Жінка-УКРАЇНКА

Покаяння сльозою

У дзеркалі сльози тебе я роздививсь:
Геть пощезали холод і гординя,
Вже очі не метають ненависті спис,
А щиро каються: “Прости, я винна”.

До краху крок лишавсь єдиний нам обом,
Ще мить – і вже не склеїти, не зшити;
Та втрутився, на щастя наше, мабуть, Бог –
Зумів безповоротне зупинити.

Сльоза твоя скотилася, мов віщий знак,
Що там, під злом, любов іще не вмерла.
Обоє повернулись крізь літа назад,
Відчувши пристрасть давню кожним нервом...

***

Відплакала. Відснила. Відмолила.
А щастя – мов метелик у вікно...
Лишилась, як край свіжої могили,
Замулене кохання джерело.

Він – з іншою. Лиш розтривожив душу,
За що така покара без вини?
І знову сама. І подружка – подушка,
І відлетіли кольорові сни.

Як написати знову все набіло,
Очистити одвічне джерело?
Собі сказати твердо: «Відболіло,
Для щастя знов відчинене вікно...»?

Богдан МЕЛЬНИЧУК
м. Тернопіль.