Жінка-УКРАЇНКА

Цю осінь я придумала сама,
Додолу тихо лист лягав останній.
Налий мені у келих ще вина,
Я вип’ю за гірке своє кохання.

Тривожить хризантеми білий цвіт,
І дні минають, і минають ночі.
«Не повертайсь»,- кричу тобі услід,
Але сльоза чомусь тривожить очі.

Останні в небі журавлів ключі,
Летять вони у весни кольорові.
Не треба слів. Прошу тебе, мовчи.
Твої слова – то реквієм любові.

Цю осінь я придумала сама:
Дощ мовчазний безжально бив у спину.
Так сталось. Не моя у тім вина,
Що ти мене у пору цю покинув.

Тетяна Череп-Пероганич