Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Поезія
Поезія Розалії Тарнавської
ЛИСТОПАДОВИЙ ЧИН
Листопадові дні - дні смутку і журби
Й понині плачуть сірими дощами,
За тими, що за Волю полягли,
За Вами, наші лицарі, за Вами.Листопадовий Чин у нашому житті –
Це вогник той, що зблиснув і не меркне,
Бо у серцях він віру розбудив
У те, за що не шкода і померти.У наших жилах кров Ваша тече,
Сини великої, прекрасної держави.
Герої Листопада, гроно золоте,
Ви і сьогодні в сяйві слави.
Поезія Любови Сердунич
* * *
Втішає душу й серце, зір голубить
Квітуча мати-й-мачуха у лузі.
Це різнотрав’я, різнобарв’я любе –
Найпевніші цілителі і друзі.Таке прослалося! Раї превишні!
Від цього жовтоквіту сизо листю.
Природо, чом’ сюди не кожен пише
Візитний лист із кам’яного міста?Немає часу чи потреби-тяги?
Зло цивілізаційне затягає.
Попри нашестя кризи тут звитяжно
Ще мезозойська мурава буяє.
Людмила Яцура: Два кредо
Два кредо у житті я маю:
Коли свічу я іншим, то сама згораю.
Ця мудра істина стара,
І клятву Гіпократа я колись дала.
А ще, що «треба жити кожним днем,
І не чекать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може й не настати».
Вірші Людмили Яцури
В МЕНЕ Є СТОРОНА ОДНА
В мене є сторона одна,
Рушникова, дощами вмита.
Її чиста душа співа,
І назустріч вітрам відкрита.А вона із пшеничних полів,
Із блакиті ще чистого неба,
І лелечу долю-сім’ю,
Із любові, створити їй треба.Вона дихає лісу грудьми,
Київ-місто – її добре серце,
Гори в задумі, як діди,
Море чайкою відгукнеться.Ще Дніпра в ній широкий путь,
І Донбасу обличчя суворе,
Бджоли з соняхів мед несуть,
Ще красиве природи в ній лоно.Ось такій, як легенді-пісні,
З відголосками битв та боїв,
Як весняній дівчині-вишні
Дам вінок із найкращих слів.
Поезія Галини Фесюк
Мої слова тобі, народний батьку!
До 200-ої річниці перевезення
мощей Т.Г.Шевченка в Україну
Ой, гляну я, подивлюся
На той степ, на поле:
Чи дасть Бог милосердний
Хоть на старість волі.
(Т.Г.Шевченко)І дав нам Бог сьогодні волю,
Бо милосердний, бо благали:
«Просіть і дасться вам по вірі вашій" -
Так праотці колись казали.– А воля де? Конає хвора
Під тином жида й москаля.
Покриткою блукає доля
Голодна, боса, без гроша.Та воля - мрія українців -
З колін підняти честь життя,
Як біль кровавий світом бродить
І не знаходить майбуття.
Вірші Галини Жубіль-Книш
Бабине літо
Наше кохання
Заплуталось у павутинках
Бабиного літа...
Почуття захотіло
Упіймати останній жар
Осіннього сонця,
Зігрітись і насититись
Ним по самі вінця
Втомлених сердець.
Поезія Олени Швець-Васіної
ВЕРБНІ ДЖЕРЕЛА
Верба в Україні є символом
її чарівної природи і трагічної долі.
З народного писання
Безкінечні степ й запорізька гребля,
Безкінечні рід й прадідівська кров...
Як бійці з імли, поставали верби –
Вартові Землі стережуть Дніпро.А покрай ріки – цугом – їх коріння,
Сплетене щорік тисячами вен.
В вербницю вони гомінким цвітінням
Провіщають нам небо громове.З деревних рослин – перші одягають
Листяне вбрання, й кобзи з них такі –
Досі ще гудуть в козаків-Мамаїв,
Гру перейняли – наші козаки.
Поезія Світлани Патри
Присвячую Лесі Українці
Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.
***
Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.
Поезії Ірини Зінковської
***
Покинута оголена душа,
І кожне слово – як ніж по живому
Сьогодні рідна, завтра вже чужа…
Минуле не скорилося новому.
Чи я тобі потрібна - ти скажи?
Вразлива і слабка, немов дитина.
Як любиш – то піднятись поможи,
Не любиш – то залишусь на колінах.
Отак колись вирішував Пилат:
Помилувати або розіп’яти
І кат зробив руками все солдат,
А міг історію би поміняти.
* * *
Твій ніжний голос з тембром моря,
Твої уста із запахом кориці
По тілу розливається живиця:
Не просто сила – це як гори,
Звертаюся до всіх поетів
Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.
Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!
Ліричний віночок з поезії Оксани Маковець
Я – ЖІНКА
Я- Жінка. Людина. Я частка Землі.
І крапелька неба, дотик сонця й води.Я – подих повітря, і пісня дзвінка,
Зернинка мала, і тростинка гнучка.Я – також і рідний улюблений край,
Співучо-казковий, засніжений рай.Я – ніжність і доля, весняний розмай.
Кохана, подруга. Мене захищай!Я- Жінка. А теж і сестра, і дочка,
І мати! І та, що майбутнє плека!
