Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Поезія Олесі Сінчук
***
Я шепотіла голосом твоїм,
Переливалася у кожен подих,
Пила з очей глибоких тихий подив,
І сповивала райдугами дім...
Я у тобі росинкою була,
Промінчиком і полум’ям жагучим,
Я підіймалась на високі кручі
І бігла вдаль, мов дівчинка мала.
І свято Сонця ожило в мені -
Творити світ - величний, заповітний!
Творити вітер! І в зимових квітах
Знайти цілунки наші вогняні!
Донечці
До снів твоїх я доросту колись...
Там зайчик золотий живе у зорях,
Він сонечко народжує і гори
Там всі бажання радісні збулись
Там срібні душі... там рожевий сніг,
Веселий вовк і добрі там акули...
Маленькі дітки Місяця поснули,
Чекають нас, щоб розбудили їх...
У снах твоїх сховаюсь хоч на мить,
І зайчика зустріну золотого!
І в серці світу зоряна дорога
Щасливими казками забринить!
* * *
Снігом умиті смерекові струни,
Музика срібна потічками в'ється,
Кличе долина сопілкові луни
У небеса прихиляє до серця.
Свято! І казка заходить у гості!
Свято! Летять за вітрами санчата!
Сміхом дитячим вмивається простір!
- Доню, скажи - що ти любиш? - Карпати!
З батькових снів
Татові присвячую
Хата самотня – полинові очі…
Бджоли чужі над житами снують,
Сад посивілий повірить не хоче
В те, що загублено казку твою.
Сестро, згадай! Знов шепоче колосся,
Мальви сміються в дитячих руках…
Там, за дубками, як вітер, голосить
Потяг вечірній – стривожений птах.
Медом і вишнями вабить оселя,
Друга далекого батько зустрів,
І сповиває подвір’я веселе
Пісня-сльоза про старих моряків.
Все пам’ятаєш… Та згасла зірниця,
Сонце дитинства заснуло в траві…
З батькових снів найсолодша криниця
Кличе до себе ще тих, що живі.
* * *
Весною сніг солодкий і м’який...
Так хочеться припасти до землі,
В долонях ніжить шишечки малі,
І слухати, як шепотять струмки.
Як ти живеш? – спитаю у сосни
Під серцем – тиша, в погляді – блакить...
А ліс прадавню казку гомонить,
А небо чисте, як дитячі сни...
* * *
Білі, величні
Камені в морі на дні...
Казку курличуть
Сивим вітрам і мені...
Сонячна стежка
Медом налита... Спіймай!
Хмарка-мережка
Проситься за небокрай.
Стиглий світанок
Срібло м’яке роздає...
В ніжності тану...
Слухаю серце твоє...
* * *
У ніжності землі гойдаю небо...
Повітря пахне молоком... Чи медом...
А донечка між хвилями сміється,
Камінчик теплий притуля до серця...
Стихає день над срібною водою,
Вплітається у берег пульс прибою
І танець наш... А море засинає,
Шепоче нам: - Щасливі... Знаю...Знаю..
* * *
Єднались душі наші! В небо чисте
Вони злітали птахою стрімкою,
Пливли в обіймах з ніжною рікою
І ледь торкали берегів намисто...
Суворий камінь дивувався радо,
І дихав снами... І понад віками
Вітрець співав під нашими руками
Тихенько шепотів: - Про мене згадуй...
Єднались душі наші! Кожна гілка
Нас кликала до лісового дому!
Земля і небо! Все таке знайоме!
Удвох ми граєм - дримба і сопілка!
* * *
Поцілунки солодкі, святі
Пахнуть вітром забутих доріг…
Юний світ… Усміхається сніг…
Мить одна – перехрестя світів…
І торкаються струни земні
До безодні, до зір золотих!
Сивий час на хвилинку затих…
То душа твоя сниться мені.
* * *
Дюни — то сон про планету далеку...
В золото лагідне берег убраний.
Хвилі летять, мов у вирій лелеки,
кличе до безміру море кохане.
Я поринаю в обійми невпинні,
зорі бурштинові грію в долонях...
Казку північну шепочуть глибини,
хочуть, щоб слухав їх вітер солоний.
Легко блукати під небом безкраїм,
даль сивооку під серцем носити!
Чуєш? Про Всесвіт для тебе співають
дюни — загублені сонячні діти.
