Поезія Олесі Сінчук

***

Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
 Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
 І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
 І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ - величний, заповітний!
 Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!

 

Донечці

До снів твоїх я доросту колись...
Там зайчик золотий живе у зорях,
Він сонечко народжує і гори
Там всі бажання радісні збулись
Там срібні душі... там рожевий сніг,
Веселий вовк і добрі там акули...
Маленькі дітки Місяця поснули,
Чекають нас, щоб розбудили їх...
У снах твоїх сховаюсь хоч на мить,
І зайчика зустріну золотого!
І в серці світу зоряна дорога
Щасливими казками забринить!

 

* * *

Снігом умиті смерекові  струни,
Музика срібна  потічками в'ється,
Кличе долина сопілкові  луни
У  небеса прихиляє до серця.
Свято! І казка заходить у гості!
Свято! Летять за вітрами санчата!
Сміхом дитячим вмивається  простір!
- Доню, скажи -  що ти любиш? - Карпати!

 

З батькових снів

Татові присвячую

Хата самотня – полинові очі…
Бджоли чужі над житами снують,
Сад посивілий повірить не хоче
В те, що загублено казку твою.
Сестро, згадай! Знов шепоче колосся,
 Мальви сміються в дитячих руках…
Там, за дубками, як вітер, голосить
Потяг вечірній – стривожений птах.
Медом і вишнями вабить оселя,
Друга далекого батько зустрів,
І сповиває подвір’я веселе
Пісня-сльоза про старих моряків.
Все пам’ятаєш… Та згасла зірниця,
Сонце дитинства заснуло в траві…
З батькових снів найсолодша криниця
Кличе до себе ще тих, що живі.

 

* * *

Весною сніг солодкий і м’який...
Так хочеться припасти до землі,
В долонях ніжить шишечки малі,
І слухати, як шепотять струмки.
Як ти живеш? – спитаю у сосни
Під серцем – тиша, в погляді – блакить...
А ліс прадавню казку гомонить,
А небо чисте, як дитячі сни...

 

* * *

Білі, величні
Камені в морі на дні...
Казку курличуть
Сивим вітрам і мені...
Сонячна стежка
Медом налита... Спіймай!
Хмарка-мережка
Проситься  за небокрай.
Стиглий світанок
Срібло м’яке роздає...
В ніжності тану...
Слухаю серце твоє...

 

* * *

У ніжності землі гойдаю небо...
Повітря пахне молоком... Чи медом...
А донечка між хвилями сміється,
Камінчик теплий притуля до серця...
Стихає день над  срібною водою,
Вплітається  у берег пульс прибою
І танець наш... А море засинає,
Шепоче нам: - Щасливі... Знаю...Знаю..

 

* * *

Єднались душі наші! В небо чисте
Вони злітали птахою стрімкою,
Пливли в обіймах з ніжною рікою
І ледь торкали берегів намисто...
Суворий камінь дивувався радо,
І дихав снами... І понад віками
Вітрець співав під нашими руками
Тихенько шепотів: - Про мене згадуй...
Єднались душі наші! Кожна гілка
Нас кликала до лісового дому!
Земля і небо! Все таке знайоме!
Удвох ми граєм - дримба і сопілка!

 

* * *

Поцілунки солодкі, святі
Пахнуть вітром забутих доріг…
Юний світ… Усміхається сніг…
 Мить одна – перехрестя світів…
І торкаються струни земні
До безодні, до зір золотих!
Сивий час на хвилинку затих…
То душа твоя сниться мені.

 

* * *

Дюни — то сон про планету далеку...
В золото лагідне берег убраний.
Хвилі летять, мов у вирій лелеки,
кличе до безміру море кохане.
Я поринаю в обійми невпинні,
зорі бурштинові грію в долонях...
Казку північну шепочуть глибини,
хочуть, щоб слухав їх вітер солоний.
Легко блукати під небом безкраїм,
даль сивооку під серцем носити!
Чуєш? Про Всесвіт для тебе співають
дюни — загублені сонячні діти.
            м. Лієпая, Латвія

 

Зореслава і кульбабки

Тендітний пух вже вітру не боїться
 У донечки в руках… Мов теплий вітер
Вона кружляє серед срібних квітів:
- Ти знаєш, я тепер  кульбаб цариця!
Посію їх! І виросте багато
Маленьких сонць! Бо землю гріти треба!
 А в Києві весна! І спіле небо
Гукає вечір в теплу нашу хату

 

