Боже наш добрий
З високого неба!
Молитву сьогодні
Підносим до Тебе.
За тих, що боролись
На східних редутах
За нашу Державу
Із ворогом лютим,
Що в битві цій впали
В це літо криваве…
Прийми їх до Себе!
Прийми в Свою славу!
А нам від цих хлопців,
О, Боже, благаєм!
Любові дай вчитись
До рідного Краю!
----------------------------
* Варіація «Молитви» Лесі Храпливої
Котячий сон
Дрімає котик на плотику,
І сниться сон муркотику.
З нірки мишка визирає:
– Доки мацько спочиває,
Шмигну я собі до хати
Щось смачного пошукати!
Кіт спросоння занявчав,
Мало з плотика не впав:
– Няв!
Вороняче письмо
Замело порошею
На потічку лід,
І на нім ворона
Залишила слід.
– Як нам прочитати
Дивні знаки ці? –
Питалися один одного
Синички й горобці.
Кішки-мишки
Мак тремтить на вітру,
Я вчорашнє зітру,
Я біжу - аж пірнаю у день.
Ранок чистий в росі,
А страхи геть усі
Десь поділися. Дихає клен.
Цей світанок - як сон,
Павутинки полон,
І холодна роса по щоці...
Це пробудження, так,
Розпускається мак,
Ніби серце - тримаю в руці.
Небо випило чарку.
До ста рахували вільними…
Доста того караваю
кістками весільними
напханого
по самі дивині…
Диви, – ні?!
Ножі – пере-
чуб лені.
У пошуках раю
Ми живемо у дивовижному світі,
І ображаємся на долю ми дарма.
Чомусь зимою хочемо скоріше літа,
А літом – щоб скоріш прийшла зима.
А ми ж перед природою безсилі,
Адже не вміємо чудес творить.
Давайте хоча б житимемо в мирі,
Адже життя у нас – єдина мить.
Нехай усі слова – скупі дрібниці,
Але ж не можна їх не шанувать,
Вони ж бо совісті світлиця,
Отож, умійте хоча б правду цінувать.
Ми не шануєм навіть те, що маєм,
Що доля нам так щедро віддала,
Хоч так шукаємо і прагнем раю,
А він ось-ось, на відстані тепла.
У чудової письменниці і поетеси Оксани Маковець, яка нині мешкає в США, є вірші й про особливе для неї свято - Трійцю, що зі слів авторки «пахне всіма квітами нашої неньки-України, і святим Зіллям Боґородиці - чебрецем, і материнкою, і буйною оксамитовою зеленню Карпат з мого дитинства...». Пропонуємо їх вашій читацькій увазі.
Трійця
Свято професійне –
Журналістів час!
Віддані і сильні,
З вами кожен з нас.
Там, де найжаркіше –
Зливами слова,
Тільки б не гіркою
Доля вам була,
Тільки б не мішенями
Снайперам були,
Зброя – правди слово,
В ньому – усі ви,
В гідності і честі,
Влучне слово – хист!
СОН
Вітер з Віллі – на негоду.
Місцева поліська прикмета
Цей сон поконами-колами
Навчив мене бути віщою –
Обнесену частоколами,
Заселену городищами…Заграйте, музиченьки, мантри,
Та так, щоби вітром на Віллю,
Допоки народиться завтра
Із лона мого божевілля.
Збирає свіжий мед солодке літо,
В соняшниках цілуються джмелі.
А поруч десь від війн вмирають діти,
І плачуть вбиті горем матері.Страждають люди, проклинають долю,
Юнацькі мрії гинуть у диму.
І я своєму сину не дозволю
Хай навіть просто гратись у війну.
Тетяна Череп-Пероганич
Заговори до мене мовою прабатька,
Заговори із полонини і високих гір,
Ти ж бачиш, я не можу пригадати
Ні одного із тих прекрасних слів.
Візьми до рук важку-важку трембіту,
Затрембітай у душу, щоб за край
Те генетичне давнє диво українське
Підняло вільнодумний бунт за Край.
Ще піднеси до губ слухняну дримбу,
(Бо я не віднайду черговість звуків)
Різких, гірких і навіть трохи грізних,
Що з серцем у один з’єднались стукіт.
06.2007 р.
Коли нас хтось спитає, якої барви травень,
Ми скажемо – зелений, бо вкрилася земля
Густими килимами, і в вирі різнотрав’я,
Неначе в хвилях моря, купаються поля.Ми можемо сказати, що він – рожево-білий,
Бо в цвіт такий прекрасний вдягнулися сади.
І пахощі весняні вітрець на повну силу
Розносить над землею, мов крапельки води.Та в рік, коли минуло уже літ чотирнадцять
Новітнього століття, і між зелених трав
Землею України, мов змії, потяглася
Смертельная тривога , багряним травень став.
Вірш, який був написаний ще в березні – коли на Україні лише починалися воєнні події. Вірш про ту весну, на яку ми ніколи не сподівалися, про весну, яка принесла Україні набагато більше горя, ніж радості ...
ВЕСНА, НЕ ТАКА, ЯК ЗАВЖДИ
Прийшла весна, та не така, як бачить звикли,
Після такої ж незвичайної зими.
Все йде своєю чергою, не опізнившись,
Та все ж не зовсім так, як сподівались ми.Як кожен рік, так і тепер зазеленіли
Вкраїнські землі барвами весни.
Та барви ці не тільки луки вкрили,
Але й нагнали темних сутінків війни.