Жінка-УКРАЇНКА

Я зайва

Я зайва там, де збір протесту,
Чарує на метлі Яги.
Від Києва і аж до Бреста,
Наметує пусті круги.

Я зайва, в подумках про вбивство,
Кривої гідності без прав.
Згубити в смітнику дитинство,
Яке Ісус святим назвав.

Я зайва, в батьківській домівці,
Топтати вік фундамент діб.
Де кожен вислів, як на плівці,
Вирощує зерно на хліб.

Я зайва, де кохають злісно
І в тій неправді плодять плід.
Якому між батьками тісно,
Бо в почуттях сімейних літ.

Я зайва за пустим столом,
Який руйнується харчами.
Де п’ють живу зубами кров,
Зажерливі піаром дами.

Я зайва, де жадають славу,
Здобути катуванням сміх.
Щоб возвеличити Варавву,
Без розуміння слово «гріх».

Я зайва, де плюють в обличчя,
За неймовірну чистоту.
Яка описувалась в притчі,
Наш світ ненавидить святу.

Я зайва, болю океан,
Мене примушує писати.
І хвилю змусить ураган,
Мій Дух у різнобіч гойдати.

Я зайва мушля серед всіх,
Заможних й золотом набитих.
Пробачити Христос їх зміг,
Тих лютих і металом вкритих.

А де не зайва? Я гадаю…
Мабуть під ґрунтом поховань,
Де тіло мертве прогниває.
Без глядачів і без страждань?

Не тіло я, а вічний Дух,
Тілесність – це кармічні грати.
Я зайва, де Сансари круг,
У тілі змушена страждати.

* * *

Вустами зцілює недуги,
У слові ліки з трав небесних.
Наповнив бідності сосуди,
Створивши ніжних, чистих, чесних.

Які пробудженню зраділи,
Щоб врятувати світ брехні.
Кінцівки їхні оніміли,
Коли пройшлися по землі.

А де лишили слід святий,
Там квітів подих народився.
І дощ омив їх золотий,
І світ просвітлення напився.

Київ, 2006

Я там на мить….

Я там на мить, в єдину мить,
Блукаю в пращурів по долі.
Де Україна мертво спить,
В темниці ворогів в неволі.

І крики, лиходійні крики,
Гартують галас навкруги.
Чи люди там, чи звірі дикі,
Чи, мабуть, німці вороги?

А голод діточок з’їдає,
Та як можливо це терпіти,
Коли не винне помирає,
І те не винне – власні діти?

А замість сліз, кроваве море,
Прямує до розп’яття літ.
Де світ не світ, а чорне горе,
В кайданах душі, в серцях лід.

-« Матусю, хліба дай шматочок,
Бо померати при тобі ».
А у матусі ще п’ять дочок,
Яких побачила в труні.

Та не в труні їх поховають,
А десь в подвір’ї, чи з’їдять?
Де взяли м’ясо не спитають,
Щоб легше було померать.

-« Творець, я хочу запитати,
Чому молитву відкидав,
На волю ставив смертні грати
Й той час для диявола віддав»?

Вірш присвячується пам’яті Голодомору в Україні!
Київ, 2006 рік

Могутня сила

Заспівали браття півні,
Щоб збудити Рід земний.
А ті півні та наївні,
Бо люд став вже козацький.

Пробудились рано в ранці,
Щоб зустріти Сонця дух.
І піснями, і у танці,
Козаки живуть без мук.

Солов’їний лине галас,
Вітрюган стежки цілує.
Військо Аріїв зібралось,
В бій, бо Рід його бідує.

І з мечами правди мчиться
До ворожих стін обману.
А в серцях горить світлиця,
Що лікує волі рану.

Не спалити й не зламати,
В дусі божому зачаті.
Козаків не подолати,
Суть їх в храмі благодаті.

Їм вклоняються тополі,
Ріки стопи омивають.
Шлях їх долі – промінь волі,
Славу вічну посівають.

А нащадкам урожай,
Щоб від голоду не здатись.
У чужий ворожий край,
Нам героям не зламатись.

Ми разом могутня сила,
Що руйнує бісів гнів.
І в безмежності родина,
Без вельмож, панів й рабів!

Вірш присвячується Міжнародній Академії Козацтва
та Козацькому народу України!
Київ, 07.03.2014

* * *

Як відчай сіє страх в пустині,
Так я загублена в родині.
Серед надземних і підводних,
Багатих, ситих і голодних.

Крокую босоніж по кулі,
Гріхи затоптую минулі.
Шляху на зустріч, новий шлях
І знову тіло й знову прах…

Київ, 2007

* * *

Бліда, зажурена нагнулась,
На хвильку сіла у траву.
У сукню с квітів одягнулась,
Я не тілесна, а живу.

