Загиблому другу в АТО присвячується
Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам'ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись на смерть доведеться.А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.
Я – українка! І я горда цим званням!
Іду. Пишаюся. Заквітчана барвінком
Моя душа. І прадідів земля
Веде мене в майбутнє. На хвилинку
Я зупинюся, щоб напитися життя
З криниці, щоб набратись сил від сонця,
Відчути серцем пісню солов'я,
Спіймати долю у свої долонці.Я – українка! Це моє ім'я!
Моє покликання! Моя болюча туга…
Ступаю боса… Зорана рілля
Димить у полі під залізним плугом.
Цвіркун скликає гучно на обід,
У пелюстках квіток бджола працює.
Я хочу відродити славний рід,
Де мир, любов і щастя запанують!
«ПРАВЕДНИКИ»
(поема про сьогодення)
Роджаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.
Упала зірка, як сльоза,
і вже нащупувалась рима;
сіріла ніч, курилась "Прима",
світанок обрій перезав.
Ми поверталися в бліндаж,
в тепло і сморід, тишу й глину,
ламала втома наші спини,
і сон ішов на абордаж.
Побрязкували калаші,
десь треті півні проспівали,
а ми солоно жартували
і реготали від душі.
Роса сріблилась у траві,
диміло вогнище ранкове,
займався день, була Покрова,
і ми були усі живі.
Роман Семисал
Азіта Кагреман - іранська поетеса. Народилася 3 квітня 1962 року в іранському місті Мешхед. З 2006-го мешкає в Швеції, зараз живе в місті Мальме. Член Спілки письменників Ірану та шведського ПЕН-клубу. Авторка шести книг мовою фарсі й однієї збірки шведською. Перекладає англомовну поезію. Лауреат Премії принца Вільгельма від шведського ПЕН-клубу (2013). Лауреат Малої Нобелівської премії – Міжнародної премії імені Людвіга Нобеля «Будон» (Удмуртія, 2014). Дружина іранського поета Сограба Рагімі. Нині у Швеції підготовлено до друку нову книжку Азіти Кагреман: це ірано-шведсько-український проект – збірка віршів шведською, українською та російською мовами. Перекладачі з перської мови – Надія Вишневська та Сергій Дзюба.
Темна нічка, світять зорі…
Місяць вийшов і пропав…
Не схиляються в покорі
Мужні вояки УПА!Схід і захід, північ, південь –
Всі – за нами, як один,
Піднімайте голос гнівний!
Помсти дух освятить чин!Символ нашої держави –
Синьо – жовті кольори.
Не за гроші, не за славу
Стали ми під прапори!
Осіння тиша… Тиша золота…
В розкішному вбранні стоять дерева…
Вже непомітно день коротшим став
І сонця мідь виблискує на небі.Дарує осінь щедрий урожай:
Достиглі груші, яблука доспілі;
Натхнення осяйне дає віршам,
Душі – супокій, дивну легкість тілу.

Цю осінь я придумала сама,
Додолу тихо лист лягав останній.
Налий мені у келих ще вина,
Я вип’ю за гірке своє кохання.Тривожить хризантеми білий цвіт,
І дні минають, і минають ночі.
«Не повертайсь»,- кричу тобі услід,
Але сльоза чомусь тривожить очі.Останні в небі журавлів ключі,
Летять вони у весни кольорові.
Не треба слів. Прошу тебе, мовчи.
Твої слова – то реквієм любові.
Твори з різних збірок:
РАЙ ПОСТАНЕ
Стрілою-потягом щосили
Летіла я вперед, у даль,
Палкою іскрою горіла,
У пеклі марила про Рай.Залізний світ з образ, відчужень,
Розгулля зла, добра застій.
Не час для радощів, – як дружно
Кричали “друзі” мені. – Стій!Стоп, машино! Шалений біг,
Думки скрегочуть об надії-колії,
Головою гальмую і, далебі,
Вчорашні принади змінюють колір.Крик заліза – мов плугом по нервах,
Скло розтрощене, віру знищено…
Розбрелися вовки ненажерливі,
По руїнах надій нишпорять.
Густі і прозорі меди
наливає осінь
в цілющі
і справжні такі
сповідальні часи.
Розкрилося небо.
Дерева пішли на прощу...
Себе віднайди,
у землі попросивши сил.
Бо тут, на землі,
починається навіть небо
і правди гіркої
медові осінні річки.
Шукаючи світло -
згаси невситиме еґо,
в медові часи -
переплав
у медові свічки...
Сьогодні закінчила свій екскурс у світ поетичної таїни Григорія Панченка із м. Ржищів Київської області. Помер він влітку цього року, і я не зможу ніколи сказати йому своє дякую. Але і промовчати також не можу. Бо зачепило, збентежило, вернуло у світ дитинства, змусило замислитися - заради чого все таки живе людина на цій землі… Тому і висловлюю свою вдячність у цих ось рядках.
П’ять збірок поезій поета в яких він жив, працював, ростив синів, кохав дружину, любив життя, людей... Писав… Але чомусь не давав інтерв’ю, не брав участі в літературному житті, ніби сумнівався в своїх творчих можливостях. Мабуть тому й першу збірку назвав «Чи можна взятись за перо?». І добре, що таки взявся.
Не вечiр ще… ба, й не полудень…
Бо ще насправдi не почала жить…
Позаду нелегке сумне минуле,
Але душа старiти не спiшить.Яка тут осiнь, як весни не чула,
А лiто промайнуло не в менi…
Так, наче, на землi й не була –
Чужi немов отi прожитi днi…Не приховає сивину любисток,
Дурман п’янкий у серцi не знайти,
Хоч в далинi ще квiтнуть терни –
Менi крiзь них стежину не знайти…Мабуть чогось наплутала природа,
Що Цвiтом Папоротi я не ожила,
А жiнкою в життя спустилась
Та так шляху свого й не вiднайшла…