Жінка-УКРАЇНКА

***

В смутку гірку хвилину
До кого серденько лине?
Без кого воно, самотнє
В жорстокому світі згине.

Як ковток води джерельної
Серед пилу пустельного
Любов серце оживляє
Після болю пекельного.

Розквітне серденько квіткою яскравою
І світ здивує піснею жвавою.
На крилах полетить воно до того,
Хто зцілив його після рани рваної.

Полетить до того, хто його зігріє
І від жорстокості укриє.
До того, кого любить,
Від очей чиїх мліє.

18.03.2011

Ні війні

Бурлить потік, шум водоспаду,
Веселку видно у воді.
Вона стоїть, а він підходить,
Відводить очі геть, такі сумні.

Слова про те, що повернеться,
Що переможуть у війні,
Стихають в шумі водоспаду
Вона відводить очі геть, такі сумні.

Що їй слова про перемогу?
Душа згоряє у вогні.
Чи повернути тих, хто вже загинув?
Лиш шепіт чутно, тихе «ні».

Вже сонце закотилося за обрій.
Вона стоїть, очі сумні.
Чому ніяк не зрозуміють люди:
Немає переможців у війні!

16.05.2014
Київ

Темна примара

Тихий шепіт лунає з усюди
І стежинка до краю веде.
У ставках вже збираються юди,
Рій комах над болотом гуде.

Вже ховається сонце за обрій,
Вже не чується співу пташок.
Голос дивний бурмоче, недобрий…
Тіні чорні накрили ставок.

Постать темна з’явилась з туману
Та неспішно крокую в пітьмі.
Юди враз, лиш побачив примару,
Попірнали й затихли на дні.

Вітер вмить над болотом пронісся,
Зашуміли з ним крони дерев,
Сонця світ за обрій закотився
І почувся вночі грому рев.

Темна постать, у плащ загорнувшись,
Зупинилась на краю ставка.
Вітер стих. І природа, зітхнувши,
Перші краплі з небес пролила.

Простягнувши долоні у гору,
Проказавши до тіней слова,
Обернувшись на чорну потвору
Та примара у воду пірна.

Над болотом здіймається вихор,
Зарев блискавку з неба несе.
У воді обертається Лихо.
Навкруги забурлило усе.

Промінь перший означив світанок,
Водна гладь сколихнулась в тиші.
Стан дівочий, побачивши ранок,
Зник, загорнутий в темінь-плащі.