Жінка-УКРАЇНКА

***

Наче равлик, ховаюсь я від людей,
А хто мене сховає від думок моїх?...

 

ВСТАВАЙМО, БРАТТЯ!

У променях ранкової зорі
Свої складали думи кобзарі.
Слова їм вітер шепотів, а місяць
Мелодію сріблясту тихо грав.
В піснях сумних і невеселих,
Ховався біль за Україну.
Печалі спивши повний келих,
Вона повстане із руїни!
Вона повстане і воскресне,
Преобразиться дух її,
Горить вогонь в козацькім серці,
Співають СЛОВО кобзарі.

Синів своїх, загиблих воїв,
Країна-мати прославляє,
На їхню честь пісні складають,
Знов ліра і бандура грає!
Гей, побратими, час настав!
Сурмить зоря,
Гримить над світом!
Ми діти хресні Кобзаря,
То ж присягнемо Заповіту!

Вставаймо, браття, із колін!
Душа в свободи світ полине,
І часу зупиниться плин,
І України дух - не згине!

Вставаймо, браття, із колін!
Вставаймо, браття!!!

 

Світлій пам‘яті Небесної сотні

ЧЕРВОНА ЗИМА

Зради, вбивства, полони.
Сльози криваві, тюрма.
Мертві холодні долоні.
Київ. Червона зима…
Зброя. Сталеві гори,
Заклик повстанця-борця.
Влада. Переговори.
Примірка «нового вінця».
Хто всенародну волю
Може з’єднати в кулак?
Колись визначали вже долю
Ми помаранчевим «Так!».
Горе людей єднає,
ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ.
Боже, молюсь й уповаю –
Не проливалась щоб кров.

 

МАЙДАН-РІКА

Червоні плями на снігу…
То Мати-Україна плаче.
Тече життя в Майдан-ріку
Ключами із сердець гарячих.

У мирний час війна іде,
Палає місто, люди гинуть,
Народ за правдоньку встає,
Кривавих сліз потоки линуть.

Майдан-ріка із берегів
Виходить і бурлить, вирує
У нове русло нових днів,
Мов течія гірська, прямує.

Хай буде не червоним сніг!
Радіє хай – не плаче Мати!
Молімось, щоб народ наш зміг
Держав Правди мирно здобувати.

 

ВІСНИКИ СВІТЛА

Сумно батькам. Неспокій
Хлюпає знову в душі.
Сльози у горлі комом…

Знову червоні дощі.
Знову танок на лезі,
Серце моє, не кричи!

Смерті гарячій цілунок…
Діти у вічність пішли.

Скільки ще треба майданів
Молоху в жертву нести?
Брязкіт залізних кайданів

Чути іще на землі.
Слава загиблим героям!
Вісникам світла в імлі.

Слава країні, народу,
Слава грядущій Весні!

 

ОСТАННЯ КОЛИСКОВА

Колисала дитя мати:
Ой, щоб горенька й не знав ти.
Лю-лі, лю-лі, горенька не знав ти.

Закрий свої оченята,
Пора, синку, засинати.
Лю-лі, лю-лі, засинати.

Нехай світять тобі зорі,
У небесному просторі.
Лю-лі, лю-лі, у просторі.

До схід сонця будеш спати,
А я буду колисати.
Лю-лі, лю-лі, колисати.

Ой, не має вже і ночі,
Чом закриті твої очі?
Чом закриті твої очі…

Став дорослим ти, мій сину,
Ти поліг за Україну,
Ти поліг за Україну.

Спи, мій, любий,
Спи, мій сину…

 

ПСАЛЬМИ УБОГОЇ ЧАЙКИ

***

Стою. Читаю акáфіст.
До Батька,
До Сина,
До Духа Святого,
До сонця,
До Слова,
До Бога живого
В мені. Хай діє!

 

***

Вітчизні убогої Чайки псальми
Прийми, милосердий Боже.
Колись називали так давні човни,
Колись я пливла на них, може...

Згадавши ту назву – себе нарекла,
У прозвищі – суть моя й шлях,
Козацького духу могутні крила
Несуть мене в небо, в огнях.

У морі земному – я жінка,
Пташина у людській подобі,
А в човен небесний,
Козацький, посяду,
Як тіло сховають у гробі.
Вітчизні убогої Чайки псальми
Прийми, милосердий Боже.
Ти – Альфа й Омега, Словом прийди,
Чи піснею новою може…

 

ХТО МИ?

