люди.

Жде синій чоловік
Когось в тумані.
І до самотності вже звик
Човен в лимані.

 

МУЗИКА

Мов марево мовчання мандрагори
Мандражні миті музики мінору
Малює майстер макабричні мрії
Милує муза – молодість маліє

Мишина марнота марудить мозок
Маркітна млість манірної мімози
Могутня міра – межі монстрів миру
Мотиви мармурового мортиру

Мелодія мудрується морально
Ми можемо майнути маргінально
Мігруємо морганності містками
Махлюємо мандрівку мацаками

 

ТРИВОГА

Сутінки клубочаться туманом,
Мороком народиться світанок,
Тиша зачаровує чеканням,
Мов легкий гаптований серпанок.

Зазоріє мить – солодка згуба,
Звідана сподівана заграва,
Зведена стіна – питання руба,
День новий – нова війна без правил.

Полум'я поглине сподівання,
Попелом зітліє вперта спека.
Може марні навіть намагання
Сутінки змінити на безпеку?

 

СУТІНКИ

Сутінки спадають сиві
Спогади снуються сині
Суне сумнів самотою
Смак сурмянить сліпотою

Сніг сипне стежками скоро
Сповіддю спадуть собори
Сіном снить сліпуче сонце
Спекою сріблиться стронцій

Стежка стелить споришами
Світ спішить степів слідами
Серпень співаний словами
Серце стогне сутінками

 

СТІНА

Нехай на шляху стіна,
Лиш гулко кричить луна,
Не гнеться пряма спина.
Чия тягарем вина?

Летить повз мету стріла,
Ведуть на забій вола.
Чи виручить могорич
Вид виру чужих облич?

Шумить круговерть брехні,
Живем у страшному сні.
Бажання кличуть з вітрин,
Аж поки не знаєм цін.

Аж поки не вдарив грім,
І пустка твій рідний дім.
Холодний безмежний світ,
Одвічний п`янкий політ.

 

ДИМ

Тихим шелестом при щоці
Мокнуть холодом папірці,
Обривається нитки слід,
Не сховатися від привидь.

Позолотою вкрито двір,
Мідним попелом із сузірь,
Занесло вогні навісні,
Помирає все до весни.

Замело всі іскри у дим,
Стало важко дихати з ним.
Як би то скрутитись клубком?
Не затопить сутінків ром.

 

РОЗЛАМ

Як болять розламані слова,
Як пече сльоза, коли жива,
Заморозить відчайдушний крик
Той, хто вже давно до всього звик.

Відболіло все і відгуло,
Залишилось тільки люте зло,
Зруйнувалось марево основ.
Чи зумієм відновити знов?

Полином настоюється ніч,
Знов згорають бурі протиріч,
Порвано на клапті пам`ять – шрам.
Більш не буде жданих телеграм.

 

МІДЬ

Губить осінь мідний волос
Серед суголось,
Засинає світ навколо.
Чи таки здалось?

Стукотить десь вітер в шибу,
Лізе із шпарин,
Вечоріє надто швидко.
Сутінковий сплін.

Пронеслось лілове літо
Через небокрай,
Вистигає дім зігрітий.
Що тепер? Нехай.

 

ПОЛУДЕНЬ

Перейшли через полудень,
В спеку п`яти поколені,
Залишились з калюжами
І серцями недужими.

Прокидались самотніми,
А хотіли – полотнами,
Чи з порожнього аркуша,
До отави і спориша.

Наче знову небес блакить,
Сяє сонце між верховіть,
Тихе плесо голубить зір,
Між громаддям шпилястих гір.

 

***

Час
Між свічад
Променад
Серед втрат

Став
Тих вистав
У листах
Вирій-птах

Знов
Дим розмов
Стигне кров
Щуролов

Тлін
Сіра тінь
Між склепінь
Поколінь

 

ДАЛЕКО ЗА КРОК

Далеко – за крок від скроні
Сталь леза в твоїй долоні,
Далеко – за крок від рани
Приходять чуття незнані.

Так близько з-за океану
Мігрують важкі тумани,
Так близько на кілометри
Розсипано скарб у нетрі.

На дотик десь зовсім поруч
Знайдеться надія хвора,
Повернеться ясність зору.
Надовго? Чи ще не скоро?

 

ПАПЕРОВІ ЛАНЦЮГИ

Ланцюг паперовий -
Розкраяне слово,
Мов вдих випадковий,
Що ляже в основу.