м. Лієпая, Латвія
Зореслава і кульбабки
Тендітний пух вже вітру не боїться
У донечки в руках… Мов теплий вітер
Вона кружляє серед срібних квітів:
- Ти знаєш, я тепер кульбаб цариця!
Посію їх! І виросте багато
Маленьких сонць! Бо землю гріти треба!
А в Києві весна! І спіле небо
Гукає вечір в теплу нашу хату
Зима на Хортиці
Коріння роду пророста в мені,
У таїну земля козацька кличе!
Біжу скоріш! Торкаюся обличчям
До рідних пагорбів… А юний сніг
Курличе під ногами дзвінко-дзвінко!
І сонця цвіт на береги Дніпра
Вже облітає… Ні, ще не пора!
Благаю, світло, зачекай хвилинку!
Дай обійняти скелі золоті,
Де славні «чайки» пращурів стояли!
Помчить душа за сиві перевали
В розбурханий порогами потік!
Помчить душа, щоби зібрати рід
На світле віче, на святу розмову,
І дух дідів повірить серця слову,
І раєм стане вмить стражденний світ
* * *
Тобі несу я ніжності вітри,
Глибин морських прозорий, чистий світ,
Далекі мрії білої гори,
І світанкових снів сріблястий цвіт.Я літо! Лиш торкнись до рук моїх -
Під серцем забринить небесний сад...
А зорі теплі котяться до ніг,
А на сніданок в тебе - виноград...
* * *
В Києві щедрує Дід Мороз,
Сніг співає, гріється в долонях,
На санчатах з гірочки мчимось
Я, коханий і щаслива доня.Вже кутя чекає на столі,
Свято йде крізь парки та алеї
І сніжинки – зіроньки малі
Сміх дитячий сіють над землею.Щастя поруч! Ось воно, торкнись,
В рукавичку падає до тебе!
Усміхається срібляста вись,
І вітри радіють в чистім небі.
м.Київ,
Ботанічний сад, зима 2010
Весна у Кириївці
Казка життя найсолодша, де ранок
Ніжками босими йде по стежині…
Біля криниці розквітли тюльпани,
А понад ставом – пахуча малина…Кожен листочок про сонце співає,
Знає мене, як хмаринку, як вітер,
Вірить… І щедро долоні торкає,
Радо гойдається, мріє про літо…Стало живим тут шевченкове слово-
Сад і хатина, весною сповиті…
Небо співає землі колискову,
Слухає вічність краплиночки-миті…Щастя! У нього – одвічні закони-
Світ понад простором, світ понад часом…
Щастя!Коханий, матуся і доня
Біля багаття вечірнього разом.
7 .05. 2010, Кириївка
* * *
Пахне серпень чорнобривцями й маками…
Світ солодкий, як медяники мамині…
Стигнуть сливи… Кукурудза, мов сонечко
На долоньках у засмаглої донечки.Юний серпнь… Йдуть батьки в сад по яблука…
Хилить небо хмар біляві кораблики…
А за ставом трави бродять долиною,
А у травах – сизі грона ожинові…Щедрий серпень… І бабуся усміхнена…
Спить світанок в ніжнім листі горіховім…
Теплий вітер. Трави росами вкрилися…
Я удома. Я в раю. Я в Кириївці
І знову Крим
І знову Крим! Умита вітром стежка
Хова в траві ожинові сережки,
Летить за горизонт, у вись безкраю,
Платанів крони в небо заплітає.І знову Крим… І сонцем пахнуть дині
На дачі у киянки Антоніни,
Тут равлики гойдаються на стеблах,
Тут сяє виноград, мов зорі теплі…А вечір сни розказує духмяні,
Прозорі хмари обійма туманом,
І сива даль колише місто рідне –
У синій мушлі гір перлину срібну…Степи таврійські! Воля заповітна!
Душа Землі із ваших трав розквітла!
Відкрите море
Я зіткана із глибини морської,
В мені – вітрів правільних чисті крила,
Гойдаю я небес тугі вітрила,
Вплітаю в коси барви веселкові.Я – пульс життя, збережений у хвилях,
Мої долоні дно солоне пестять
Там, де води і сонця перехрестя,
Там, де мрійливо спить коріння сиве…Я вишита на полотні блакиті…
Серед віків, що водами сповиті
Співаю хвилям про волошки в житі…
Море біля берегів
Чорноморського
Переправа Крим- Кавказ
Два береги, дві сиві глибини...