Хто ми?
З якого раю діти?
За що нас вигнали
І хто, мені скажіть?
Своєму серцю
Тільки довіряю...
Чомусь воно
Від спогадів болить.

Від спогадів болить,
Щемить, клекоче,
Бо знає серце
Правдоньку святу,
Оману сіють нам у очі,
А ми спимо
Під казочку оту...

Хто ми?
Куди йдемо і звідки?
Як жили наші
Пращури-діди?
МИ – УКРАЇНЦІ!
МИ – ТРИПІЛЛЯ СВІДКИ!
МИ – ОРІЮ МОГУТНІЇ РОДИ!

 

СИМВОЛ ВСЕСВІТУ

На шиях люди носять золоті хрести,
А в душах темно і в думках – лукавий,
Чи може ділом хто насправді довести
Що совістю він чистий й духом правий?

Всевишній Боже! Милуй і мене прости!
Не маю права винуватить і судити
Нікого… Символ Всесвіту – хрести
Для предків означали вічно жити.

А смерть – то лише перехід в буття
Світів незримих, де відсутнє тіло
І хрест даремним буде там і каяття,
Якщо прожив без честі і невміло...

На шиях люди носять золоті хрести,
Найвищого буття - Христа ознаку.
Ми діти божі всі, а не раби.
Кому ми молимось?
Всевишньому чи знаку?

 

У ТЕРНАХ СНІВ

Жасмин цвіте, а завтра Вознесіння,
Святковий чути надвечірній спів.
Шукають люди у церквах спасіння,
Блукають у колючих тернах снів.

Горить Земля від туги й безнадії,
Ой, горе, горе... Лишенько буде...
Серця-каміння, душі зачерствілі
Ніхто спасати не прийде.

Жасмину квіти в’януть, опадають,
А вознесіння людства вже гряде.
Любов, як Бога, не приймають,
А та любов – спасіння справжнє є.

 

ПРИЧАСТЯ

Співає вітер. Чую струм
Своїх напружених артерій…
Торкаюсь ледь гітарних струн
І причащаюсь до містерій.
Душа на Слова вівтарі
Приймає істини причастя,
Горять гріхи її старі,
У муках – і печаль, і щастя.

 

СТРІТЕННЯ

Напоєна дощами,
Посміхаюсь хмарам.
Іду весні назустріч,
Сукня нова з віт.
З зірок намисто
Срібне нанизала,
Прибрала коси
Сніживом із квіт.
Іду, і з сонечком
Розмова тиха
Лягає в думи,
Ллється у вірші,
Цілюща сила –
В рідній мові
І ліки найцінніші
Для душі.

 

***

Я, може,
На санскриті думаю?
Хто знає?
Коли пишу, дивуюся тому...
Палають в небі символи
І сяють!
Ось слово, довіряюся йому.
Скарб сонця –
Опромінені думки,
Живуть і діють в рідній мові.
Я, може, занотую їх?
В пісні, –
Мої до сонця гімни пурпурові.

 

ПІСНЯ СОНЦЮ

Славлю Бога живого – Слово,
Вічна сутність Його – над усе!
Славлю велич твою, моя мово,
Хай вона мене в небо несе…

Наче птах, я злітаю у нові
Ойкумени, незнані моря,
Закарбована в пам'яті крові
Пісня сонця, з душі-вівтаря

Лине в простір. Богу живому
Вірю серцем своїм – над усе,
Він – ЛЮБОВ і в мелодіях грому
Пісня сонцю – молитва се!

 

ГІЛКА РОДУ

Я – дерево...
А руки мої – віти,
Їх простягаю вгору,
В сиві небеса,
Корінням проростаю
В землю,
У козацьку славу,
Вогонь її ніколи не згаса!
Легенд напій, –
Чарівну сому,
Я серцем молитовно,
Мов причастя, п‘ю.
Я – дерево…
Я гілка свого Роду,
Піснями-квітами
Ряснію у саду!

 

МОЯ ОАЗА

Ти у пустелі – оаза,
Надія, жива вода.
Безсила, тебе одразу
Пробач, не впізнала я.

