Поезія

Поезія Оксани Максимів

Біла голубка

Жила собі пташка - голубонька біла,
Що прагнула волі і сонця тепла.
Хотіла в польоті розправити крила,
Та чорна дозволить цього не могла.

Бездушна й жорстока, та чорная птиця
Пускать не хотіла у вільний політ,
Ловила голубку за білії крильця –
Неволить хотіла багато вже літ.

Та біла голубка весь час опиралась
І вільно хотіла в майбутнє летіть.
А чорна та птаха все не відступала,
Хотіла минуле з давен повернуть.

Сльоза щастя

Так бувало не раз
і так буде, я знаю напевне:
Ти від щастя засвітишся,
потім сльоза забринить...
Моя сонячна Жінко,
Царівно моя, Королево,
Наче вічність надійна,
бентежна, як трепетна мить.

Приспів:

Не соромся сльози,
не соромся, кохана, любові,
Та сльоза – як пароль,
мов роса, що із серця сплива,
Рятувальне неначе у морі
життєвому коло,
Символічна перлина душі
і ознака жива.

Полонений кохання

Це не видумка, казка, не сон,
Кажу щиро тобі спозарання,
Що я знову здаюся в полон,
В той полон, що зоветься коханням.

Приспів:

Чи сніги залягли, а чи літо зелене,
Одягаються в лист чи жовтіють дерева, –
Я співаю про тебе, моя королево,
Полонений кохання, я твій полонений.

Поезія Віталії Савченко

Народжений в громах

Народжений в громах і блискавицях,
В стрімких потоках літнього дощу,
Вогонь поповз по висохлих гіллицях
Старого дуба, що стояв віки.
Дощ не вщухав, не вщухла і пожежа,
Могутній дуб з натуги стугонів.
Гілки тріщали, як здобута вежа,
Що ворог захопив та не скорив.
Той дуб зчорнів, як одинокий велет,
Як гордий лев, самотній і сумний.
Він згадував своїх листочків шелест.
І вірити в кінець все ж не хотів.

 

Сон

Поезія Богдана Мельничука

Мідяки не потрібні

Вчимось не зважати
ніколи на гроші,
Як є – дуже добре,
нема – обійдемось і так.
Бракне на таксі –
понесем свою ношу:
Моя галичанка,
а з нею і я, волиняк.

Всі МИ - УКРАЇНА!

Калинова ДОЛЯ "Жінки–УКРАЇНКИ" –
Міцно ухватитись за землю свою,
Мати її силу, тягнутись до неба
І любити щиро в святі і бою.

Калинове СЕРЦЕ "Жінки–УКРАЇНКИ"
Берегинь до себе в кетяги зібрати,
Щоби Україні було краще жити,
Щоби про майбутнє усім разом дбати.

Калинові РОСИ "Жінки–УКРАЇНКИ"
Зібрані душею, сльозою омиті,
В них оте джерельне, мудре наше слово,
Волошкове, ніжне в сонячному житі.

Ода Володимиру

35 років тому Україна втратила свого геніального Сина – композитора, поета, художника, Героя України, лауреата Шевченківської премії Володимира Івасюка.  22 травня 1979 року його поховали на Личаківському цвинтарі у Львові, і такого похорону світ не бачив з часів поховання Івана Франка. А причини загибелі митця до цього часу невідомі і слідство, відновлене у 2009 році, не завершене. Світлій пам’яті Володі присвячую свій вірш і кладу замість квітів на його могилу. Хай святиться його ім’я!

ОДА ВОЛОДИМИРУ

Ввійшов у життя ти, не знаючи броду,
Не відав, як швидко скінчиться твій шлях,
Та нам залишились намиста мелодій
Й пронизливе світло в блакитних очах.

Птахи кохання

А чи день, а чи ніч –
наші руки назустріч,
Наче птиці летять,
і цей лет не спинить...
Одне одного ми вже тепер
не відпустим, –
Так нам серце велить,
так нам розум велить.

Приспів:

Обніму я тебе,
Приголуб ти мене,
І нехай так зупиниться час...
Долею люблені,
Щастям пошлюблені –
Все це, кохана, про нас.

Дружинонька

Ти і дівчинка, і зіронька, і сонечко, –
Так шепочу тобі, рідна, я щовечора,
Ощасливила мою ти долю-доленьку,
І тепер коханням ми удвох заклечані.

Приспів:

Розкошуємо у ласці, як у морі,
Одне одного не раним навіть словом,
День при дні цвіте наш сад, наш сад любові,
Навіть сни нам сняться спільні – кольорові.

Кохання

Літа – у вирій з журавлями,
Вкриває скроні сивина,
Та завжди птахом поміж нами
Любов бентежна, як весна.
Немов молитву спозарання,
Шепочу вкотре ці слова:
«Ваша Пресвітлосте, Дамо,
Сонячна жінко моя...»

Вони між нами вже роками,
Весела днина чи сумна,
І не страшні їм розставання,
Бо гріє їх любов свята.
Немов молитву про кохання,
Шепочу вкотре ці слова:
«Ваша Пресвітлосте, Дамо,
Сонячна Жінко моя...»

Герої не вмирають

Зими цієї закликів було багато,
Що хвилі в душах і серцях здіймають.
Та серед фраз, таких гарячих і крилатих
Злітало в височінь «Герої не вмирають!»

Слова гучні, глибокі й незбагненні,
Що водночас єднали горе і надію,
Звучали в дні такі тривожні і буремні,
В скорботний час наповнили країну.

Не знало меж, не стримувалось в серці
Велике горе українського народу,
Коли герої падали в нерівнім герці,
Вмираючи за справедливість і свободу.

Лилися сльози, рвалися душі всі струни,
Коли прощалася з синами Україна,
Коли пливли Майданом темні труни –
Останні прихистки розстріляних невинно.

Поезія Оксани Аніщенко

ДО СУЧАСНИКІВ

Виростала із літери в слово,
Немов пагін безсмертної квітки.
Не згубилася ти, Рідна Мово,
Не злякалась залізної клітки!

Народилася з болю і крові,
Твоє слово – велике, могутнє!
Тож, вклонімося ми Рідній Мові –
Незалежно йдемо у майбутнє!

Знову вітер, насупивши брови,
Чекає на тебе між хмар.
Не цураймося ж Рідної Мови!
Наша мова – цілющий нектар!

25.01.2002, село Тупичів

 

ЖІНКА

Кришталева краплинка
Святої роси.
Велична, ти Жінко!
Ти символ краси!

Об'єднати вміст