Зима на Хортиці

Коріння роду пророста в мені,
У таїну земля козацька кличе!
 Біжу скоріш! Торкаюся обличчям
 До рідних пагорбів… А юний сніг
Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!
 І сонця цвіт на береги Дніпра
 Вже облітає… Ні, ще не пора!
 Благаю, світло, зачекай хвилинку!
Дай обійняти скелі золоті,
Де славні «чайки» пращурів стояли!
 Помчить душа  за сиві  перевали
 В розбурханий порогами потік!
Помчить душа, щоби зібрати рід
 На світле віче, на святу розмову,
І дух дідів повірить серця слову,
І раєм стане вмить стражденний світ

 

* * *

Тобі несу я ніжності вітри,
Глибин морських прозорий, чистий світ,
Далекі мрії білої гори,
І світанкових снів сріблястий цвіт.

Я літо! Лиш торкнись до рук моїх -
Під серцем забринить небесний сад...
А зорі теплі котяться до ніг,
А на сніданок в тебе - виноград...

 

* * *

В Києві щедрує Дід Мороз,
Сніг співає, гріється в долонях,
На санчатах з гірочки мчимось
Я, коханий і щаслива доня.

Вже кутя чекає на столі,
Свято йде крізь парки та алеї
І сніжинки – зіроньки малі
Сміх дитячий сіють над землею.

Щастя поруч! Ось воно, торкнись,
В рукавичку падає до тебе!
Усміхається срібляста вись,
 І вітри радіють в чистім небі.
 м.Київ,
                                  Ботанічний сад, зима 2010

 

Весна у Кириївці

Казка життя найсолодша, де ранок
 Ніжками босими йде по стежині…
 Біля криниці розквітли тюльпани,
А понад ставом – пахуча малина…

Кожен листочок про сонце співає,
 Знає мене, як хмаринку, як вітер,
 Вірить…  І щедро долоні торкає,
 Радо гойдається, мріє про літо…

 Стало живим тут шевченкове слово-
Сад і хатина, весною сповиті…
 Небо співає землі колискову,
Слухає вічність краплиночки-миті…

Щастя! У нього – одвічні закони-
Світ понад простором, світ понад часом…
 Щастя!Коханий, матуся і доня
 Біля багаття вечірнього разом.
                                                        7 .05. 2010, Кириївка

 

* * *

Пахне серпень чорнобривцями й маками…
Світ солодкий, як медяники мамині…
Стигнуть сливи… Кукурудза, мов сонечко
На долоньках у засмаглої донечки.

 Юний серпнь… Йдуть батьки в сад по яблука…
 Хилить небо  хмар біляві кораблики…
  А за ставом  трави бродять долиною,
 А  у травах – сизі грона ожинові…

 Щедрий серпень… І бабуся усміхнена…
  Спить світанок  в ніжнім листі горіховім…
 Теплий вітер.  Трави росами вкрилися…
Я удома. Я в раю. Я в Кириївці

 

І знову Крим

 І знову Крим! Умита вітром стежка
 Хова в траві ожинові сережки,
 Летить за горизонт, у вись безкраю,
Платанів крони в небо заплітає.

 І знову Крим… І сонцем пахнуть дині
 На дачі у киянки Антоніни,
 Тут  равлики гойдаються на стеблах,
  Тут сяє виноград, мов зорі теплі…

 А вечір сни розказує духмяні,
 Прозорі хмари обійма туманом,
  І  сива даль колише місто рідне –
 У синій мушлі гір перлину срібну…

Степи таврійські! Воля заповітна!
Душа Землі із ваших трав розквітла!

 

Відкрите море

 Я  зіткана із глибини морської,
 В мені – вітрів правільних чисті крила,
 Гойдаю я небес тугі вітрила,
 Вплітаю в коси барви веселкові.

 Я – пульс життя, збережений у хвилях,
 Мої долоні дно солоне пестять
 Там, де води і сонця перехрестя,
 Там, де мрійливо спить коріння сиве…

 Я вишита на полотні блакиті…
  Серед віків, що водами сповиті
 Співаю хвилям про волошки в житі…
                                              Море  біля берегів
                                         Чорноморського

 

Переправа Крим- Кавказ

Два береги, дві сиві глибини...
Над переправою - солодкий місяць.
У хвилі чисті зіроньки вплелися
І бережуть осінні наші сни.

