Поезія

Поезія Олесі Сінчук

***

Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
 Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
 І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
 І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ - величний, заповітний!
 Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!

 

Донечці

Поезія Розалії Тарнавської

ЛИСТОПАДОВИЙ  ЧИН

Листопадові  дні - дні  смутку  і  журби
Й  понині  плачуть  сірими  дощами,
За  тими, що  за  Волю  полягли,
За  Вами, наші  лицарі, за  Вами.

Листопадовий  Чин  у  нашому  житті –
Це  вогник  той, що  зблиснув  і  не  меркне,
Бо  у  серцях  він  віру  розбудив
У  те, за  що  не  шкода і померти.

У наших жилах кров Ваша тече,
Сини великої, прекрасної держави.
Герої Листопада, гроно золоте,
Ви і сьогодні в сяйві слави.

Поезія Любови Сердунич

* * *

Втішає душу й серце, зір голубить
Квітуча мати-й-мачуха у лузі.
Це різнотрав’я, різнобарв’я любе –
Найпевніші цілителі і друзі.

     Таке прослалося! Раї превишні!
     Від цього жовтоквіту сизо листю.
     Природо, чом’ сюди не кожен пише
     Візитний лист із кам’яного міста?

Немає часу чи потреби-тяги?
Зло цивілізаційне затягає.
Попри нашестя кризи тут звитяжно
Ще мезозойська мурава буяє.

Людмила Яцура: Два кредо

Два кредо у житті я маю:
Коли свічу я іншим, то сама згораю.
Ця мудра істина стара,
І клятву Гіпократа я колись дала.
А ще, що «треба жити кожним днем,
І не чекать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».

Вірші Людмили Яцури

В МЕНЕ Є СТОРОНА ОДНА

В мене є сторона одна,
Рушникова, дощами вмита.
Її чиста душа співа,
І назустріч вітрам відкрита.

А вона із пшеничних полів,
Із блакиті ще чистого неба,
І лелечу долю-сім’ю,
Із любові, створити їй треба.

Вона дихає лісу грудьми,
Київ-місто – її добре серце,
Гори в задумі, як діди,
Море чайкою відгукнеться.

Ще Дніпра в ній широкий путь,
І Донбасу обличчя суворе,
Бджоли з соняхів мед несуть,
Ще красиве природи в ній лоно.

Ось такій, як легенді-пісні,
З відголосками битв та боїв,
Як весняній дівчині-вишні
Дам вінок із найкращих слів.

 

Поезія Галини Фесюк

Мої слова тобі, народний батьку!

До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну

Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)

І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.

– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.

Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.

Вірші Галини Жубіль-Книш

Бабине літо 

Наше кохання 
Заплуталось у павутинках 
Бабиного літа... 
Почуття захотіло 
Упіймати останній жар 
Осіннього сонця, 
Зігрітись і насититись 
Ним по самі вінця 
Втомлених сердець. 

Поезія Олени Швець-Васіної

ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА

Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.

З народного писання

Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.

А покрай ріки – цугом –  їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.

З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли  – наші козаки.

Поезія Світлани Патри

Присвячую Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

 

***

Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.

Поезії Ірини Зінковської

***

Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.

Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.

Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.

 

* * * 

Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,

Звертаюся до всіх поетів

Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».

Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще  на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

 

Об'єднати вміст