Над переправою - солодкий місяць.
У хвилі чисті зіроньки вплелися
І бережуть осінні наші сни.Несіть мне, вітри щасливих мрій!
Я буду слухать море загадкове...
Я буду вірить берегам любові...
Чекай мене, мій сонячний прибій!
Чорне море
Храм у Кракові
Полум’я чисте, лагідні зорі,
Снів прохолодних трепетні шати –
Все заплелось у струнах прозорих
Храму, що хоче навчитись літати.Безміром повні білі алеї,
Стиглим туманом дихають вікна,
Вітру питають:- Коли над Землею
Ранок, умитий дощами, розквітне?Мить – і спалахує простір крилатий!
Чуєш, як визріли зоряні грона?
Ми поринаєм у промені свята,
Щоб колисати Сонце в долонях!!!
м. Краків
Білий берег
Залишаю сліди на піску,
обіймаю тумани сумні...
Білі-білі мелодії снів
хвилям стелять доріжку м’яку.
Білі-білі твої береги,
мов у золото вплетений сніг...
Чуєш — чайки сріблястої сміх
забринів під вітрилом тугим?
Вже колисочку зоряну в’є
життєдайного неба блакить,
і на тисячі сонечок вмить
розсипається серце моє.
Невагомість! У сонце лечу,
тану в гомоні зір осяйних,
і загадую, щоб серед них
мою душу коханий почув.
м. Світлогорськ
* * *
Барду Денису Голуб’єву
Стала гітара теплим дощем…
Серцем співає бард молодий…
Небо вкривається срібним плащем,
Вірить землі – нареченій своїй.Сниться гітарі небесна блакить,
Мудрих озер не стривожена синь!
Соколом пісня додому летить,
А під крилом – білоруські ліси…
25 травня 2010, Москва
Поділля
У хвилях Бугу зоряних, стрімких
Купаються закохані лелеки,
Шумлять пороги… Кличе срібний клекіт,
Із юним вітром гомонять віки…Поділля! Медом дихає земля,
Що годувала сонцем батька й діда..
Поглянь! На скелях – Лада, сяйвом вмита,
Розчісує косу… Бринять поля,Співають струни сивих полинів,
Колосся хилить золотаві стебла
До трав густих… І пахне стежка тепла
Рожевим квітом із дитячих снів…Садок старий задумався, затих,
У травах місяць яблука збирає…
Поділля спить… А небеса гойдають
Земний наш рай на крилах золотих…
с.Вигнанка, Немирівський район, вінничина 2008
Шторм поблизу Одеси
Гойдаємось у хвилях! Світ мінливий
Радіє з нами, мов дитинка мила!
Коханий мій і донечка щасливі!
Ми в серці моря…Зоряні вітрилаВідкриті нам! Струмує срібний вітер
Крізь наші душі до глибин безкраїх…
Сріблясті води, мов космічні квіти,
На мить спалахують і одцвітають…На берегах… Так пульс безмежжя б’ється,
Галактики народжуються юні!
У Матінки-Землі співуче серце,
А Батько Море їй дарує струни!
Словенські барабани
Була я вітром! Понад гори сині
Душа летіла, таїною повна!
А ритм стрімкий здійнявся над землею –
І заспівали небеса весняні –
То вдарили словенські барабани!
Була я квітом! Обіймала віття,
Раділа теплим зорям світанковим,
Жадала дарувать плоди цілющі
Мандрівникам, які жадають світла
І милим дітям – сонечкам земним.
Була я променем! Від батька Сонця
Знов у долини мчалася квітучі,
Травинці кожній сяйво дарувала
Коріння мудре сповивала серцем,
І славила життя дерев священних.
Була я безміром! Була я небом!
В собі несла всі зорі і планети,
Вони кружляли у шаленім ритмі,
Щоб суть буття всесвітнього воскресла,
Щоб кожен атом музикою став!
Словенські барабани, слава вам!
Чехія-Україна
Живу!