Несіть мне, вітри щасливих мрій!
Я буду слухать море загадкове...
Я буду вірить берегам любові...
Чекай мене, мій сонячний прибій!
                                             Чорне море

 

Храм у Кракові

Полум’я чисте, лагідні зорі,
Снів прохолодних трепетні шати –
Все заплелось у струнах прозорих
Храму, що хоче навчитись літати.

Безміром повні білі алеї,
Стиглим туманом дихають вікна,
Вітру питають:- Коли над Землею
Ранок, умитий дощами, розквітне?

Мить – і спалахує простір крилатий!
Чуєш, як визріли зоряні грона?
Ми поринаєм у промені свята,
Щоб колисати Сонце в долонях!!!
                                     м.  Краків

 

Білий берег

Залишаю сліди на піску,
обіймаю тумани сумні...
Білі-білі мелодії снів
хвилям стелять доріжку м’яку.
Білі-білі твої береги,
мов у золото вплетений сніг...
Чуєш — чайки сріблястої сміх
забринів під вітрилом тугим?
Вже колисочку зоряну в’є
життєдайного неба блакить,
і на тисячі сонечок вмить
розсипається серце моє.
Невагомість! У сонце лечу,
тану в гомоні зір осяйних,
і загадую, щоб серед них
мою душу коханий почув.
                           м. Світлогорськ

 

* * *
                                              Барду Денису Голуб’єву
Стала гітара теплим дощем…
 Серцем співає бард молодий…
 Небо вкривається срібним плащем,
 Вірить землі – нареченій своїй.

Сниться гітарі небесна блакить,
Мудрих озер не стривожена синь!
 Соколом пісня додому летить,
 А під крилом – білоруські ліси…
                                             25 травня 2010, Москва

 

Поділля

У хвилях Бугу зоряних, стрімких
Купаються закохані лелеки,
 Шумлять пороги… Кличе срібний клекіт,
Із юним вітром гомонять віки…

Поділля! Медом дихає земля,
Що годувала сонцем батька й діда..
Поглянь! На скелях – Лада, сяйвом вмита,
Розчісує косу… Бринять поля,

Співають струни сивих полинів,
Колосся хилить золотаві стебла
До трав густих… І пахне стежка тепла
Рожевим квітом із дитячих снів…

Садок  старий задумався, затих,
У травах місяць яблука збирає…
Поділля спить… А небеса гойдають
Земний наш рай на крилах золотих…
                                       с.Вигнанка, Немирівський район, вінничина 2008

 

Шторм поблизу Одеси

Гойдаємось у хвилях! Світ мінливий
Радіє з нами, мов дитинка мила!
 Коханий мій і донечка щасливі!
Ми  в серці моря…Зоряні вітрила

Відкриті нам! Струмує срібний вітер
Крізь наші душі до глибин безкраїх…
Сріблясті  води, мов космічні квіти,
На мить спалахують і одцвітають…

На берегах… Так  пульс безмежжя б’ється,
Галактики народжуються юні!
У Матінки-Землі співуче серце,
 А Батько Море їй дарує струни!

 

Словенські барабани

 Була я вітром! Понад гори сині
Душа летіла, таїною повна!
 А ритм стрімкий здійнявся над землею –
І  заспівали небеса весняні –
 То вдарили словенські барабани!
 Була я квітом!  Обіймала віття,
 Раділа теплим зорям світанковим,
Жадала дарувать плоди цілющі
 Мандрівникам, які жадають світла
 І милим дітям – сонечкам земним.
 Була я променем! Від батька Сонця
 Знов у долини мчалася квітучі,
 Травинці кожній сяйво дарувала
 Коріння мудре сповивала серцем,
І славила життя дерев священних.
 Була я безміром! Була я небом! 
 В собі несла всі зорі і планети,
 Вони кружляли у шаленім ритмі,
 Щоб суть буття всесвітнього воскресла,
Щоб кожен атом музикою став!
 Словенські барабани, слава вам!
                                               Чехія-Україна

 

Живу!

