Поезія

Усім матерям Росії

Почуйте нас всі матері Росії -
Не посилайте на війну дітей.
Обманюють химерні лицедії –
Не хочемо ми крові і смертей.

Не екстремісти ми і не бандити,
А добрий, мирний, трудівник-народ,
Який хотів у мирі з вами жити –
І свій статут не пхав у ваш город.

Не даємо вказівок ми нікому, - 
Як жити далі і куди іти… 
Усюди -у великому й малому –
Ми хочемо усе самі знайти.

Поезія Анни Скляренко

***

В смутку гірку хвилину
До кого серденько лине?
Без кого воно, самотнє
В жорстокому світі згине.

Як ковток води джерельної
Серед пилу пустельного
Любов серце оживляє
Після болю пекельного.

Неоголошена війна

В Україні іде війна,
Оголошень ніде нема,
Гинуть люди, палають міста,
Дим над долею нависа...

Доля-доленька, будь милосердна,
Не дай Україну роздерти.
Так хочеться в мирі жити,
Веселці у небі радіти.
А ми сієм й печемо хліб,
Й проводжаємо хлопців на Схід,
Ми співаєм і молимось Богу,
І просимо легшу дорогу.

Плач України

Присвячується всім,
хто загинув у боротьбі за Україну
з початку 2014-го року

Схиливши голову свою золотокосу
Із чорними стрічками, що понад волоссям
Тривожний вітер, наче хвилі розвіває,
В скорботі Україна тужить і ридає.

Вона ридає, бо спіткало її горе –
Тяжке, мов камінь і безкрає, наче море.
Ввірвалось в душу невблаганним ураганом,
Прошило болем її серце, мов кинджалом.

Поезія Надії Пукас

МІЙ СВІТОЧКУ

Мій світ такий багатий на красу,
Душа моя від нього все добріша.
Я скарб цей крізь життя своє несу,
І в цьому світі кожен день я інша.

То, мов метелик, на вогонь лечу,
То заховаюсь в покривало ночі,
То у задумі квіткою мовчу,
То розбудити світ піснями хочу.

Готова часом вітер цілувать,
Ласкавість дарувати гілці кожній.
То можу гнів у меч перекувать,
Щоб зло усе убити було можна.

У соняшнику тихо джміль заснув,
А той переступити хоче межу.
Мій світ такий багатий на красу –
Йому я до останку вся належу.

UA. Злодійське літо -2014

Крадуть і далі. Що для них Майдан?!
Подумаєш загинув хтось із чесних... 
Допоки ще при владі – кожен цар,
Дай, чорте, сил додому все донести.

Торги тривають: і війна – базар,
Ну й що, як тонша броня на жилетах?
В шухляду хап – іще один хабар:
Злодійства безперервна естафета.

Герої вже давно у небесах
За волю довелося помирати.
Звичайно, жалко Сотні бідолах,
Але пора, як завжди, в Емірати.

Ти, наче Каїн, вбити мене хочеш

Дзвінок. Гудок. І слухавка піднята.
"Ти що глуха? Чому мовчиш щодня?
Чи відреклась Івана - свого брата,
Бандерівкою стала! Що за маячня?!

Останній раз запрошую в Росію.
Мовчиш? Не їдеш? Там і помирай.
А наостанок слухай непокірна:
«В Росію більш не приїжджай»

Гудки. Гудки. І слухавка в руці.
Та раптом смик і наче осінило:
"Гей ви, пістряві нові москалі,
Сидіть тихенько у своїй Росії,

а я тут раду дам сама собі,
бо в Україні небо й море - сині,
і квіти жовті, жито, й пшениці ….
Навіщо мені ваші чорно-сірі війни?

Пам’яті українських воїнів

Боже наш добрий
З високого неба!
Молитву сьогодні
Підносим до Тебе.
За тих, що боролись
На східних редутах
За нашу Державу
Із ворогом лютим,
Що в битві цій впали
В це літо криваве…
Прийми їх до Себе!
Прийми в Свою славу!
А нам від цих хлопців,
О, Боже, благаєм!
Любові дай вчитись
До рідного Краю!

Євген Букет

----------------------------
* Варіація «Молитви» Лесі Храпливої

Поезія Ольги Тимофієвої

Котячий сон

Дрімає котик на плотику,
І сниться сон муркотику.
З нірки мишка визирає:
– Доки мацько спочиває,
Шмигну я собі до хати
Щось смачного пошукати!
Кіт спросоння занявчав,
Мало з плотика не впав:
– Няв!

 

Вороняче письмо

Замело порошею
На потічку лід,
І на нім ворона
Залишила слід.
– Як нам прочитати
Дивні знаки ці? –
Питалися один одного
Синички й горобці.

 

Кішки-мишки

Мак тремтить на вітру (фото)

Мак тремтить на вітру,
Я вчорашнє зітру,
Я біжу - аж пірнаю у день.
Ранок чистий в росі,
А страхи геть усі
Десь поділися. Дихає клен.
Цей світанок - як сон,
Павутинки полон,
І холодна роса по щоці...
Це пробудження, так,
Розпускається мак,
Ніби серце - тримаю в руці.

Леся Мудрак: Не руками, а рунами...

***

Небо випило чарку.
До ста рахували вільними…
Доста того караваю
кістками весільними
напханого
по самі дивині…
 
Диви, – ні?!
Ножі – пере-
                     чуб лені.

Об'єднати вміст