Поезія

Останній лист сина до матері

фільм четвертий з циклу сучасної громадянської поезії

автор вірша: Наталія Крісман, читає: Наталія Крісман 
звук: радіо Дзвони, монтаж Андрій Гарін 

Поезія Марічки Жигурт

Майдан

Я не хочу крові
Без ворожого плану
Іду стояти
За мир на Майдані
Моє серце болить
Я від болю п'яний.
За Волю стою я на Майдані.
Моя пісня свята
За світло Країні
Душу й тіло віддам
Своїй Україні.
Не плюйте в очі
Своєму народу
Ми - за Європу
Ми за Свободу!!!

12.12.20013

 

Тупість

Дешева тупість дорогого варта,
Простіш розпалити нею ватру
Простіш зомбувати свою ідею
Простіше рівняти із землею.

Поезія Лесі Мудрак

* * *

Черепки- в синтагму...
синусоїд мого коліна.
атоми білого акту...
активований біль - мотовило -
у руках
пере-цілованих танго...
сіль у лоно...
мішень - у сонці
мого хребта
не та...не та...не таааааааааааааааааааааааааааа...
Мертві душі- Тантал-
з хреста до мішені...
заварюю чай у колодязі-
голий, зелений...
Мілонга -на перехресті-
мертвих душ-
порожні піали...
Марево сексу - 
в ребрі піару...
Танцюва-ли..тан-цю-ва-
ли
з мертвим півнем, чи з 
гострим чортом???
...аорта
твоєї долоні -
не замінить мені серця...

 

Інна Стар: Авторські тексти пісень

Цей світ для тебе

Життя одне, та не легке,
Без образ, розчарувань, падінь і злетів.
Так не бува, щоб у піснях
Моїх приспів звучав без двох куплетів…

Усі говорять: « Йди вперед до мети ».
Усі говорять: « Підіймайся і йди ».
Та тільки зробиш крок – знов падаєш вниз,
Ти посміхнись і навкруги озирнись!!!

Приспів :  

Цей світ для тебе
Хапай його в долоні,
Палає небо, згорає від любові
Цей світ для тебе
І мрії, наче зорі,
Горять для тебе
Як сині хвилі в морі

Поезії Тетяни Власової

* * *

Моя мама чує новини і дуже хвилюється.
Маму досі чомусь лякає чорний шолом.
Я стою на Майдані, на жовто-блакитній вулиці,
Поряд сивий дідусь потирає очі й чоло.

І нічого, здається, більше не має значення.
Тут і сльози, і усмішки, лід і гарячий чай. 
Я стою на Майдані – і це моє спецпризначення,
Бо майбутнє сьогодні і тут – на моїх плечах. 

Щоб не було ударів кийком, кулаком, пір’їною,
Щоб ніхто не мовчав, не ховався і не тікав,
Я живу на Майдані, який тепер став країною,
Що її так боїться неввічливий Ялинкар. 

Поезія Оксани Маковець

ТЕПЕР – АБО НІКОЛИ!

Тепер – або ніколи! Вірний клич, 
що не дає ні хвилі більш чекати. 
Пора настала зброю взять до рук 
й громити зраду. Правду – визволяти! 

На барикадах пролилася кров… 
Життя поклала юність на Скрижалі 
Свободи, щоб звільнилася з оков 
наша земля, її безмежні далі. 

Поліг за Україну вірменин 
І білорус поліг , не з України. 
Земляче, знай – в борні Ти не один, 
З Тобою люд всесвітньої родини. 

Творчість — супутниця в житті

І. І. Даценко, перший секретар Ставищенського райкому СПУ (з Київщини), попросив допомогти з виходом поетичної збірки своєї землячки Тетяни Іванчук. При цьому він передав підбірку її віршів. Вони здалися непідробними, щирими.