Йшла, знемагаючи,
В мареннях часу,
В сутінках сірої мли
Ярило сонце,
Спека, мов пекло,
Я в неба благала води.
І сталось...
Хлібом насущним
Слово
Впало цілющим дощем.
Мова –
Моя оаза,
А Україна – Едем.

 

ХТО Я ?

Хто я? – надзоряних дощів краплина,
Що хоче напоїти спраглий світ,
Щоб Нова народилась Україна,
Тараса щоб здійснився заповіт.

Хто я? – гарячий подих, східний вітер,
З країв далеких, землю свою грію,
Із сонця золото-червоних літер
У поле чисте думку, слово, сію.
Хто я?
Я – УКРАЇНА!
НЕЗАЛЕЖНА, ВІЛЬНА!
Я – ХЛІБ І СІЛЬ
НА СОНЦЯ РУШНИКУ!
Я – ЕДНІСТЬ,
ЦІЛІСТНІСТЬ БЕЗМІРНА!
Я – МАТИ,
ЗА ДІТЕЙ В БОРНІ СТОЮ.

 

***

Рубали дерево… Мене.
Та корінь живиться землею.
Я пагоном зростаю навесні
У таїні,
у тиші,
в мові – нею...

 

КОЗАЦЬКА ВАРТА

Не згасне ватра навіки
В серцях могутнього народу,
Вогонь чатують козаки,
Нащадки праведного роду.

Шануймо мову-оберіг
І вишиванок мову, браття!
Вони не пустять в душу гріх,
І в праці додадуть завзяття.

Історія країни і таємний код
На одязі, у знаках символічних
Єднає у родину мій народ
З часів трипільських предковічних.

Козацтва дух чатує Україну
І рід наш зберігає від катів,
То ж бережімо мову і калину
На вишиванках, як вогонь віків.

 

ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

Вона зрікалась небуття.
Горіла у вогні небеснім…
За Україну в ході хреснім
Хоругвою ти стала,
Берегиня Слова.

 

КРІЗЬ ЧАС

Недоля, мачуха моя,
Мене із хати виганяла,
На сході жевріла зоря,
Куди іти? - того не знала…

Гітара за моїм плечем,
Пісні у торбі полотняній,
І з хати вийшла я з плачем
У подорож, в краї незнані…

Іду крізь час. Іду віки,
Долаю острови печалі,
Будую із думок мости,
Читаю у душі скрижалі,

Співаю, мрію, так от і живу,
Шукаю матір, де ж ти, моя доле?
«Я поруч… Завжди біля тебе йду» -
Шепоче на вітрах мені тополя.

І знов я мрію про світи незнані,
Стою в рожевім смутку на зорі,
І хліб дає у торбі полотняній
Моя матуся сива у дворі.

 

***

Душа людська, мов та струна,
Хто хоче, той на ній і грає,
Панує в світі сатана,
Він струни людські добре знає.
Не дай йому зіграти, брате!
Бо смерті чорную ману
Тобі ніяк не подолати,
Як душу продаси свою.

 

З ПРИВОДУ ПОБАЖАННЯ
ПОСМІХАТИСЬ НА СЦЕНІ

Не смію посмішку вдавати,
Коли немає сонця у душі,
Не хочу маску одягати,
Як в серці ллються сліз дощі.
Не можу щиро я співати
І лялькою на сцені буть,
Не можу посмішку вдавати,
Бо в співі серденька не чуть.

 

З ПРИВОДУ ПОБАЖАННЯ
СПІВАТИ ВЕСЕЛИХ ПІСЕНЬ

Я не проти жартів, їх слухати люблю,
Буває і шуткую, ось тільки не пишу.
Веселощів достатньо – є музика для ніг,
Яскраві телешоу, чи сміх там, а чи гріх?

На жаль, не маю хисту…
Я – не Висоцький, ні,
Про це він написав би,
Якби не був в труні.

 

ПОЦІЛУНОК ЗИМИ

В поцілунках зимового сну
Прокидаюсь останньої ночі,
Холодіючи тілом, іду,
Надсвідомість розплющила очі.

Потойбіччя завіса тремтить
Від холодного подиху смерті,
Маю час роздивитися мить
На буттєвій межі круговерті.

Маю час роздивитися мить
І відчути солодкість прощання,
Гіркотою струни хай бринить
Моя пісня лелеча, остання…

 

***

Грають на тенісних кортах,
Цідять холодний квас,
Ходять у драних шортах
Янголи поміж нас…
Їздять в метро, на джипах,
Слухають рок і джаз,
Сховані складені крила…
Янголи поміж нас.