Живу! У теплій музиці прибою,
У хвилях, що чарують срібний берег…
Летять хмаринки у співучий безмір,
 І кличуть нас невпинно за собою…

Живу  в очах коханого величних,
Довірливих і чистих, наче роси…
А донечка вплітає небо в коси,
До моря мчить і за собою кличе…

Живу у душах друзів променистих,
В піснях, у трепетних бандури струнах,
У хороводах… Там, де вічно юні,
Ми заплітаєм душі у намисто…

Лечу до зір,зростаю серед квітів,
 В моїх долонях – вітру оксамити!
Як тепло на землі! Як світло жити!
Одеса. Фестиваль сердець відкритих
                                 Фестиваль сонячних бардів, 2008

 

Вечір у Черкасах

Солодкий місяць стежечку простелить,
Щоби могла душа моя летіти
 У хвилях сивих,що гойдають вітер,
  І чути, як співають сни веселі.
 Дніпро не спить… Мелодія глибинна
Торкає сяйво – трепетне, медове,
 І кличе до смарагдового  дому,
 І в серці неба трепетно, невпинно
 Над безміром бринить… І вже немає
 Ваги і часу, простору і міри,
 Є світ, що у вогненну тишу вірить,
 Є тільки вітру лагідна струна!
 Черкаси. Вечір. Погляд твій. Весна.
                                             м. Черкаси

 

* * *

Юрмала! Хвилі чи дзвони
Небом вростають у сушу,
Кличуть морську твою душу
До берегів невідомих.

Хмари сховались у дюнах
Поміж берізок і кленів...
Граються з вітром зеленим
Свічі на сосенках юних.

Юрмала! Серцем колишу
Чайки сріблястої крила!
Чуєш? В мені ти відкрила
Вітром народжену тишу...
                           м.Юрмала

 

* * *

Святкую тишу... В серці тануть зорі,
І місто казки розкриває крила...
Про що співають сивих веж вітрила?
Що пам'ятає вітер над собором?

На Домській площі, мов у серці світу
Гойдаюся і дива  я чекаю...
По схилах кам'яних душа безкрая
Летить до тебе знову... Чи помітиш?
                                           м.Рига,
                                          Домська площа

 

* * *

У ніжності святій тебе сховаю,
Мов чистий вітер, мов солодкий берег,
Мов хмарку білу, що гойдає безмір...
І понесу в обійми небокраю...

А зорі кличе флейта перуанська,
Тремтить у соснах, з хвилями говорить,
І гомонять до неба білі гори,
І береже блакить безодні казка...

Тебе сховаю у молитві ночі...
Медовий щлях мені простелить місяць...
Там полум’я й вода переплелися,
Немов долоні наші... Наші очі...

А може, то співучих душ проміння
Над морем чистим чайкою злетіло?
І сріблом переповнюється тіло.
І кличе небеса земне коріння?

Тебе знайду!  І свято - в кожній миті!
Тебе знайду! - співають теплі хвилі...
Танцює вічність над безмежжям сивим -
Щасливий світ Безодні і Блакиті!
Блакитна Безодня
 поблизу Геленджика

 

На річницю вінчання

У Житомирі дощ… Сонце лагідне у Весьєгонську…
 Через простір летить поклик серця, мов блискавки клич!
 А в бабусі в саду  щедро зріють горіхи волоські,
Ніжні коси вербові колишуть малинову ніч…

 Я і ти – вічне літо… Світанки п’янкі та прозорі
 Тчуть нам шати весільні і сяють зерном на полях!
 Наші душі – мов зорі! І сонце танцює з грозою,
  Знову липень святкує щаслива слов’янська земля!
                                                      07.07.2009

 

* * *

Захід сонця – застигле полум’я…
День заснув у торішнім листі…
Ми посадим кущик смородини
В дар весні, в броварському лісі…

Квітень кличе вітрами чистими,
Юним небом торкає скроні,
І березову вічну істину
Доня трепетно п’є з долоні.
                                Бровари, квітень 2009

 

Кириївське літо

 Сливи стиглі, мов сонцем налиті…
  Краплі неба – їх очі блакитні…
 Кличу доню із двору до дому…
 Світ святий - батьківщина медова.

  Вже на ганку натруджений тато
 Буде Ліну Костенко читати,
  Милуватись бузком біля хати,
 Пити чай із меліси і м’яти.

 А коли час прийде  повечерять-
 На вогні ми картоплю спечемо
 І доріжку до неба простелить
 З картоплиння багаття веселе!

 Місяць юний притих у ставочку,
Вербам шиє сріблясту сорочку…
 Мріє берег… Дідуневі груші
 Зрять у безмір… Там пращурів душі

 Вірять нам, зігрівають дороги,
 Бережуть незнищенні пороги,
 Стелять зорями виткану долю!
 Світ святий… Батьківщина  медова.

