Поезія

Поезія Олени Швець-Васіної

ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА

Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.

З народного писання

Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.

А покрай ріки – цугом –  їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.

З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли  – наші козаки.

Поезія Світлани Патри

Присвячую Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

 

***

Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.

Поезії Ірини Зінковської

***

Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.

Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.

Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.

 

* * * 

Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,

Звертаюся до всіх поетів

Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».

Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще  на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

 

Ліричний віночок з поезії Оксани Маковець

Я – ЖІНКА

Я- Жінка. Людина. Я частка Землі.
І крапелька неба, дотик сонця й води.

Я – подих повітря, і пісня дзвінка,
Зернинка мала, і тростинка гнучка.

Я – також і рідний улюблений край,
Співучо-казковий, засніжений рай.

Я – ніжність і доля, весняний розмай.
Кохана, подруга. Мене захищай!

Я- Жінка. А теж і сестра, і дочка,
І мати! І та, що майбутнє плека!

Поезія Любові Відути

Зі збірки «В країні несполоханого щастя»:

СВІТ КРІЗЬ ВІЇ

Сонце. Я. Крізь вії світло сіється –
Перепон для нього вже нема.
Ти питаєш, у душі що діється?
Не скажу, клопочешся дарма.

Не розпитуй, не тривож стривожене,
Не ходи кругами, тихо! Ша!
Не вичитуй трепет насторожений
Із того чи іншого вірша.

Промине усе, спливе між пальцями,
Як вода, що двічі – не ступить.
Ніжно-золотавими кружальцями
Світ крізь вії в серце струменить.

 

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Поезія Світлани Макаревської

Повний місяць

На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.

Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.

А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.

Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....

***

Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.

Поезія Віри Дубіно

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.

Поезія Тетяни Череп-Пероганич

Щасливі

Літо холодне теплом нас огорне,
Буде нам добре в обіймах міцних.
Кажуть, любити сьогодні не модно,
А на волосся цілунок твій ліг.

Білих ромашок яскраві букети
Заплетемо у вінок поміж мрій.
Хай про нас пишуть сучасні поети,
Що ми щасливі в любові своїй.

Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно
Ті, хто любові в серцях не зберіг.

 

Об'єднати вміст