Поезія

Поезія Світлани Тарнавської

Дар Небес

У кожному у нас є дар небес -
У ньому ми, як Боги, воскресаєм
І здатні до прозрінь і до чудес!

Хтось пише вірші, музику, пісні
А хтось знімає фільми, робить фото
А хтось дітей плекає день по дні
Не думаючи, що оце робота.
Хтось шиє одяг модний і взуття,
А хтось картини пише геніально
І кожен вносить крапельку в життя
Буття творить і живить моментально.
І кожен з нас важливий і живий
І кожен може вічність осягнути
Творець-бо кожен вічний, осяйний
Якому завжди бути. Вічно бути.

 

Анти-насильство

Поезія Тетяни Іванчук

Дитя

Пахне  в хаті маленьким дитям.
Пахне так, наче пахне Богом.
Аж всміхається над порогом
Сонце – вічне тепло життя.

І дитятко всміхнеться теж
В той куток, де нема нікого,
Чи до янголів, чи до Бога,
Так, що щастю  немає меж!

 

***

Майданчик вільної поезії 26 травня 2013. Тетяна Іванчук

Спільний проект видавництва Laurus та журналу "ШО" в рамках "Київських Лавр" під час "Книжкового Арсеналу".

Цікаві історії від Тетяни Іванчук

Заклопотана Катруся
Знову підбира слова:
– Якщо ти стара,бабусю,
То  я зовсім ще нова!

Є у нашого телятки
Мама – жуйку он жує.
Але Катя хоче знати:
– А чи тато  в нього є?

Поезія Іванни Стеф'юк

***

- Ти снишся?
- Снюся, зажмурюй очі...
- Коли здійснишся?
- Коли захочеш.

- Ти снився...
- Знаю, зірки сказали.
- Ти так дивився..
- Так мило спала..

Лягаю спати,
Зірки моргають -
Між хмар лапатих
Нам снів шукають...

Поезія Надії Таршин

“Месія” міняє “Месію”

"Месія" міняє "месію",
А жити нелегко стає,
Як слово тримати не вміють,
То розум Господь не дає.
Мережать папір лже-здобутки
І гірко, і сором за них -
За їх чергові оборутки - 
Народ до пори лиш притих.
Не вічне це наше терпіння,
Якому дивується світ,
Є розум, і руки, уміння,
Хоч знищують нас скільки літ.
Ми є уже нині - високі,
І душі нам гідність кує,
Від влади біда і неспокій -
Давно вже з вогнем заграє.

2010 р.

 

Святі матусині прикмети...

Поезія Руслани Кореновської-Марич

Молитва  за  людей

О,Боже мій милий!
О,Діво Маріє !
Врятуй від загибелі,помсти і зла...
Додай,Боже сили,хто оре і сіє,
Хто довго хворіє-дай  сонця тепла.

О,Мати Всевишня!
Ми  -  твої   діти,
Прости і торкнися моєї руки,
Бо суджено всім на землі твоїй жити,
В молитвах скидати із себе гріхи.

Поезія Олени Гопчук

Sting. “Shape of my heart”

За грою в карти медитує
Непередбачувана гра.
Грошей замало – він блефує,
Повага – наднизька ціна.

Він грає щоби з‘ясувати,
Таємності життя  як гри.
Щоб не втрачати – набувати
І в танці по життю іти.

Валети, дами, трефи, піки...
Для нього жодних перешкод
умови гри не мають.
Тільки...
для смутку досить є нагод.

Коли казав він про кохання -
йому не вірили,  дарма,
знецінили всі сподівання...
Єдиний спосіб жити – гра.

Ірина Кулаковська: Я гралась в лірику

* * *

Слухай! Осінь кипить в телефонних дротах.
Рваним листям гудків, пінним струменем змерзлих,
Знеболених речень, що там, на стежині
„Плюс - мінус кінцевість” тріпотять, ніби птах
У гілках горобин. Гіркотою пошерхлих
Ягід, крил, хризантем обпікаючи сад.

Слухай! В грудях годинника час стукотить.
Незагоєних снів відщемілі лушпини
Циркулюють, булькочуть в напружених жилах,
Залишають рубці. Кожен рух, кожна мить
Рвуться в світ перехресть, шпичаками шипшини
Прошиваючи простір, як тишу набат.

Поезія Тетяни Дзюби

Балада про Перелесника  

Ти приходиш опівночі, коли з неба зоріють душі
а капельним співом над соборами сімома,
як на відстані подиху чорно і всюдисущо
розпросторює крила пес летючий Сімаргл.

Ти приходиш лічити шпиталі, шпилі,
штиль розколюєш диханням і танками свіч.
Ти розгойдуєш місто, як сýдно розгойдують хвилі,
у некрополі осені з вічністю віч-на-віч.

Ти приходиш, як вибір без вибору,
ти приходиш – так справджують вироки
за печатями сімома,
повкидавши ключі у вирій
чи сховавши на дні безокому,
Перелесником, перелячищем, цокотом

Тетяна Дзюба: Акомодація до часу

* * *

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

І кидалось сонце вслід цуценям рудим,
І від сміху в кров розсікались губи.
Як розтане швидко цей зимовий дим –
Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу
Крізь шинельних буднів непохитний стрій?
… Не сахайсь закляклих серед степу
Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Сніг лапатий – син слухняний віхоли.
Полозки санчат – півусмішки.
Ми з планети круглої в небо їхали.
Звісно, білі ангели – діти трішки.

Поезія Надії Марчук

ІЗ  ЦИКЛУ  “ВЕРСІЇ”

* * *

Зневіри хвиля б’є в чоло,
І світ темніє на очах,
І все кричить: «Кохання не було!
То був лиш страх самотності!
Лиш страх!»
Могутній океан чека грози,
Суцільний морок і нещадний вітер…
І під дощем маленької сльози
Ніхто на гордих віях не помітить…
12.01.1995

 

* * *

Об'єднати вміст