Забуті промови,
Афіші святкові,
Наповнюють морок.
Він скінчиться скоро?

Чи тісно у слові?
Ланцюг паперовий
тримає за мрію.
Чи діяти смію?

 

ВИХОР

Коли поглине паща ентропії
І хаос позмітає сірі клапті
Пилюки мовчазної безнадії,
Загуслої в янтар важкої краплі,

Чи стане той кінець новим початком?

Та чи можливий в світі вічний спокій?
Та чи потрібна вічності зупинка?
І знову за спиною чути кроки,
І коло замикає половинки.

Захопить знову невгамовний вихор
І зачарує танцем нескінченним,
І подарує втіху поруч з лихом,
Що мусимо приймати так смиренно.

 

УСТА

Рани на устах
А із уст не та
Золота вода
Лиш одна пуста
Чорнота

Страх згорає – крик
Запалає світ
Від отих привидь
В голові

 

ГРАФІТІ

Маленьке графіті "люблю"
Згубилось в малюнках злих,
Його не помітили тут
У бруді підземних плит.

 

ПАВУТИНА

Слизька павутина,
Заміна корінню,
Віки, покоління
Зрекли на коліна.

Безхатько – дитина,
За дниною днина,
Злітають хвилини
У попелі тліну.

Тривога осіння,
Луна голосінню,
Пробудить країну?
Чи звільнить коліна?

 

* * *

Катрен чи терцина
В нелегку годину
Життя половина
У горлі провини

 

КОЛИ?

Коли розвіє віхола надії,
І світ усі свої розгубить барви,
Згадається, що вогник ледве тліє,
Та й аромат не той уже у кави.

Коли ж осяє день своїм промінням,
І усмішка прийде у теплі очі,
Захочеться обтріпати коліна,
Бо то прийшла для щастя мить уроча.

Тоді усе навколо – мирні мрії,
Муркоче мовою кота і казки,
Іще горить, іще бажати сміє,
Бо вірить у шматок якої ласки.

 

НІЧЕНЬКА

Срібноликий місяцю
Не сховаєш личенько,
Не захмариш ніченьку,
Освіти хурделицю.

Забрідай у віченьки,
Розбуди криниченьку,
Заблукала правдонька,
Посвітіте зіроньки.

Потомились людоньки,
Загубили радоньку,
Розбрелися думоньки,
Залишилась зрадонька.

 

ЯБЛУНЯ

Яблука яких яскравих яблунь
Ясністю яріють як янтарні,
Ясенам явився явір ярний,
Яблунево-яворовий янь.

Янголи ясминно-яснозорі,
Яко явки являться – ярміз,
Як ятриться яропуда ясність,
Якось яричем являється ярній.

 

ЗРАДА

Зачароване зілля
Заварила затято,
Заболіла забута
Злістю здавлена зрада.

Закрутила звитяга,
Загубилася злука,
Залишилась зимова
Заметіль-завірюха.

Захотіла заплати
Золотою зорею,
Залишилась зубата
Злість, застигла змією.

 

НЕ ВАРТЕ…

Не варте радості,
Не варте суму,
Не варто заздрити
В чужому глумі.

І знак свароговий,
І спів рапсодій,
Утопить погляди
У тій мелодії.

Знамення прийшлості
У шумі вітру,
Осінні ніжності
Колишуть віти.

І зачудовані
Ми вірим знову
У силу повені,
У світ любові.

 

БЛУКАННЯ

Я давно відімкнула уже навігатор,
І забула дорогу до власної хати,
Починаю рядок заповітної прози,
А виходить лиш вірш, наче квола мімоза.

І звучить звідусіль чарівна "Лакрімоза",
Наче відгук близької чужої загрози,
Розплела свої коси заплакана осінь,
Упадуть мертві роси край траси для кросу.

 

СНІГИ

Чому кричить розкраяна душа?
І застрягає страх у споришах.
А у думках чомусь лише ГУЛАГ,
А пам`яттю розвіє по світах.

І навкруги сніги, одні сніги.
Чи всі уже замерзли, до ноги?
Та віра поверне у рідний дім.
Чи знову полонило царство зим?

Палає нині не одна свіча,
І стоїмо плече коло плеча,
То правда додає стократно сил,
Здолати кожний льодовий настил.

 

ЗИМА

Замітає віхола
Всі стежки зі стріхами,
То зима завихрена
Засинає тихою.

Сіється сніжинками
Білопінне марево,
Та на площі ринковій
Наче всі захмарені.

