Поезія

Поезія Юлії Григорук

У пошуках раю

Ми живемо у дивовижному світі,
І ображаємся на долю ми дарма.
Чомусь зимою хочемо скоріше літа,
А літом – щоб скоріш прийшла зима.
А ми ж перед природою безсилі,
Адже не вміємо чудес творить.
Давайте хоча б житимемо в мирі,
Адже життя у нас – єдина мить.
Нехай усі слова – скупі дрібниці,
Але ж не можна їх не шанувать,
Вони ж бо совісті світлиця,
Отож, умійте хоча б правду цінувать.
Ми не шануєм навіть те, що маєм,
Що доля нам так щедро віддала,
Хоч так шукаємо і прагнем раю,
А він ось-ось, на відстані тепла.

Поезія з нагоди свята

У чудової письменниці і поетеси Оксани Маковець, яка нині мешкає в США, є вірші й про особливе для неї свято - Трійцю, що  зі слів авторки «пахне всіма квітами нашої неньки-України, і святим Зіллям Боґородиці - чебрецем, і материнкою, і буйною оксамитовою зеленню Карпат з мого дитинства...». Пропонуємо їх вашій читацькій увазі.

Трійця

Свято професійне

Свято професійне –
Журналістів час!
Віддані і сильні,
З вами кожен з нас.
Там, де найжаркіше –
Зливами слова,
Тільки б не гіркою
Доля вам була,
Тільки б не мішенями
Снайперам були,
Зброя – правди слово,
В ньому – усі ви,
В гідності і честі,
Влучне слово – хист!

Поезія Ірини Баковецької

СОН

Вітер з Віллі – на негоду.

Місцева поліська прикмета

Цей сон поконами-колами
Навчив мене бути віщою –
Обнесену частоколами,
Заселену городищами…

Заграйте, музиченьки, мантри,
Та так, щоби вітром на Віллю,
Допоки народиться завтра
Із лона мого божевілля.

«Збирає свіжий мед солодке літо...»

Збирає свіжий мед солодке літо,
В соняшниках цілуються джмелі.
А поруч десь від війн вмирають діти,
І плачуть вбиті горем матері.

Страждають люди, проклинають долю,
Юнацькі мрії гинуть у диму.
І я своєму сину не дозволю
Хай навіть просто гратись у війну.

Тетяна Череп-Пероганич

Поезія Людмили Ґрацієвської

Заговори до мене мовою прабатька,
Заговори із полонини і високих гір,
Ти ж бачиш, я не можу пригадати
Ні одного із тих прекрасних слів.
Візьми до рук важку-важку трембіту,
Затрембітай у душу, щоб за край
Те генетичне давнє диво українське
Підняло вільнодумний бунт за Край.
Ще піднеси до губ слухняну дримбу,
(Бо я не віднайду черговість звуків)
Різких, гірких і навіть трохи грізних,
Що з серцем у один з’єднались стукіт.

06.2007 р.

 

Багряний травень

Коли нас хтось спитає, якої барви травень,
Ми скажемо – зелений, бо вкрилася земля
Густими килимами, і в вирі різнотрав’я,
Неначе в хвилях моря, купаються поля.

Ми можемо сказати, що він – рожево-білий,
Бо в цвіт такий прекрасний вдягнулися сади.
І пахощі весняні вітрець на повну силу
Розносить над землею, мов крапельки води.

Та в рік, коли минуло уже літ чотирнадцять
Новітнього століття, і між зелених трав
Землею України, мов змії, потяглася
Смертельная тривога , багряним травень став.

Весна, не така, як завжди

Вірш, який був написаний ще в березні – коли на Україні лише починалися воєнні події. Вірш про ту весну, на яку ми ніколи не сподівалися, про весну, яка принесла Україні набагато більше горя, ніж радості ...

ВЕСНА, НЕ ТАКА, ЯК ЗАВЖДИ

Прийшла весна, та не така, як бачить звикли,
Після такої ж незвичайної зими.
Все йде своєю чергою, не опізнившись,
Та все ж не зовсім так, як сподівались ми.

Як кожен рік, так і тепер зазеленіли
Вкраїнські землі барвами весни.
Та барви ці не тільки луки вкрили,
Але й нагнали  темних сутінків війни.

Поезія Оксани Максимів

Біла голубка

Жила собі пташка - голубонька біла,
Що прагнула волі і сонця тепла.
Хотіла в польоті розправити крила,
Та чорна дозволить цього не могла.

Бездушна й жорстока, та чорная птиця
Пускать не хотіла у вільний політ,
Ловила голубку за білії крильця –
Неволить хотіла багато вже літ.

Та біла голубка весь час опиралась
І вільно хотіла в майбутнє летіть.
А чорна та птаха все не відступала,
Хотіла минуле з давен повернуть.

Сльоза щастя

Так бувало не раз
і так буде, я знаю напевне:
Ти від щастя засвітишся,
потім сльоза забринить...
Моя сонячна Жінко,
Царівно моя, Королево,
Наче вічність надійна,
бентежна, як трепетна мить.

Приспів:

Не соромся сльози,
не соромся, кохана, любові,
Та сльоза – як пароль,
мов роса, що із серця сплива,
Рятувальне неначе у морі
життєвому коло,
Символічна перлина душі
і ознака жива.

Полонений кохання

Це не видумка, казка, не сон,
Кажу щиро тобі спозарання,
Що я знову здаюся в полон,
В той полон, що зоветься коханням.

Приспів:

Чи сніги залягли, а чи літо зелене,
Одягаються в лист чи жовтіють дерева, –
Я співаю про тебе, моя королево,
Полонений кохання, я твій полонений.

Поезія Віталії Савченко

Народжений в громах

Народжений в громах і блискавицях,
В стрімких потоках літнього дощу,
Вогонь поповз по висохлих гіллицях
Старого дуба, що стояв віки.
Дощ не вщухав, не вщухла і пожежа,
Могутній дуб з натуги стугонів.
Гілки тріщали, як здобута вежа,
Що ворог захопив та не скорив.
Той дуб зчорнів, як одинокий велет,
Як гордий лев, самотній і сумний.
Він згадував своїх листочків шелест.
І вірити в кінець все ж не хотів.

 

Сон

Об'єднати вміст