Живу! У теплій музиці прибою,
У хвилях, що чарують срібний берег…
Летять хмаринки у співучий безмір,
І кличуть нас невпинно за собою…Живу в очах коханого величних,
Довірливих і чистих, наче роси…
А донечка вплітає небо в коси,
До моря мчить і за собою кличе…Живу у душах друзів променистих,
В піснях, у трепетних бандури струнах,
У хороводах… Там, де вічно юні,
Ми заплітаєм душі у намисто…Лечу до зір,зростаю серед квітів,
В моїх долонях – вітру оксамити!
Як тепло на землі! Як світло жити!
Одеса. Фестиваль сердець відкритих
Фестиваль сонячних бардів, 2008
Вечір у Черкасах
Солодкий місяць стежечку простелить,
Щоби могла душа моя летіти
У хвилях сивих,що гойдають вітер,
І чути, як співають сни веселі.
Дніпро не спить… Мелодія глибинна
Торкає сяйво – трепетне, медове,
І кличе до смарагдового дому,
І в серці неба трепетно, невпинно
Над безміром бринить… І вже немає
Ваги і часу, простору і міри,
Є світ, що у вогненну тишу вірить,
Є тільки вітру лагідна струна!
Черкаси. Вечір. Погляд твій. Весна.
м. Черкаси
* * *
Юрмала! Хвилі чи дзвони
Небом вростають у сушу,
Кличуть морську твою душу
До берегів невідомих.Хмари сховались у дюнах
Поміж берізок і кленів...
Граються з вітром зеленим
Свічі на сосенках юних.Юрмала! Серцем колишу
Чайки сріблястої крила!
Чуєш? В мені ти відкрила
Вітром народжену тишу...
м.Юрмала
* * *
Святкую тишу... В серці тануть зорі,
І місто казки розкриває крила...
Про що співають сивих веж вітрила?
Що пам'ятає вітер над собором?На Домській площі, мов у серці світу
Гойдаюся і дива я чекаю...
По схилах кам'яних душа безкрая
Летить до тебе знову... Чи помітиш?
м.Рига,
Домська площа
* * *
У ніжності святій тебе сховаю,
Мов чистий вітер, мов солодкий берег,
Мов хмарку білу, що гойдає безмір...
І понесу в обійми небокраю...А зорі кличе флейта перуанська,
Тремтить у соснах, з хвилями говорить,
І гомонять до неба білі гори,
І береже блакить безодні казка...Тебе сховаю у молитві ночі...
Медовий щлях мені простелить місяць...
Там полум’я й вода переплелися,
Немов долоні наші... Наші очі...А може, то співучих душ проміння
Над морем чистим чайкою злетіло?
І сріблом переповнюється тіло.
І кличе небеса земне коріння?Тебе знайду! І свято - в кожній миті!
Тебе знайду! - співають теплі хвилі...
Танцює вічність над безмежжям сивим -
Щасливий світ Безодні і Блакиті!
Блакитна Безодня
поблизу Геленджика
На річницю вінчання
У Житомирі дощ… Сонце лагідне у Весьєгонську…
Через простір летить поклик серця, мов блискавки клич!
А в бабусі в саду щедро зріють горіхи волоські,
Ніжні коси вербові колишуть малинову ніч…Я і ти – вічне літо… Світанки п’янкі та прозорі
Тчуть нам шати весільні і сяють зерном на полях!
Наші душі – мов зорі! І сонце танцює з грозою,
Знову липень святкує щаслива слов’янська земля!
07.07.2009
* * *
Захід сонця – застигле полум’я…
День заснув у торішнім листі…
Ми посадим кущик смородини
В дар весні, в броварському лісі…Квітень кличе вітрами чистими,
Юним небом торкає скроні,
І березову вічну істину
Доня трепетно п’є з долоні.
Бровари, квітень 2009
Кириївське літо
Сливи стиглі, мов сонцем налиті…
Краплі неба – їх очі блакитні…
Кличу доню із двору до дому…
Світ святий - батьківщина медова.Вже на ганку натруджений тато
Буде Ліну Костенко читати,
Милуватись бузком біля хати,
Пити чай із меліси і м’яти.А коли час прийде повечерять-
На вогні ми картоплю спечемо
І доріжку до неба простелить
З картоплиння багаття веселе!Місяць юний притих у ставочку,
Вербам шиє сріблясту сорочку…
Мріє берег… Дідуневі груші
Зрять у безмір… Там пращурів душіВірять нам, зігрівають дороги,
Бережуть незнищенні пороги,
Стелять зорями виткану долю!