 

***

Життя моє – з насіння полину,
Думки – калини смак
У лютому, чи грудні.
Люблю дивитись в сніжну далину
І в тиші святкувати свої будні.
Горять думки яскраво-калинові,
Летить у світлі лебединий клин...
Люблю вогонь і будні свої нові,
Люблю життя, хай сіється полин!

 

***

Я чую музику… Вона в мені
Вирує диво-хвилями потоку,
В таємній тиші, серця глибині
До неї наближаюсь, крок за кроком…
Лунають непромовлені слова
Між нот, ледь чутних у октаві,
І ллються з серця-джерела
Пісні в смарагдовій оправі…

Вони – мої небесні діти,
Лелію їх, мов мати немовля,
Планету ними хочу оновити,
Очистити від бруду і сміття.

 

МОЇЙ МАТУСІ

Стоїть на підвіконні чай,
Парує ароматом м’яти,
Віршується… Минає час -
Дитинство згадується, мати…
«Оленко, йди-но пити чай!»
«Та зараз, мамо, ще хвилинку,
Віршується мені, чекай…»
Не втримую з очей сльозинку
І падає вона в холодний чай.
Віршується…
Прийду я, мамо. Потім…
Ось допишу вірші, ти зачекай.

 

***

Я б цілувала твої руки,
Й ноги мила,
Якби ти ще була жива.
Зцілила б хворі твої, муки,
Повір, матуся,
Я б змогла!
Молюсь за тебе, нене рідна,
Пробач мені,
За все, пробач!
Донька була тебе не гідна,
На жаль…
Почуй у серці моїм плач.

 

***

Які скарби залишу дітям?
Ні срібла, а ні золота не маю...
На спомин, може пригадають,
Що мати з глини черепки любила,
Ходила з торбою пісень
І осінь про любов молила,
Для неї мила і зима була,
І хрест вона із вірою носила.

 

***

Прагнеш величі?
Шукай її у серці.
Слави?
Розумом зречись химер,
Віднайди себе у Божій правді,
В триєдиній вічності – тепер.

 

***

Рядки мої від щирої душі,
І строфи, може, недолугі.
Хтось скаже - пафосні вірші,
Простіть мене за теє, другі.
Життя мене у всьому вчить,
Освіти я не здобувала,
Як цінувати кожну мить
У Бога тільки я питала.
У мріях – марево життя,
У діях – вічність і розрада,
І з сьогодення в майбуття
Іду, співаю й тóму рада.
Хтось скаже - пафосні вірші,
Простіть мене за теє, други,
Вони від серця і душі,
Від світла і веселки смуги.

 

ЛІРИКА КОХАННЯ

***

Я – не ікона,
Не молись на мене,
Не припадай до ніг,
Почуй пісні
Душі палкої
Сподівання
В жорстокім світі,
То – тобі…
Ти, може,
Наречений мій?
В бутті земному
Чекаю лебедя свого,
Почуй пісні…
Вони тобі одному,
Мої волання
Серця мовчазні.

 

***

Коханий, напиши мені листа
В думках своїх, я їх читаю,
Сторінок хоч би і зо ста,
Це забагато, так, я знаю…
Пиши мені, молю, благаю,
Вночі і вдень, і кожну мить,
В думках своїх, я їх читаю,
Я тільки ними буду жить!

 

***

Свята зелені… З соковитих трав
Плетуть вінки замріяні дівчата,
Хто з вірою в любов, хто для забав,
Чарує хлопців зілля, рута-м’ята…
Свята зелені – згадка про той світ,
Де пісня вічна про кохання лине...
Яріє в серці папороті цвіт? –
Любов твоя тоді не згине.

 

***

…Відбулося,
Відболіло,
Відгуло.
Кохання моє…Чи було?
Так…У серці моїм воно
Пісню на згадку
Лишило.

 

ОСТАННІЙ ЛИСТ

Я про любов так мріяла,
Співала.
Чекала так,
Та все було колись…
Листи коханому писала
І надсилала їх у вись.
Я у кохання вірила,
Співала.
Тужила стільки весен,
Стільки зим!
Та, мабуть,
Загубилися в просторі
Мої листи…
А це – останній,
Загублюсь і я із ним.

