Жінка-УКРАЇНКА

А я уже втомилася від вбивств
І катаклізмів, хоч людей так шкода,
Але потік насилля захопив
Життя й ефіру простір як погода.

Той вбив, а той все бачив і мовчав
Боявся мабуть, може, був байдужим…
А той свою сусідку ґвалтував,
Бо знав – вона мовчатиме натужно.

Роками так мовчатиме вона…
Мовчатиме, бо, бачте, сиротина…
Щоб не сказали, це ж її вина,
А не його – як можна – це ж мужчина.

Ми стали кращі, ми не мовчимо
І жертв від їхніх катів відрізняєм.
І до Європи врешті-решт йдемо.
І слово «правова держава» знаєм.

І все ж таки втомилась я від вбивств.
Від рейдерів, розборок із екрану,
Які в потік насильств давно злились,
Як світу цього та кривава рана.

Я хочу світла, творчості, краси,
Я хочу більше творення і сили
Такої як у тім «Танцюють всі»
Хороший приклад того, як втілили
Ті люди – милі, сильні, молоді
В життя свою відважну ту надію.
І знову вже лунають голоси у співі
Так чиюсь зманивши мрію.

Любові хочу ніжної, як цвіт,
І щоб потоком змила, як з екрану
Все заразом – і біль минулих літ
Й роками незагоєну ту рану із злоби,
Мордобою-побиття.
Нарешті хочу світлого життя.

Світлана Тарнавська