Скоро прийде свято нам,
Приведе веселощі,
І зимі на зло, вітрам,
Не страшна хурделиця.

 

ЗНАННЯ

Затерновано знов знання,
Замуроване забуттям,
Загасили зорю зрання,
Затоптали зотління.

Затопило зурочним злом,
Залишилося заніміння,
Засинає затруйне зело,
Зачекаємо зціпеніння.

 

ЗОРЯ

Засурмить золота зоря
І прийде просвітління,
Подолаємо всіх варяг
І пробудим країну.

 

ЧУЖІ ДУМКИ

Амальгама чужих думок
Визначатиме кожен крок,
Не здобути з небес зірок
Як забути важкий урок.

 

АМАЛЬГАМА

Амальгама астральних Альп,
Анфіладами акустичними,
Актуальних акордів арф
Апробує активну арктичність.

Апогеєм античних Астарт
Адаптована Алетея,
Анархічно азартних Анд
Алогічна анти – Астрея.

 

МОРЕ ВНОЧІ

Море вночі,
Хвилі плачі,
Тонуть мости
Поміж світів.

Води і сіль,
Крики безсиль,
Бриз чи тайфун
В плетиві рун.

Безліч ридань
Білий туман
Будить на дні
Аж до весни.

 

ГІЛКА

Стукає в шибу гілка
Льодом важким закута,
Лунко дзвенить і стрімко
Слово, що не почуте.

Пісня, що не забута,
Зможе знайти отруту
І врятувати мрію,
Що не взяла стихія.

Разом розтопим кригу,
Раптом прийде відлига,
Бруньки уже на гілці,
Квіт простягає в шибку.

 

ПОЛОВИННА

Половина життя – війна,
Половина життя сумна,
І сміється лихе чоло,
Не сховає тебе крилом.

Самотою снується сум,
Дим розвіє важких задум,
І поглине у сірість днів,
Розганятиме милі сни.

 

ЗАТЕМНЕННЯ СОНЦЯ

Затемнення сонця лише тимчасове,
Затьмарення серця не зрушить основи,
І збилися шляху, та в нову дорогу,
Лиш сном нехорошим осяде тривога.

Бо мрію не вбити заброді і кату,
Бо люди відчули свободи принаду,
І зорі засяють яскраво – яскраво,
І більш не пробачимо хунту криваву.

 

СТРАХ

Розкласти душу на молекули
Та просто…
Чекати чи пройде хто, деколи.
Чи гострий?

Чи віднесе її нажахану
На плаху?
Чи ще не все у неї зламано?
Чи птахом?

 

* * *

Говорили, я стала злою,
Що приношу я тугу бою,
Що мене не стрічають радо,
Мені важко забути правду.

 

ІЛЮЗІЯ

Ілюзія,
Спокуса спокоєм,
Пітьми глибокої
Боюся я.

 

СПИ

Спи,
Доки не прийшли за тобою,
Доки не заряджено зброю
Спи.

Сни,
Тихі сни без болю і крові,
Де навколо все кольорове,
Сни.

Мрій,
Доки не забрали надію,
Доки не прийшлося до дії,
Мрій.

 

ГОЛОС

Голосом,
За полотном
Не видно дна,
Неначе сон.

Берегом,
У піні хвиль
Закрило тил,
Тихий схрон.

Поглядом,
У серці скель
Зве менестрель
Вогняний.

 

ЕКЗОТИКА

Еталонна етнічна епіка
Епатує ерзаци етики,
Емпіричні етапи емоції
Емулюють егіду естетики.

Епігони етеру- Еринії
Енергійно елеять енігмами,
Елегантно ексодять Етрурію
Екзотичними ендоритмами.

 

ВИЩЕ НЕБА

Зовсім вільна
Вище неба,
Подих вітру,
Погляд в себе.

Влада в тебе,
Сили треба,
Синє небо
Кличе Гебу.

Під вітрилом,
Сняться крила,
Зникло тіло,
Пута – стріли.

 

УЛАМКИ

Посплітала в косах
Всі свої уламки,
І упали роси
На холоднім ранку.

 

БІДА

Господи! За що така наруга?
Скільки ще терпіти цій землі?
Доки нагнітатиме напругу
Кат зі злої чорної імли?

Скільки серцю розриватись марно?
Вкотре правду нищать на очах,
Люті звірі, виродки бездарні.
Хто нарешті спинить ночі жах?

Та невже ми заслужили кару?
Та чому не спиниться біда?
Знову полетять на нас удари.
Буде кров народна як вода?