 

* * *

Ми разом! Співом зоряних галактик
Бринить душа, мов зоряне озерце!
 Так солодко ледь-ледь торкнути серцем
З мережива минулого лиш клаптик…

Лиш мить… Зустріне нас північне місто!
 Дзеркала рік розкинули обійми…
 Берізки, сосни – білі королівни
Нам виткали мостів туге намисто…

 Нас кличе сніг! Сьогодні славне свято –
Різдвяний день! До теплої оселі
Ми біжимо, завзяті та веселі
Смачну кутю на вечір готувати!

Я вірю – всі дива в ту ніч воскресли!
Ми стали сонцем, зорями, квітками!
 І суть Любові вже довіку з нами!
Ми – краплі казки, де казкар – то Всесвіт
                                             Київ – Петербург( у видінні)
                                                      22 грудня  2008

 

Ранок у Кириївці

Достигає ранок, наче вишня,
 В травах роси перлами горять…
Доня у садочок літній вийшла
Мов умита сонечком зоря.

 Літо, літо!  Ніжністю налиті
Грона у малиновім раю!
 Тут плоди смородин соковиті
 Знають кожну стежечку мою.

  Обійму землицю – щедру неньку,
 Теплий вітер заплету в косу
  І коханому малинки жменьку
 У долонях літа принесу
                                         липень,2010

 

Венеція

Венеція! У подиху – лиш вітер!
 Гойдаються  замріяні гондоли…
 Слова сплітаються із хвиль, мов з літер,
 І засинає сонечко медове.

 Венеція! В мереживі каналів,
 Мов юна панна, ти ступаєш легко
До моря… Хай воно тебе впізнає,
 Твій дух глибинний, рідний і далекий…

 Танцюю ніжність, що тремтить на крилах
 У чайок… І до сонця серце кличе!
  Гукаю в небо чисте:- я щаслива!
  До хвиль шепочу я: - Sono feliche…

                                                   30.08.2010, Венеція

 

* * *

                                                          Сестричці Людочці
Душа сестрички зіткана із квітів,
 З мережив неба, поцілунків хмар!
Вона царівна вітру і блакиті,
 галактик срібних прохолодний жар!

   Вона танцює!  Сонячні спіралі
Промінням обіймають білий сніг!
 Світ ніжності зриває всі вуалі
  І щастя світлом котиться до ніг!

 Душа всесвітня – життєдайне море,
Душа земна – таємних мрій ключі!
 Усе на шатах, що мені учора
 Дбайливі руки вишили вночі.
                                                              30.01 2011. Київ

 

Серце матері

Серце матері – в промені кожному,
В грозах щедрих, у громі тривожному,
У вітрах над морськими глибинами,
 У величному леті орлиному.

Серце матері – роси між квітами…
 Небо дихає снами блакитними,
Мчить весна над землею воскреслою!
 Серце матері – музика Всесвіту!
                                    19березня 2011,
                                            дорога Київ-Харків

 

* * *

Ти танцював життя! Привільно, легко
Цвіли сузір’я на твоїх долонях…
 Ти громом був і шепотом бездонним.
 Безмежно поруч і, мов сон, далеко…

 Пила твій погляд кожен, мов живицю,
 Мов теплий вітер, мов меди незнані,
 І обіймались у солодкім тані
Тисячоліття й миті – щастя птиці!

  Танцюй! Я крапля твого океану,
Небес твоїх безмежних юний клаптик…
  Співають душі ніжністю галактик!
 Співає ніч… Народжується ранок…
                                         25 березня, Київ

 

* * *

Крапелинками сонця вмивається ранок,
Синім плугом вітрів поле неба ізоране…
Чую дзвоників спів – мама вийшла на ганок…
 Ще  гойдаються сни, як мелодії зоряні…

Батьківщина! Колискою серця сповиті
Сходять татові вірші цілющими травами,
Усміхається дім… І чаруючі миті -
Наче квіти, що разом з батьками зібрали ми.
                             Кириївка, травень 2012

 

* * *

Простір вітру бездонний і тихий,
Зустріч пташкою серце торкає…
Спогад світлий, мов небо без краю,
 В ріднім погляді – зоряна втіха…

Загойдались віки ілюзорні
Під блакиттю стривожених вулиць,
Серце неба мрійливо заснуло,
Вірить – хтось його мрію пригорне…

- Слухай вічне, - слова забриніли,
Мов пелюстки у квітів космічних…
Усміхається світ: - Слухай вічне…
А у Києві сніг білий-білий…
                                              7 грудня, 2012
                                             Київ
                                                           метро Палац Спорту