Жінка-УКРАЇНКА

Собі

задихатися  дихати падати  далі іти
по стежках лісових по небесних віднайдених схилах
шепотіти  собі я щаслива я дуже щаслива
бо той образ той погляд зоріє мені з висоти
з висоти не-прощань  не-чекань не-побачень а ще
з висоти не-розлук  не-освідчень надуманих нами
засівати блокнотик своїми сумними піснями
і схилятись хіба що на осені тихе плече
всі печалі густі переходити майже убрід
не зотліти в золі  ліпше жар у долоні згрібати
ліпше  зовсім згоріти лишаючи сонячний слід
я приречена вже в цьому світі де світло як дим
в цьому світі де справжні чуття як безликі примари
де салюти фальшиві  немов похоронні  фанфари
пролетять-продзвенять над розтерзаним небом   моїм
задихаючись дихати дихати до німоти
римувати свій біль що біліє уже від любові
воскресати повільно у кожнім  народженім слові
і в`язати  в`язати комусь рятувальні мости…

* * *

червоно вишні цвітуть запаморочливо пахнуть липи
червневе сонце пече кружляють помисли як джмелі
і так беззахисно тут у цьому просторі в цьому світі
де на брудні торговища вже виставляються мрії й жалі
де топчуть рідне святе і причащаються всі привселюдно
де напоказ виставляють свого цинізму червиву суть
де залишатись собою і так важливо і надто трудно
а ще стриножити хочуть а ще кайдани міцні кують
моя ти душе ранима не зізнавайся про це нікому
ховай від світу лихого і почуття і нестримні плачі
на цій планеті є справжнім хіба що затишок рідного дому
і незрадлива молитва над краєм космосу при свічі
а чи почують тебе то за життя ще не чули нікого
не обійди свою долю молися пиши волай
червневе сонце пече заблудле слово шукає Бога
червоно вишні цвітуть черлено плаче земний наш рай

З циклу " Віч - на - віч з морем"

***

морська безодня віща глибина
і світлі кола й полохливі тіні
і зойки зір і спомини чаїні
і кимось злим нав`язана війна
і сліз солоних море море сліз
на узбережжі де пісок і піна
і зовсім незахищена людина
і бід вселенських не-чумацький віз
медузи хмар розпатланих і синь
небесна синь дарована богами
єдине сонце котиться над нами
туманну осяває далечінь
і хочеться гукнути у світи
понад шторми розхристано-безбожні
що так потрібен мир людині кожній
тож СОХРАНИ
СПАСИ
І ЗАХИСТИ...

* * *

по чорно-білих клавішах судьби
біда вселенська вдарила зненацька
злетіли в небо білі голуби
бо в них дрімала воля гайдамацька
бо в їхніх генах туга запеклась
за духом що не хилиться не гнеться
ой білі голуби любов чиясь
чиясь надія зраненого серця
попідіймалось чорне вороння
попідіймалось ой попідіймалось
хтось у безсмертя бігав навмання
із полум`я яке Майданом звалось
знов крутить Млин свою одвічну дерть
ростуть терни на паростках свободи
летіли голуби у білу смерть
на тихі зорі і на ясні води
ой як же важко Господи прости
відспівувати тих котрі не з нами
заламуємо руки як хрести
і молимось холодними вустами
по чорно-білих клавішах судьби
ведуть  Вкраїну найманці жорстокі
у сивім небі сиві голуби
згубили спокій…

світло на пуантах

черемхова біла повінь і чорні коні
підступні шторми криваві і лиця сонні
і грізна нагайка часу що хлеще* хлеще*
і віра у саркофазі що тліє все ще
з усіх кам`яниць гудуть голоси столітні
і краплі живої крові цвітуть у квітні
а кулі сліпі спинятися вже не вміють
горобчиком сірим хоронять чиюсь надію
кричу на усіх перехрестях зриваю тишу
уже не підносять крила уже не лікують вірші
занедбаним степом козацькі шаблі рокочуть
почути тебе не вміють почути тебе не хочуть
і стелиться небо магічним своїм узором
і гола душа єдиним стає собором
і марш похоронний вже грають чужі музиканти
і світло в мені
відчайно
стає на пуанти...