Поезія

Звертаюся до всіх поетів

Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».

Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще  на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

 

Ліричний віночок з поезії Оксани Маковець

Я – ЖІНКА

Я- Жінка. Людина. Я частка Землі.
І крапелька неба, дотик сонця й води.

Я – подих повітря, і пісня дзвінка,
Зернинка мала, і тростинка гнучка.

Я – також і рідний улюблений край,
Співучо-казковий, засніжений рай.

Я – ніжність і доля, весняний розмай.
Кохана, подруга. Мене захищай!

Я- Жінка. А теж і сестра, і дочка,
І мати! І та, що майбутнє плека!

Поезія Любові Відути

Зі збірки «В країні несполоханого щастя»:

СВІТ КРІЗЬ ВІЇ

Сонце. Я. Крізь вії світло сіється –
Перепон для нього вже нема.
Ти питаєш, у душі що діється?
Не скажу, клопочешся дарма.

Не розпитуй, не тривож стривожене,
Не ходи кругами, тихо! Ша!
Не вичитуй трепет насторожений
Із того чи іншого вірша.

Промине усе, спливе між пальцями,
Як вода, що двічі – не ступить.
Ніжно-золотавими кружальцями
Світ крізь вії в серце струменить.

 

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Поезія Світлани Макаревської

Повний місяць

На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.

Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.

А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.

Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....

***

Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.

Поезія Віри Дубіно

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.

Поезія Тетяни Череп-Пероганич

Щасливі

Літо холодне теплом нас огорне,
Буде нам добре в обіймах міцних.
Кажуть, любити сьогодні не модно,
А на волосся цілунок твій ліг.

Білих ромашок яскраві букети
Заплетемо у вінок поміж мрій.
Хай про нас пишуть сучасні поети,
Що ми щасливі в любові своїй.

Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно
Ті, хто любові в серцях не зберіг.

 

Поезія Світлани Іщенко

Доки спить свічадо золоте...

*   *   *

Коли я Персефоною
схилялася над рікою
і купала вербове волосся
у зеленій квітучій воді Південного Бога?
Коли я Флорою
розсіювалася по пшеничному полю
і з'являлася маками та волошками
між порепаних грудок
врожайного чорнозему?
Коли я грала у схованки
з Паном та Бахусом,
п'яніла від тягучого вина?

Поезія Ярини Мавки

Світ, що танцює

чарівна зима
весною що спізнилась
легкі блискітки
у легкому світлі
легка любов у мені
та в усьому

Світ мерехтить і танцює
У мінливому світлі
Любиш руку
Що веде в танці
Любиш світ у танці

Я – світ, що танцює                   

Поезія Марії Кудрявцевої

Музи-вампіри

Ненажерливі музи-вампіри
Шаленіють від одинаків,
Їм натхненні рядки підкидають
Із кишень щирослівних своїх.
Римозичливі музи-вампіри
Не шукають влаврований люд,
Їм би вкинути вірш на бодунні
У ранковеє тремоло рук.
Кровожадібні музи-вампіри
Перескиглять найжалісний сум,
Аби висмоктать з серця пухлини
Хворобливих, знемучених дум.
Може, хитрії музи-вампіри -
Сміттєзбірники чорних думок?
Зсушать-зкрушать до дірок у мозку,

Поезія Оксани Радушинської

З майбутньої збірки «Сім років зими»

***

Дозрівають хліба… Все, як вкотре, повторення має.
На весіллях дощів сонце п’ють посивілі сторіччя
Час – безвусий хлопчак – менестрелем кохання співає
На вкраїнській землі пшеницям із жіночим обличчям.

Я на відстань руки відпускаю у вічність цей серпень.
Я йому вже ніхто. Він для мене – ще згадка найближча.
Трохи чудно словам. Трохи чадно думкам. Подих стерпне…
Й крізь долоні ростуть пшениці із жіночим обличчям…

 

***

Об'єднати вміст