 

КРАХ?

Невже це кінець?
Не хочеться! Ні!
Закручує в герць.
Що видно в пітьмі?

Може це страху
Тінь, наче гора?
Наблизити крах
Страшніше стократ.

Надія мала,
Навколо імла,
Та відступу шлях
Згорів вже до тла.

 

НЕ ВІДНОВИТИ

Не відновити зламане,
Не повернути втрати,
І не загоїти вже ран,
Коли давати ради.

Не віднайти загублене
Хоча ще жити довго,
Не зшити, бо порубано,
І сльози крапнуть кров'ю.

Накрито сірим полотном,
Захоплено розраду,
Чаклується майбутнє нам,
Ховається заплата.

 

НІКА

Торкнула легко перемога
І прояснів нарешті погляд,
І подих вже на повні груди,
Бо усміхнулися всі люди.

Загасли диму вже заграви,
Лиш барикада – пам’ять, слава,
Щоб не забули час буремний,
Щоб пам’ятали роду – плем’я.

Та муки були недаремно,
То мучив страх, то тіні темні,
Та врешті здихались розпуки,
Та привітаємо час злуки.

 

ТРІУМФ

Гей радістю засяють очі,
І усміх ляже на уста,
Усі тепер добра охочі,
Зима сьогодні вже не та.

Весну ми привітаймо щиро,
Її побачили в очах,
Як сніжно-білий голуб миру
Розвіяв хмару сонця птах.

Сьогодні свято настає нам,
І засихає сліз потік,
Бажання здійснюються снами,
То ж хай дзвенить веселий сміх.

 

ПІВКРОКУ

За півкроку до мрії,
Де до неба півкроку.
Через сни безнадії
Залишитися збоку?

Залишатись німою
Де провалля глибокі?
То таки під конвоєм
Зачекати до строку?

Все життя за півкроку,
Жалкувати запізно.
Тільки ключ того блоку
Де знайти? Не залізний.

 

ШЕВЧЕНКУ

Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих… Возвеличу
Малих отих рабов німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово

Т.Г. Шевченко

Погнулася, засохла та билина,
Засипало тривоги у сніги,
Уже не плаче – стогне Україна
І поглядом охоплює віки.

Там де Шевченко слово залишив нам,
Малим отим рабам, усе німим,
Яких і досі душі – нагаями,
Яких шляхи лягли крізь сотні зим.

Ми зболені знайдемо вірне слово
І далі понесемо дивний скарб,
Що наче голос батьківської крові,
Все дозволяє відновити гарт.

І ми повіримо в Шевченка віру,
Що доля десь блукає, та на час,
Що є стражданням і нарузі міра,
І ще чекає правда щастя нас.

 

ЖАЛОБА

Пустка від пожежі у серцях,
Чорний дим-в душі гарячий цвях,
Сльози не зросять уже землі,
Залишилися таки самі.

Кожному відлунює свій біль,
Порожньо. Віддати звідки сил?
Замкнено згорьовані уста,
Замітає снігом німота.

Сотня полягла – один в один,
Кожен брат комусь, а може, син,
Як забути втрату навіки?
Як змиритись, що лишився ти?

 

СЛЬОЗИ

Доводиться жити далі,
Дивитися у майбутнє,
А серце кричить від жалю,
За тими, що вже відсутні.

Вони заплатили кров`ю
За нашу велику мрію,
А ми це взяли як долю.
Якою то буде дія?

Вони розірвали пута,
А ми залишились з болем,
Журбою навіки скуті,
В сльозах та жадана воля.

 

КРУКИ

Круки, злетілись круки
На муку, нестерпну муку.
Зносить бурхлива хвиля
Милі, за сотні – милі.

Крові, пролито крові,
Знову дрижать основи.
Рани, не гоїть рани,
Мрія, що вже омана.

Стогін приспить тривогу,
В безвість веде дорога,
Там заблукати просто,
Зняти ту голку гостру.

Як обійти спокусу?
Чи омине покута?
Досі то чим закуті?
Скоро скінчаться струси?

 

CОЛО

Коли утікає муза,
Коли кожен день в напрузі,
Велика ціна у сповідь,
Розлилася знову повінь.

Розмило усі намули.
Загояться свіжі ґулі?
Зухвальства скінчився подвиг?
Чого лише мить на сполох?

Питання ті множить вічність,
Замовкли слова сторічні.
Залишилась крапля в морі,
Що може втопити горе.