 

***

Була я для тебе казкою,
Може чарівним сном…
Піснею може,
Чи божою ласкою,
Взимку квіткою –
За вікном.

 

***

Я дякую тобі, життя!
За все, що ти мені даруєш.
За радість, біль,
Печаль і каяття,
За те, що думи
Потаємні чуєш…

 

ПЛАГІАТОРАМ

Ненавиджу затертії до дір,
Так звані «вдалі», вимушені рими,
А «геніїв пера» – як в небі зір,
Мабýть, завжди таке було, а нині…
Сміюсь і плачу з плагіату,
Невже своїх не мають слів?
Всі хочуть визнання,
І з лаврів плату,
А я сміюся з крадіїв.
Збагніть, поети, – Слово має
Самосвідому і глибинну суть,
Творити вірш допомагає
Господь.
Гріховний плагіату путь.

 

***

За пишністю величних фраз
Ховається розсудлива гординя,
Слова – то свідчення про нас
У Бога, що ви за людина.
Кричати можна про любов,
Про радість, щирість і свободу
А у житті гріхи творити знов,
Товкти віршовану у ступі воду.

 

***

Я грішна…Так, я не свята,
«Блаженна» – кажуть поза очі…
Співаючи, несу хреста
При світлі зоряної ночі.
Віщує птах мені, пророчить
Щодня, щоранку і щоночі…
Я грішна, так… Я не свята,
«Блаженна!» – кажуть поза очі…

 

ВОЗНЕСІННЯ
Пісня

Возноситься у муках над землею
Моя Украйна-мати в темноті,
Шевченко в небі молиться за неї,
І в цéрквах кадять ладан од біди.

Приспів:
Хай сяють в петриківських квітах
Над Україною хрести,
Даруй нам, Боже, многі літа,
Щоб ми змогли країну вознести.

Возноситься віки моя країна,
Летить над прірвою у вись,
У казку, долю лебедину,
Тримайся, Мамо, і молись.

Приспів

І з золота тризуб Тебе чекає
Там, угорі, у контурах із зір,
Осанну в вишніх – то Тобі співають,
По праву Ти – моя цариця, вір!

Приспів:
Хай сяють в петриківських квітах
Над Україною хрести,
Даруй Їй, Боже, многі літа,
Щоб рай нащадкам зберегти!

 

КОБЗАРСЬКА ДУМА

Вітер віє-повиває,
По полю гуляє,
На могилі кобзар сидить
Та на кобзі грає…
Т.Шевченко

Пісня

Ой, у чистім полі
Вітер віє, гуляє…
Старий кобзар
Тужну думу співає:

«Що ж ви стали
Край дороги, мої діти?
Чи втомились ваші ноги,
Крил нема летіти?
У свободи простір!

Зупинились у польоті
Й посідали птахи,
Сповили собі гніздечка
На високих дахах,
Пісню їх не чути
Про свободи простір!

 

Завиває хуртовина,
Снігом все вкриває,
Але ж чуйте своє серце,
Як воно співає
Про свободи простір!

Гей, заграй, ти, сонце ясне!
Пробуди заснулих!
Хай проміння твоє вчасно
Заспіва у людях
Про свободи простір!»

Ой, у чистім полі
Вітер віє, гуляє,
Старий кобзар
Тужну думу співає…

 

ПІСНЯ ПРО ПРАВДУ

Ой, на покуті, у святім куті,
Лампада світилася,
Лампада світилася…

Де ж поділась
В цьому світі Правдонька?
Загубилась де, скажіть, вона?
Відгукнися, де ж ти, моя радісна?
Хочу, щоб на землю ти прийшла!

Приспів:
Людоньки, ви, люди,
Що ж ви наробили?
Правдоньку святую
Кривдою покрили…

Запитаю вранці я у сонечка,
Чи не бачило воно її,
Хай погляне у своє віконечко,
Може скаже, де її знайти.

Приспів

Сяють у казковім небі зіроньки,
Світло всім дарують у ночі,
Ой, почуйте ж, дивні зорі,
Поклик мій,
Бо від болю серденько кричить:

Приспів:
Людоньки, ви, люди,
Що ж ви наробили?
Правдоньку святую
Кривдою покрили.

Людоньки, ви, люди,
Вийдіть всі у поле,
Та й засійте зерна
Сонячної долі!