Жінка-УКРАЇНКА

Захурделило. Згурдилось. Сплакалось,
Сонце кров'ю людською накрило.
І червоні небесні ліхтарики
Тихо з болем увись полетіли.

Не ліхтарики – люди катовані,
Та облиті, об’юшені кров'ю.
Мов летять із небесною сотнею
Сльози тих, в кого траур сьогодні.

Про Героїв ніяк не забудемо!
Їхні неньки, дружини, брати,
Їх батьки а чи діти засуджених 
Нагадають про подвиг святий.

Бо звитяжні і вірою й правдою
Україні служили у бо́ю.
Зкатувалось. Заскімлило. Сплакалось
Серце Тих, хто сьогодні у пам'яті,
Душі Їх – наших Славних Героїв!

Я слухала, як говорила Мати
на похоронах Сина... На Майдані
поліг він, за гріхи - мушу сказати,
за гріхи тих, котрі голосували
за ворога, за "зека у законі",
що називав себе "із регіонів"!

Поліг мій Син за Вільну Україну
щоб жили ви і я. Моя дитина
життя своє поклала на Скрижалі
Святої Правди. І не єдиний
мій Син, а сотня, знаю, не одна
таких як він, Героїв, полягла

за те, щоб краще жив і ти, і твої діти.
Щоб не прийшлося їм знову горіти
так, як йому тепер, за Волю, на Майдані.
Нехай не смерть, а правда в очі гляне
твої, щоб пильно подивився у вічі їй ти.
Земляче, призадумайсь, схаменись !

„Усі жінки – красуні в світлу мить,
 А у сумну – краса жіноча спить”.
            Класик    

Кожній красуні (однаково, хто вона – 
Дівчина, жінка, вдова...),
Наче прикраси до сукні коштовної,
Личать красиві слова:
Квіточко, ягідко, зіронько, сонечко,
Вічності світлая мить,
В моїй життєвій темниці віконечко
Прямо в небесну блакить.
Ластівко, ласичко, ясочко, любонько,
Промінь ласкавих очей,
Світ мені білий без тебе, голубонько,
Став би темніш від ночей.

Мужчини! Будьте, врешті решт, мужчинами -
відчуйте це серцями, мозком, спинами,
відкрийте очі, випрямте хребет,
не човгайте приречено ногами.
Розправте крила, починайте злет,
а жінка хай літає разом з вами.

Як журавлі: найперший - ватажок,
за ним - жона, захищена і гарна.
Великодушні будьте до жінок.
Робити жінці кривду - справа марна.

Ви звідкіля з'явилися на світ?
Не тяжко проливав ваш тато піт,
коли засіяв любощів насіння.
А мамі - дев’ять місяців носить
вас довелось. Щоб народить дитину...

* * * 

Підняла душа білий стяг,
Закривавлена скутками бою.
Він обрав необтяжливий шлях,
Залишивши уламки болю.

І затьмарює розум сплін - 
Він чужий і ним буде повіки.
І тепер лише часу плин -
Від душевних порізів ліки.

В нього знову своє життя,
Не її Оріона він зірка.
Від чужої плоті чуття
Розливають бажання по жилкам.

Кажуть, все курує любов,
Закохатися треба без тями!
Тільки мляво колишеться кров,
Не щасливлять любовні звитяги.

Позабути, закреслити все,
Наче сон, наче огріх в посланні.
Знов на крилах життя понесе
Без образ, без нудьги і страждання.