 

ПІЗНО

Навіть пізно, після строку,
Можна вийти крок за кроком.
Із потоку ненароком,
Без надії на наскоки.

Зачекати тихо збоку,
Не терпіти від мороки,
І тоді стрімким потоком
Час спливе нового строку.

 

СТІНА

Як страшно бачити їх разом
Ті слова два: «весна-війна»,
Обірветься на вістрі фраза,
Бо третьою прийде вина.

За те касандрине пророцтво,
Що наче той жахливий сон.
А як збудити снуле людство,
Коли навколо полігон?

Коли ота скінчиться мука?
Коли відступить морок злий?
Занадто гірко від науки.
Знесе пороги чорторий?

 

КОЛИСКА

Колиска місячного блиску
Як срібна намистинок низка,
Суцвіття пахощів бузкових
І зорі меду бурштинові.

Зацьковані туманом звуки,
Годинниковий пісні стукіт,
Кармінні чари – відблиск свічки.
Нічні примари – просто звичка.

Саманний рай тривожать тіні
І смуток з присмаком полину,
Єднає подиву зітхання
І таємниці у зізнаннях.

 

СВІЧА

Ти стоїш зі свічею в руках
І ховаєш зізнання у прах,
Залишається згусток імен,
Тихий відгук розбитий ущент.

Полонили клепсидри старі,
Що горіло – лиш спогад згори.
Терен – сторож забутих стежок,
На яких не здійснити і крок.

Забрели в невідомі гаї.
Збутий спадок чиєї сім’ї?
І роса на стопі як сльоза.
Чи достатньо холодна вона?

 

ПИШУ

Пишеться, знову пишеться,
Гребля під словом зламана,
І почуття розколються
Тріщинами та ранами.

Тиша скресає веснами,
Громом кричить як гомоном,
Марить десь перевеслами,
Марно чекає спомину.

Та почекає поклику,
Волі багряним відблиском,
Чорними снами безуму,
Срібним надії човником.

 

* * *

З дня на тиждень наступає студінь,
З тижня в рік перетікає день,
З року віком видавати тугу,
Без кінця засилля марних сцен.

 

ВІРШІ

Рваними ранами.
Срібними струнами
Ми безталанними
Плачемо думами.

Топимо болями,
Що не дозволено
Втілити діями
Стало надією.

І безіменними
Слуги смиренності,
Вийшли бо темними
З миті буденної.

 

МОЗАЇКА

Не складається мозаїка,
Бракне в ній шматка останнього,
І кричить діра, що знаємо
Хто знайдеться за зізнаннями.

Що шукати між уламками?
Розбігаються вже сумніви.
Та питання знаком гаковим
Зачепили міцно, вдумливо.

Заморозило розмай весни,
І повіяло десь холодом.
Чи почуємо іще пісні?
Чи у мріях ирій золота?

 

ЛІКИ

Коли б не було болю,
А тільки щастя ліки,
Прожити повнотою
Чи вдалося би віку?

Напнутою струною
Звучать у пісні нерви,
Могутньою луною
Кричать страждання жертви.

Коли пройде до серця
Розбудить те, що щире,
Як в попелі вся праця
Залишиться ще віра.

 

БІЙ

Рваними ранами
Ми стали п’яними.
Димом і попелом.
Прийде іще надлом?

Поглядом – полум’я,
Мрія – довколишнє,
Поки то пусткою
Тиша вже лускає.

Тяжко забути все,
Гірко збагнути те,
Хто підведе тебе
І зіштовхне з небес.

 

КАРМІН

На високовольтних лініях
Загорається кармін-зоря,
Прикидається причинною,
Нагнітається провиною.

Понесла життя за славою,
Запишалася державою,
Так і виросла лукавою
Із поміткою кривавою.

Неба не спалить загравою,
Віри не уб’є неправдою,
Пропаде туман за веснами,
І прокинемся воскреслими.

 

СТРИБОК
(верлібр)

Крізь прірви знак
Вкладав мету
Програв життя.
То самоти
Прийшла пора,
Відкрила шанс
Замкнула все.
Тепер мару
Ловити час,
Та тільки страх
Веде тепер.

 

СОПІЛКА

Сопілки пісня
Голосить тужно
І крає душу.
Порве сльозами
І впаде камінь.
Носити мушу
Його віками
Бо нездоланний.
І безталанний
Зійде ланами
Забутий нами.
Та нездоланний.

 

МЕЛОДІЯ

Полохлива мелодія
Заблукала у сутінках,
Та для тихого злодія
Не сховатись у вироках.

