Жінка-УКРАЇНКА

«ПРАВЕДНИКИ»
(поема про сьогодення)

Роджаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.

Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.

Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.

Азіта Кагреман - іранська поетеса. Народилася 3 квітня 1962 року в іранському місті Мешхед. З 2006-го мешкає в Швеції, зараз живе в місті Мальме. Член Спілки письменників Ірану та шведського ПЕН-клубу. Авторка шести книг мовою фарсі й однієї збірки шведською. Перекладає англомовну поезію. Лауреат Премії принца Вільгельма від шведського ПЕН-клубу (2013). Лауреат Малої Нобелівської премії – Міжнародної премії імені Людвіга Нобеля «Будон» (Удмуртія, 2014). Дружина іранського поета Сограба Рагімі. Нині у Швеції підготовлено до друку нову книжку Азіти Кагреман: це ірано-шведсько-український проект – збірка віршів шведською, українською та російською мовами. Перекладачі з перської мови – Надія Вишневська та Сергій Дзюба.      

Осіння тиша… Тиша золота…
В розкішному вбранні стоять дерева…
Вже непомітно день коротшим став
І сонця мідь виблискує на небі.

Дарує осінь щедрий урожай:
Достиглі груші, яблука доспілі;
Натхнення осяйне дає віршам,
Душі – супокій, дивну легкість тілу.

Твори з різних збірок:

РАЙ ПОСТАНЕ

Стрілою-потягом щосили
Летіла я вперед, у даль,
Палкою іскрою горіла,
У пеклі марила про Рай.

Залізний світ з образ, відчужень,
Розгулля зла, добра застій.
Не час для радощів, – як дружно
Кричали “друзі” мені. – Стій!

Стоп, машино! Шалений біг,
Думки скрегочуть об надії-колії,
Головою гальмую і, далебі,
Вчорашні принади змінюють колір. 

Крик заліза – мов плугом по нервах,
Скло розтрощене, віру знищено…
Розбрелися вовки ненажерливі,
По руїнах надій нишпорять.

Сьогодні закінчила свій екскурс у світ поетичної таїни Григорія Панченка із м. Ржищів Київської області. Помер він влітку цього року, і я не зможу ніколи сказати йому своє дякую. Але і промовчати також не можу. Бо зачепило, збентежило, вернуло у світ дитинства, змусило замислитися - заради чого все таки живе людина на цій землі… Тому і висловлюю свою вдячність у цих ось рядках.

П’ять збірок поезій поета в яких він жив, працював, ростив синів, кохав дружину, любив життя, людей... Писав… Але чомусь не давав інтерв’ю, не брав участі в літературному житті, ніби сумнівався в своїх творчих можливостях. Мабуть тому й першу збірку назвав «Чи можна взятись за перо?». І добре, що таки взявся.