Порину в моє сухе коріння,
Вологим вітром обійми.
І вкрий знесилену терпінням,
Бо не дотягну до зими.

Київ, 2007

Ціль спасінь

Чому є сонце, чому тінь
І вітер спокій не мінує?
Молитва – ціль усіх спасінь,
Вона єдина всіх врятує.

Накормить зернятком святим,
Омиє руки наші грішні.
Смиренням істинним одним,
Молитва пише мої вірші.

Ви Божі діти, ви мов цвіт,
Який потрібно обігріти.
І зміниться навколо світ,
Розквітнуть з цвіту нові квіти.

Київ, 2005

Я зайва

Я зайва там, де збір протесту,
Чарує на метлі Яги.
Від Києва і аж до Бреста,
Наметує пусті круги.

Я зайва, в подумках про вбивство,
Кривої гідності без прав.
Згубити в смітнику дитинство,
Яке Ісус святим назвав.

Я зайва, в батьківській домівці,
Топтати вік фундамент діб.
Де кожен вислів, як на плівці,
Вирощує зерно на хліб.

Я зайва, де кохають злісно
І в тій неправді плодять плід.
Якому між батьками тісно,
Бо в почуттях сімейних літ.

Я зайва за пустим столом,
Який руйнується харчами.
Де п’ють живу зубами кров,
Зажерливі піаром дами.

Я зайва, де жадають славу,
Здобути катуванням сміх.
Щоб возвеличити Варавву,
Без розуміння слово «гріх».

Я зайва, де плюють в обличчя,
За неймовірну чистоту.
Яка описувалась в притчі,
Наш світ ненавидить святу.

Я зайва, болю океан,
Мене примушує писати.
І хвилю змусить ураган,
Мій Дух у різнобіч гойдати.

Я зайва мушля серед всіх,
Заможних й золотом набитих.
Пробачити Христос їх зміг,
Тих лютих і металом вкритих.

А де не зайва? Я гадаю…
Мабуть під ґрунтом поховань,
Де тіло мертве прогниває.
Без глядачів і без страждань?

Не тіло я, а вічний Дух,
Тілесність – це кармічні грати.
Я зайва, де Сансари круг,
У тілі змушена страждати.

25.01. 2008 рік

Тебе також стосується

Для кого буде ця земля, для кого ця природа?
Вона, як досконалість вічна і як велична врода.
Дивують нас ліси, поля і спів земних птахів.
Краси тут безліч, та все рівно, найбільше тут гріхів.
В людей ненависті мішок, і суму, кривди, болю.
Як би ви знали, що можливо змінити з Богом долю.
Багато чула, що говорять: «давно життя набридло».
Відкрийте очі грішні люди, бо вам краси не видно.
Шляхом ви йдете, не прямим, болить та правда й руки.
На себе подивиться всі, навіщо вам ці муки?
Не бійтесь Бога, бо він бачить. Народе, помолися!
Благаю вас словами Бога, у світі ти змінився.
До чого йдемо ми разом? Шляху нема й не буде.
На нас подивиться Господь і мабуть нас забуде.
Загляньте в душу ту порожню, яку занапастили.
Туди ви зло і смерть, ненависть і Сатану впустили.
Відкрийте очі, Сонце гріє, веселка вам сміється.
І з ваших ніжних, добрих рук, водиці птах нап’ється.
Підіть до лісу, до річок, бо люди там щасливі.
А вам ще тридцяти нема, а ви всі злі і сиві.
Погляньте в небо, воно чисте, високе і величне.
Та я забула, що прекрасне, то вам таке не звичне.
Ви будите колись батьками, та ви батьки, можливо…
Побачити красу земну для кожного важливо!
Живіть душею, а не тілом, бо та душа пуста.
Радійте, смійтесь і кохайтесь до років хоча б ста.

Кам’янець-Подільський, 2005 рік

Сміття

Важкі години і хвилини тримають світ і почуття.
Я з ними йду в дорозі вічній і цим продовжую життя.
Та щось затримало повітря і не прямую у перед.
Моє життя – мішок страждання, а люди думаюсь, що мед.
Не намагаюсь пояснити, що інший хрест гріхів несу.
Я відчуваю в серці радість, бо той тягар я донесу.
Блукаю в снах, немов на небі, я чую музику кохання.
Коли я чую, то зникає, той весь мішок в житті страждання.
Повітря знову входить в тіло і кров наповнює мене.
Хоч музика далеко в небі, а почуття моє земне.
Я вже не мрію про ті очі, які мене в душі зігріли.
Та в пам’яті вони зостались, піти із нею не зуміли.
І чую голос його ніжний, і відчуваю страх в душі.
Продовжую його кохати, до нього звикли і вірші.
У се для нього, навіть небо і зорі в ньому і життя.
А я для нього не людина і не тварина, а сміття.

Кам’янець-Подільський, 2005