Загасили уже свічу,
Що палала загравою.
Що робити тепер мечу?
Заіржавів забавою.

Доведеться шукати шлях,
Не миритись із кривдою,
Та не вистачить стільки плах,
Все проллється за зливою.

 

МАГНОЛІЯ

Магнолія схилила цвіт,
Чарує таїни жар-птиця,
Торкне хвостом коротка мить
Та є тепер у неї жриця.

Хоча на час вернеться знов.
Для кого то нові повтори?
Та неповторність,той покров
Дає чомусь нову опору.

І барви світу як колись,
Як вперше повернулись долі.
Чому на крильцях у бджоли
Не відшукати шляху волі?

 

МАНТРА

Не завжди життя – феєрверк, поема.
Хто то може це не на жарт – насправді?
Заростають всі атрибути теми,
Медитує ніч, мантра – дощ у травні.

Хтось складав слова – бісер у гердані
Хтось метеликів шпилить в мертві квіти,
Віднайти б на мить в чому поталанить
Забувають дні вже дорослі діти.

Пролетів верлібр. Зачепив струною.
Шепотом вітрів спалахнув тумани,
Марно із віків голоси луною.
То хіба листи, мрії відблиск тьмяний.

 

ВПЕРЕД

Хтось іде вперед,
Хтось впаде назад,
Зламано хребет,
Марною сльоза.

Встати сила є?
Крил уже нема.
Думка та цькує:
Скоро вже зима?

Добрести кінця
Важче ніж стрибок,
В череві кільця
Марний кожен крок.

 

ЗЛАМ

Тепер вже більше
Не буде нічого
Як було раніше.

Для мене більше
Закрито дорогу
У світле колишнє.

Порожні фрази
Як вдарило справжнє
Розірвуть відразу.

 

ТАЄМНО

Таємно, так важко
Не видати болю
Без того, що винен.

Несе за собою
Розрита дилема
Все те, що таємне.

Хотілось, щоб щезло.
Не вияви крику.
Як серце воскресло?

 

МОЄ «CONTRA SPEM SPERO»

А я все повторюю мантру -
Те «Contra spem spero»,
Що справно несла свою варту
У темних печерах.

Долала важкі каменюки
Життєвого шляху,
Надійно відводила муку
Давала наснагу.

Бо сумнів долає
Таке керівництво до дії,
Бо тре’ сподіватись,
Хоча і забрали надію.

 

ОМАНА

Прірва кривава ран
Виявила калюжею,
Поле чужих оман,
Вітер удався стужею.

Ряд помилок-обрид
То тільки вістря крихітне,
Крил не зламав політ
Хочеться чути : «Вихід є!»

Адже цвіте весна,
Вкотре як першина,
Адже ще є краса
В кожних очах вона.

 

БУЗОК

Бузкова осяйна феєрія
Чарує різнобарв’ям пахощів,
Квітує травня гра – містерія
Солодкі ягідні ті ласощі.

Сплети те макраме вигадливе
Із черги дня свою ілюзію,
То лапки кошеняти скрадливі
Проходили часи перкусії.

Іще немає сну полинного,
Ще спека не стікає пальцями,
Блакитне небо мріє зливами
І марно снить дощами хмарними.

 

ВОГНІ

І все уже протерте до дірок
У круговерті пристрасті гіркої,
Бо от уже до прірви тільки крок
Туман вкриває білою габою.

Фіалки відцвітають на вікні,
Вінки течуть у безвісті водою.
Де запалали вранішні вогні,
Що розірвали темряву собою?

У порожнечі то сама луна
Шурхоче іскри згаслого багаття,
Танцює досі ще чия мана
На клаптику колишнього завзяття.

 

САМУРАЙ

Краплі, що на кінчику пера,
Вогники загаслого багаття.
То кому рум`яниться зоря,
Червінь розпікаючи завзяттям?

Мабуть надійшла вже та пора.
Нитка ще тримається долоні?
І блукає вічний самурай
З терну, що відлунює у скронях.

Дотики холодного меча
Памороззю по пелюстках лілій,
Звіку не запалена свіча,
Що чекала ті сльозини білі.

 

ЛЬВІВ – ЦЕ УКРАЇНА

Замислений і хмарний древній Львів,
І сяйво ліхтарів сліпить дощами,
Король Данило – відгомін віків,
Неначе тінь минулого над нами.

