Жінка-УКРАЇНКА

Собі

задихатися  дихати падати  далі іти
по стежках лісових по небесних віднайдених схилах
шепотіти  собі я щаслива я дуже щаслива
бо той образ той погляд зоріє мені з висоти
з висоти не-прощань  не-чекань не-побачень а ще
з висоти не-розлук  не-освідчень надуманих нами
засівати блокнотик своїми сумними піснями
і схилятись хіба що на осені тихе плече
всі печалі густі переходити майже убрід
не зотліти в золі  ліпше жар у долоні згрібати
ліпше  зовсім згоріти лишаючи сонячний слід
я приречена вже в цьому світі де світло як дим
в цьому світі де справжні чуття як безликі примари
де салюти фальшиві  немов похоронні  фанфари
пролетять-продзвенять над розтерзаним небом   моїм
задихаючись дихати дихати до німоти
римувати свій біль що біліє уже від любові
воскресати повільно у кожнім  народженім слові
і в`язати  в`язати комусь рятувальні мости…

Нова осінь

Вечір дихає серпанком прохолоди.
Ніч розгубила зорі на воді.
Казковий сон навшпиньки ходить,
Нашіптуючи сонній щось траві.
Дивись на осінь, відчувай її, торкайся.
Та, чур, не руш! І павутин не рви…
Оце моє теперішніє щастя:
Холодний вечір, осінь, ти…

Даруєш білі троянди

Даруєш білі троянди.
Я люблю їх. А сьогодні не рада.
Невідкритим лишиться вино.
Не зітреться губами помада.
Не торкнеться рукою рука.
Не зустрінеться погляд з зітханням.
Я занадто, коханий, слабка,
Щоб прощати іще раз востаннє.

Лариса Омельченко виступає під час виїзного засідання Городищенського літературного мистецького об'єднання. Провели його в селі Зелена Діброва, в Вільшанській школі-інтернаті 22 і 23 листопада 2013.

Мультфільм створений силами учнів та педагогів СШ №4 міста Підгороднього. Вірші Лариси Омельченко.

Видатний казахський письменник, перекладач, академік, головний редактор журналу «Тамыр», лауреат багатьох міжнародних і національних премій Ауезхан Кодар надіслав свого прекрасного вірша, в якому щиро підтримує український народ. 

Століттями в ярмі
Облуди, рабства й крові
Ви не були німі,
Плекали дух і мову.

Моливсь святий Тарас
За Батьківщину-матір – 
Ніхто й ніколи вас
Не зміг завоювати!

Думається. Неквапно, крок за кроком переходжу по власній свідомості. Хто я і де – чому потрапила сюди і як так вийшло, що зустріла саме цих людей? Хоча це, звісно добре, що я зустріла саме їх і вони зустріли мене – але як це сталося? Уважніше вслухаюся у фразу «немає нічого випадкового», ніби шукаючи за нею натяк на чиюсь мету. Та ні, може то і не  так все складно – сьогодні просто думається…

****

Коси тримаю - а хтось розплітає їх вітром...
Душу тримаю, а чую вже доторк руки.
Крок перед кроком - я прийду, ще прийду - лиш вір ти,
Зараз пропаду - чекаю своєї ріки.