Поезія

Вірші Людмили Яцури

В МЕНЕ Є СТОРОНА ОДНА

В мене є сторона одна,
Рушникова, дощами вмита.
Її чиста душа співа,
І назустріч вітрам відкрита.

А вона із пшеничних полів,
Із блакиті ще чистого неба,
І лелечу долю-сім’ю,
Із любові, створити їй треба.

Вона дихає лісу грудьми,
Київ-місто – її добре серце,
Гори в задумі, як діди,
Море чайкою відгукнеться.

Ще Дніпра в ній широкий путь,
І Донбасу обличчя суворе,
Бджоли з соняхів мед несуть,
Ще красиве природи в ній лоно.

Ось такій, як легенді-пісні,
З відголосками битв та боїв,
Як весняній дівчині-вишні
Дам вінок із найкращих слів.

 

Поезія Галини Фесюк

Мої слова тобі, народний батьку!

До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну

Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)

І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.

– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.

Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.

Вірші Галини Жубіль-Книш

Бабине літо 

Наше кохання 
Заплуталось у павутинках 
Бабиного літа... 
Почуття захотіло 
Упіймати останній жар 
Осіннього сонця, 
Зігрітись і насититись 
Ним по самі вінця 
Втомлених сердець. 

Поезія Олени Швець-Васіної

ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА

Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.

З народного писання

Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.

А покрай ріки – цугом –  їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.

З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли  – наші козаки.

Поезія Світлани Патри

Присвячую Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

 

***

Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.

Поезії Ірини Зінковської

***

Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.

Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.

Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.

 

* * * 

Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,

Звертаюся до всіх поетів

Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».

Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще  на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

 

Ліричний віночок з поезії Оксани Маковець

Я – ЖІНКА

Я- Жінка. Людина. Я частка Землі.
І крапелька неба, дотик сонця й води.

Я – подих повітря, і пісня дзвінка,
Зернинка мала, і тростинка гнучка.

Я – також і рідний улюблений край,
Співучо-казковий, засніжений рай.

Я – ніжність і доля, весняний розмай.
Кохана, подруга. Мене захищай!

Я- Жінка. А теж і сестра, і дочка,
І мати! І та, що майбутнє плека!

Поезія Любові Відути

Зі збірки «В країні несполоханого щастя»:

СВІТ КРІЗЬ ВІЇ

Сонце. Я. Крізь вії світло сіється –
Перепон для нього вже нема.
Ти питаєш, у душі що діється?
Не скажу, клопочешся дарма.

Не розпитуй, не тривож стривожене,
Не ходи кругами, тихо! Ша!
Не вичитуй трепет насторожений
Із того чи іншого вірша.

Промине усе, спливе між пальцями,
Як вода, що двічі – не ступить.
Ніжно-золотавими кружальцями
Світ крізь вії в серце струменить.

 

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Об'єднати вміст