Франко тут серце залишив й скарби,
Щоб України не забуто спадок,
Могутній лев – тріумфом на гербі,
Об'єднує відвагою громаду.

І стоїмо плече біля плеча,
Щоб не згасало українське слово,
І за добро піднімемо меча,
Щоб не забула Україна Львова.

 

ЗАБУТТЯ

Не заживає рана,
Не перейти за втрати,
А навкруги омана.
А правда перетята.

Хто відповість за кривду?
І досі ще питання.
Де взяти барикаду,
Що буде нездоланна.

І скільки Україна
В серцях живе гарячих,
Не стати на коліна
Нам пам’ять зможе зряча.

Вже не забути болю
Вже не спинити зброю,
І ріками-журбою
Навіки самотою.

 

РЕВЕРБЕРАЦІЯ

Погляд пропалює скроню,
Реверберація звуку,
Наче в нірвану з грозою
Саторі скапує місяць.

І у вібраціях майї
Тіні приходять опівдні,
Котиться втілена карма
Колом нескорених істин.

Гасне загнузданий вогник
У павутинні сансари,
Дим відкриває безодню
Тиша п’яніє словами.

 

ІНДІГО

Сповзає річка кольору індіго
І розчиняє пластику стерильність,
Малює непрочитані видіння
У танці зачаклованої краплі.

То майї розривається завіса,
За нею розлітаються зітхання
І котяться із відчаю уламки,
І облітає все торішнє листя.

То забуття наповнилася чаша,
То відчуття загострились до краю,
Тамує спрагу вогняної пащі,
Згорають там усі дорожні знаки.

 

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЖАЗ

У Львові дух кави і джазу
Пробуджує сили містичні,
Музичні довершені фрази
Руйнують буденне і звичне.

То біла ошатність роялю
У сірому коконі неба
На пошуки свого Граалю
Усі обертає потреби.

І світ завмирає раптово,
І сонце заграло у краплі,
Мелодії щира розмова
Очікує сповнення спрагло.

 

РІКА

Занесло весло плесом-річкою,
Запливли човном понад берегом,
Запали зірки крихти-свічечки,
Може винесе над глибоким сном.

Погляд леза сталь під чиїм ребром?
Зірве папороть то не та рука.
Покотилося вогнеколесо.
Попливе куди та стрімка ріка?

Догорає ніч, гаснуть сутінки.
До зорі іще аж із півночі.
Дочекаємо того досвітку?
Чи погаснемо мрії бавлячи?

 

ЗАПЛЕЛО

Заплело вузлом. Хто розв'яже все?
У стіні пролом. Замурує хто?
Засипає пил плетиво проток.
Заплело вузлом. Як забути це?

Ой, завихрила буря паводком.
Ой, затоплено береги круті.
То загублено золоті вогні.
Затужили вже за загравою?

Ой, дощі, дощі. Хмари грозами.
Чи залишимо нездоланними?
Чи забудемо серце ранами?
Що ховається за прогнозами?

 

ВОЛАННЯ

Рознеслося по землі волання,
Занеслася буря по ваганню,
Розлетілись бризки привітанням
І згоріли вартісні зізнання.

Загули громи дощами травня,
Затопило спеку люту червнем.
Що чекати із сумного рання?
Що прийде очікуваним первнем?

Знову холод нагинає літо,
Знову рветься миті ясна нитка,
В пошуку того, хто міг зігріти,
Стиха, або хоч і надто швидко.

 

БЕЗВІСТЬ

Із ґанку зацілована земля
Ману проклала безвісті шляхами,
Заграла розмальована зоря
І піснею розлилася між нами.

Багаття літ іскрилося в омани,
Бурхливий світ манив у невідоме,
За обрієм клубочаться тумани,
За видноколом тільки перепони.

Чи має сенс вже програне змагання?
Чекання не дарує перемоги.
Чи може правда тільки у єднанні?
Та з часу залишилися тривоги.

 

ТА, ЩО СПІВАЄ У ТЕМРЯВІ

Та, що співає у темряві,
Світло шукає відлуннями.
Є хто тут поруч у темброві?
Вогник звучить десь у струмені?

Та, що танцює над прірвою,
Втомлено впаде на камені.
Тане вже піснею тихою
Вітер, що піднятий драмою.

Та, що маює не зорями,
Може навчитися плакати.
То не закриті ще форуми.
В темряві йти не до злагоди.

 

ПОПІЛ КЛААСА

Попіл Клааса б’ється в груди,
Птахом – Феніксом нам він буде,
Відродитися зможем знову,
Полонити не вдасться мову.