Дякуючи небайдужим людям, збірка вийшла (хоч і малим накладом — 1000 екз.) під назвою «Роса ріки». Не буду оцінювати майстерність автора, бо не про те йдеться. Коли писано душею, то у вірші є все: замальовки життя, неспокій, переживання, чистота почуттів, — те, без чого поезія неможлива. А ще є підтвердження справжньої майстерності і таланту. Фах Тетяни Іванчук до літератури стосунку не має, але вона — одна з тих, хто своєю творчістю безпосередньо формує середовище культури. Переконайтесь у цьому самі.

Олександр МОРОЗ

Тетяна ІВАНЧУК

*  *  *

Дощі осінні на вікнах скачуть,
Сльозини-краплі на землю гублять,
Не плачуть люди, які не люблять,
Не люблять люди, які не плачуть.

З Тетянами!

А ми, Тетяни, отакі:
Уперті і цілеспрямовані,
Рішучі, мужні і … м'які,
І ділові, та не суворі ми.

Всім сонце у очах несемо,
Не обминаючи нікого.
Ми коли любим- миле все нам,
А як не любимо- нічого.

Ми книгу вміємо читати 
Життя людського таємниці,
Та птицю щастя упіймати
Не всім нам стачить інтуїції.

В нас є і воля, є і сила,
Активність.Що там є іще?
А хочеться, щоб нас любили,
Міцне підставивши плече.

Щоб ми жили, не озираючись,
Хоч ми не дуже й боязкі,
Щоб ми кохали щиро, знаючи:
Не зрадять нас чоловіки.

Поезія Галинки Верховинки

Ой здуріла моя жінка… (гуцульська співанка)

Ой, здуріла чісто, люди,
не зіпру супругу
Прийде вечір, збираєтси
та й іде до клубу...

Ой, не будеш, моя жінко
клубами ходити
Є корови, свині, бичок
будеш обходити.

Є корови, свині, бичок
та й курочок двадціть
Схамениси моя доле
тобі не  17...

Не пустив тебе в 17,
та й тепер не будеш
Шє коровок зо дві куп'ю
за клуби забудеш

А хатної та роботи
тилько не зроблено.
Ти на вечір,куда прешси
ци ти пороблено...

Схамениси моя жінко 
про шо говорити
Не лиш з тебе.а й и з мене
мут люди смієти.

Іванна Стеф'юк. Нові поезії

* * *

Ритми повітря -
Дихання, звуки
Навіть стрясання землі -
Рухають вітром
Всесвіту руки,
Ми тут частинки малі.
Носить нас світом,
Часом піщаним,
Ми летимо в ритмі зір.
Десь плачуть діти,
Десь - свічка тане
В головах дідика з гір.
Небо пульсує,
Дихають трави
Камінь записує дні...
Гори все чують -
В плеса заплаві
Зріє лиш сила на дні.
Хто нині згаснув -
Вродиться завтра,
Визирне зірка нова.
В нас більше часу -
Ліс шепче мантру,
Я навіть чула слова.

29.01.2014

 

* * *

Поезія Іванни Осос

Двері у вічність

Чесноти вкрились порохом гріховним
Поміж землею й вічністю Небес,
Мій шлях до Бога має бути рівним,
Чи підганяють Ангел чи то Біс.

У споконвічній боротьбі нетлінній
Творю думками –  не руйную  Світ,
Що в космосі у вальсі безтурботнім
Під плач кружляє, а чи зоряний політ.

Йому байдуже до бажань і звершень,
Він наче куля каторжанина в душі
Несе до Бога крилами молитви,
Чи, навіть, суд  страшний  вершить.

Та сподіваюсь на вблаганність Неба,
Єдино вірний засіб від журби –
Відкрити Двері Вічності для себе
Й упевнено колись ввійти туди.

Поезія Тетяни Добко

* * *

Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла –
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.

 

Воякові

Такого, як він більш немає.
Б’ється птах у холодне вікно.
Мати сина завжди чекає, –
Син в чужині спочинув давно.

Так раптово ввірвалася куля,
Коли ніс він душі знамено.
А у лісі кувала зозуля,
І здавалось, що смерті назло.

 

Об'єднати вміст