Поезія

Творчість — супутниця в житті

І. І. Даценко, перший секретар Ставищенського райкому СПУ (з Київщини), попросив допомогти з виходом поетичної збірки своєї землячки Тетяни Іванчук. При цьому він передав підбірку її віршів. Вони здалися непідробними, щирими.

Дякуючи небайдужим людям, збірка вийшла (хоч і малим накладом — 1000 екз.) під назвою «Роса ріки». Не буду оцінювати майстерність автора, бо не про те йдеться. Коли писано душею, то у вірші є все: замальовки життя, неспокій, переживання, чистота почуттів, — те, без чого поезія неможлива. А ще є підтвердження справжньої майстерності і таланту. Фах Тетяни Іванчук до літератури стосунку не має, але вона — одна з тих, хто своєю творчістю безпосередньо формує середовище культури. Переконайтесь у цьому самі.

Олександр МОРОЗ

Тетяна ІВАНЧУК

*  *  *

Дощі осінні на вікнах скачуть,
Сльозини-краплі на землю гублять,
Не плачуть люди, які не люблять,
Не люблять люди, які не плачуть.

З Тетянами!

А ми, Тетяни, отакі:
Уперті і цілеспрямовані,
Рішучі, мужні і … м'які,
І ділові, та не суворі ми.

Всім сонце у очах несемо,
Не обминаючи нікого.
Ми коли любим- миле все нам,
А як не любимо- нічого.

Ми книгу вміємо читати 
Життя людського таємниці,
Та птицю щастя упіймати
Не всім нам стачить інтуїції.

В нас є і воля, є і сила,
Активність.Що там є іще?
А хочеться, щоб нас любили,
Міцне підставивши плече.

Щоб ми жили, не озираючись,
Хоч ми не дуже й боязкі,
Щоб ми кохали щиро, знаючи:
Не зрадять нас чоловіки.

Поезія Галинки Верховинки

Ой здуріла моя жінка… (гуцульська співанка)

Ой, здуріла чісто, люди,
не зіпру супругу
Прийде вечір, збираєтси
та й іде до клубу...

Ой, не будеш, моя жінко
клубами ходити
Є корови, свині, бичок
будеш обходити.

Є корови, свині, бичок
та й курочок двадціть
Схамениси моя доле
тобі не  17...

Не пустив тебе в 17,
та й тепер не будеш
Шє коровок зо дві куп'ю
за клуби забудеш

А хатної та роботи
тилько не зроблено.
Ти на вечір,куда прешси
ци ти пороблено...

Схамениси моя жінко 
про шо говорити
Не лиш з тебе.а й и з мене
мут люди смієти.

Іванна Стеф'юк. Нові поезії

* * *

Ритми повітря -
Дихання, звуки
Навіть стрясання землі -
Рухають вітром
Всесвіту руки,
Ми тут частинки малі.
Носить нас світом,
Часом піщаним,
Ми летимо в ритмі зір.
Десь плачуть діти,
Десь - свічка тане
В головах дідика з гір.
Небо пульсує,
Дихають трави
Камінь записує дні...
Гори все чують -
В плеса заплаві
Зріє лиш сила на дні.
Хто нині згаснув -
Вродиться завтра,
Визирне зірка нова.
В нас більше часу -
Ліс шепче мантру,
Я навіть чула слова.

29.01.2014

 

* * *

Поезія Іванни Осос

Двері у вічність

Чесноти вкрились порохом гріховним
Поміж землею й вічністю Небес,
Мій шлях до Бога має бути рівним,
Чи підганяють Ангел чи то Біс.

У споконвічній боротьбі нетлінній
Творю думками –  не руйную  Світ,
Що в космосі у вальсі безтурботнім
Під плач кружляє, а чи зоряний політ.

Йому байдуже до бажань і звершень,
Він наче куля каторжанина в душі
Несе до Бога крилами молитви,
Чи, навіть, суд  страшний  вершить.

Та сподіваюсь на вблаганність Неба,
Єдино вірний засіб від журби –
Відкрити Двері Вічності для себе
Й упевнено колись ввійти туди.

Поезія Тетяни Добко

* * *

Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла –
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.

 

Воякові

Такого, як він більш немає.
Б’ється птах у холодне вікно.
Мати сина завжди чекає, –
Син в чужині спочинув давно.

Так раптово ввірвалася куля,
Коли ніс він душі знамено.
А у лісі кувала зозуля,
І здавалось, що смерті назло.

 

Поезія Наталі Іваськевич

Василю Шкляреві

Весняний день,зимова ніч…
Чи осінь…
Шелест паперу ,чути скрип пера,
Він творить, ну а вітер листя носить…
Невтомно пише все біля  вікна,
Не по шаблону  пише  наш  письменник,
Всім критикам не буде догоджать.
Прямий у слові, мужній та  відвертий,
За справедливість він готовий воювать.
Любити Батьківщину закликає,
Вивчати мову та історію її,
Своїми творами людей навчає
Боротись, берегти свій отчий дім.
 Ви гідні є, щоб зватись патріотом,
За вашу працю, полюбились нам,
Здоров’я та наснаги у роботі,
І творчих злетів я бажаю Вам!

Поезія Анастасії Кириченко

Львів

Сіється дощ. Світить бруківка.
Падає сум. Мариться Львів.
Свариться грім. Їде автівка.
Падає ніч у місто зі снів.

Мерзне мій скверик. Вигнеться кішка.
Хмариться небо. Квапиться Львів.
Думає парк. Тікає доріжка.
Тягнеться сон. Декілька слів.

Мріє вокзал. Хвилюються люди.
Дихає потяг. Час не стоїть.
Сонце ховається. Дощ іде всюди.
Лев ось прокинувсь. Львів іще спить…

2010 рік

 

* * *

Поезія Надії Адамчук

Я знов стрічаю ранок у поезії…

Я знов стрічаю ранок у поезії,
А день напише прозу буднів.
Ні, не жалкую про безсоння,
І дякую за творчість своїй Музі.

Переплітались вірші і рядки,
Напоєні росою і запряжені вітрами,
Сплітались в рими промені весни,
Я насолоджувалась ними до безтями.

Поезія Аделі Станіславської

Прощальне соло теплого дощу

Осінній грім… Яка то благодать
ці теплі краплі у раптовій зливі…
Так дзвінко по калюжах лопотять,
а я їм усміхаюся щасливо

немов дитина, мов давно колись
у люлі серця щастя колихаю,
а погляд лине у захмарну вись,
звідкіль сльозини небо виливає.

Прощальне соло теплого дощу…
Сюїта серця у стрімких акордах…
За літом ностальгію полощу
у цих небесних благодатних водах,

що краплями-сльозами на щоці
і на калюжі в бульбашці грайливій,
тремтливою росою на руці,
в цій осені задумливо-мінливій…

Поезія Світлани Тарнавської

Дар Небес

У кожному у нас є дар небес -
У ньому ми, як Боги, воскресаєм
І здатні до прозрінь і до чудес!

Хтось пише вірші, музику, пісні
А хтось знімає фільми, робить фото
А хтось дітей плекає день по дні
Не думаючи, що оце робота.
Хтось шиє одяг модний і взуття,
А хтось картини пише геніально
І кожен вносить крапельку в життя
Буття творить і живить моментально.
І кожен з нас важливий і живий
І кожен може вічність осягнути
Творець-бо кожен вічний, осяйний
Якому завжди бути. Вічно бути.

 

Анти-насильство

Об'єднати вміст