Що ж, то спробуємо йти далі,
Понесемо свої скрижалі,
Бо немає звороту шляху,
Бо інакше до пастки жаху.

Залишається крапля сили,
Доки виростуть знову крила,
Тільки б стало снаги злетіти,
Доки всі не пов’яли квіти.

 

ВОЛЯ

Через «неможу»,
Крізь огорожу,
Грюкає доля.
Волі доволі?

Кидає виклик,
Звихрює звикле.
Знаємо далі?
Що у фіналі?

Знову у відчай?
Паніка швидша?
Та перешкода
В мрію не вводить.

 

СТРУНА

Налетіла на чоло сіра сивина,
Заболіла під ребром зірвана струна.
Не заграє вже ніхто, не поверне звук,
Не відчує вже повік дотик теплих рук.

Затуманился в очах і безбарвно скрізь.
Де й коли усе життя піде під укіс?
Зачарує голос чий? Власний вже захрип.
Забуття дарує хто? Тільки тихий схлип.

Всі надії, що були – вже поховані.
Всі тривоги, що несли – розчинилися.
І веде потік-ріка, буйні повені.
Що врятує донесе забарилося.

 

ХТО, ЯК НЕ ВИ?

Вояче, загартований боями,
Країну ти ведеш тепер до тями,
Щоб ворог не збудив її в кайданах,
Щоб всім надію дати на світанок.

Хто знає чим душа болить в окопі?
Хто бачить як далеко мир і спокій?
Не стане слів, щоб оспівати мужність
Сміливців щирим серцем відчайдушних.

Та доки є вогонь палкий у грудях
Рятують Україну вірні люди,
І перемога прийде їм на славу.
Пишається героями держава.

Єдина то на вас іще надія,
Що повернете нашу спільну мрію,
Що сонце знову зійде понад хмари,
Що не загонять націю в кошару.

 

ЧИЯ УКРАЇНА?

Чия Україна без мови?
Де згублено рідних по крові?
Чи можна любити чужину,
Якою стає ця країна?

Що любиш в своїй Батьківщині,
Якщо забуваєш провину
За тих, хто боровся до згину,
Щоб квітли пісні та калина?

Чи скажеш, що виросте правда
На тому, що встелює зраду?
Чому ти німий в свому домі,
Хоча і стоїш в обороні?

То скільки несуть перемогу?
Чий голос долине до Бога?
То де наше місце у світі?
Де долю щасливу зустріти?

 

ЛИСТОПАД

Листопадно руйнує осінь
Той розкішний останній промінь,
Тиша змінює стоголосся.
Хто залишиться в обороні?

І гілки мов хребет відкритий.
Чи скує їх жорстоким льодом?
Незахищені лісу діти.
Чи згадає весна їх згодом?

Заніміло усе навколо,
То здолала осіння втома.
Затуманилось видноколо.
Де дорогу знайти до дому?

Там поріг до чужої хати,
Що колись називав своєю.
Чи можливо цей сон здолати?
Чи то правда? Як жити з нею?

 

МЕТАМОРФОЗИ

Як із щастя виросте загроза?
Метаморфроза.
Вже листопад утікає в грози.
Метаморфози.
І на очі набігають сльози.
Метаморфози.
А сльоза породжує погрозу.
Метаморфозу.
І тепер життя міняє позу.
Метаморфоза.

 

ЛИСТЯ

Укрили землю руни листопаду,
Ті вогники, зігрітися завада.
У сиве небо зник пташиний голос,
Вітри не дочекаються розколу.

Навколо знавіснілі сірі тіні,
Надія скоро стане на коліна.
Та зимно. Де ж те полум’я? Так зимно.
Стікають в іній краплями хвилини.

То серце квилить криком журавлиним.
Чому завжди шукатиме провину?
Химерність сутінків не розжене пітьма.
Іде зима. Таки іде зима.

 

ТАК ПРОСТО

Змовчати як треба кричати.
Так просто.
Заснути, коли ти на чатах.
Так просто.
Забути, а може згадати.
Так просто.
Творити або руйнувати.
Так просто.
А рішення власне прийняти?
Не просто…

ЖУЖМОМ

Жужмом зметено листи осінні,
Сніг засипе, наче то непотріб,
Чути за дощами голосіння,
Вже далеко течії полотна.

І шорсткий килим вкриває землю,
Холодом захопить царство льоду,
Навіть сумувати вже даремно,
Тільки переждати ту пригоду.