Світ святий… Батьківщина медова.
* * *
Ми разом! Співом зоряних галактик
Бринить душа, мов зоряне озерце!
Так солодко ледь-ледь торкнути серцем
З мережива минулого лиш клаптик…Лиш мить… Зустріне нас північне місто!
Дзеркала рік розкинули обійми…
Берізки, сосни – білі королівни
Нам виткали мостів туге намисто…Нас кличе сніг! Сьогодні славне свято –
Різдвяний день! До теплої оселі
Ми біжимо, завзяті та веселі
Смачну кутю на вечір готувати!Я вірю – всі дива в ту ніч воскресли!
Ми стали сонцем, зорями, квітками!
І суть Любові вже довіку з нами!
Ми – краплі казки, де казкар – то Всесвіт
Київ – Петербург( у видінні)
22 грудня 2008
Ранок у Кириївці
Достигає ранок, наче вишня,
В травах роси перлами горять…
Доня у садочок літній вийшла
Мов умита сонечком зоря.Літо, літо! Ніжністю налиті
Грона у малиновім раю!
Тут плоди смородин соковиті
Знають кожну стежечку мою.Обійму землицю – щедру неньку,
Теплий вітер заплету в косу
І коханому малинки жменьку
У долонях літа принесу
липень,2010
Венеція
Венеція! У подиху – лиш вітер!
Гойдаються замріяні гондоли…
Слова сплітаються із хвиль, мов з літер,
І засинає сонечко медове.Венеція! В мереживі каналів,
Мов юна панна, ти ступаєш легко
До моря… Хай воно тебе впізнає,
Твій дух глибинний, рідний і далекий…Танцюю ніжність, що тремтить на крилах
У чайок… І до сонця серце кличе!
Гукаю в небо чисте:- я щаслива!
До хвиль шепочу я: - Sono feliche…30.08.2010, Венеція
* * *
Сестричці Людочці
Душа сестрички зіткана із квітів,
З мережив неба, поцілунків хмар!
Вона царівна вітру і блакиті,
галактик срібних прохолодний жар!Вона танцює! Сонячні спіралі
Промінням обіймають білий сніг!
Світ ніжності зриває всі вуалі
І щастя світлом котиться до ніг!Душа всесвітня – життєдайне море,
Душа земна – таємних мрій ключі!
Усе на шатах, що мені учора
Дбайливі руки вишили вночі.
30.01 2011. Київ
Серце матері
Серце матері – в промені кожному,
В грозах щедрих, у громі тривожному,
У вітрах над морськими глибинами,
У величному леті орлиному.Серце матері – роси між квітами…
Небо дихає снами блакитними,
Мчить весна над землею воскреслою!
Серце матері – музика Всесвіту!
19березня 2011,
дорога Київ-Харків
* * *
Ти танцював життя! Привільно, легко
Цвіли сузір’я на твоїх долонях…
Ти громом був і шепотом бездонним.
Безмежно поруч і, мов сон, далеко…Пила твій погляд кожен, мов живицю,
Мов теплий вітер, мов меди незнані,
І обіймались у солодкім тані
Тисячоліття й миті – щастя птиці!Танцюй! Я крапля твого океану,
Небес твоїх безмежних юний клаптик…
Співають душі ніжністю галактик!
Співає ніч… Народжується ранок…
25 березня, Київ
* * *
Крапелинками сонця вмивається ранок,
Синім плугом вітрів поле неба ізоране…
Чую дзвоників спів – мама вийшла на ганок…
Ще гойдаються сни, як мелодії зоряні…Батьківщина! Колискою серця сповиті
Сходять татові вірші цілющими травами,
Усміхається дім… І чаруючі миті -
Наче квіти, що разом з батьками зібрали ми.
Кириївка, травень 2012
* * *
Простір вітру бездонний і тихий,
Зустріч пташкою серце торкає…
Спогад світлий, мов небо без краю,
В ріднім погляді – зоряна втіха…Загойдались віки ілюзорні
Під блакиттю стривожених вулиць,
Серце неба мрійливо заснуло,
Вірить – хтось його мрію пригорне…- Слухай вічне, - слова забриніли,
Мов пелюстки у квітів космічних…
Усміхається світ: - Слухай вічне…
А у Києві сніг білий-білий…
7 грудня, 2012
Київ
метро Палац Спорту
