Жінка-УКРАЇНКА

Людина не може бути самотньою і абсолютно самодостатньою. Їй конче потрібно ділитися з оточуючими своїми печалями та радостями, перемогами та втратами. Особливо – творчій людині. І вони, творчі люди, об’єднуються – у школи, гуртки, студії, спілки. Літературна студія «Горлиця», про яку далі піде мова, діє в Університеті «Україна» і має свою цікаву історію.

2003 року на факультеті філології та масових комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» було створено літературний гурток «Горлиця». Він одразу отримав чимало прихильників, його лави активно поповнювали як тодішні студенти, так і викладачі і навіть батьки деяких студентів. До створення «Горлиці» долучилися працівники і викладачі університету О.П. Татаринов, Н.І. Головченко, О.М. Пазяк, поет А. Підпалий, студенти Г. Горовий, В. Перчук, Л. Завойська та ін.

Існування гуртка було в той час відносно недовгим, але після кількарічної паузи «Горлиця», неначе фенікс, відродилася. На початку 2013 року гурток було переформатовано і відновлено як літературну студію, також він отримав офіційну прописку, чіткий графік роботи та перспективи подальшого розвитку. Керівником літературної студії «Горлиця» став випускник Університету «Україна», член Національної спілки письменників України Геннадій Горовий.

Варто сказати, що «Горлиця» – це не просто літературна студія. Бо працює у незвичайному вищому навчальному закладі. Справа в тому, що Університет «Україна» радо приймає до своїх лав і студентів з інвалідністю. Роботу усіх підрозділів і структур Університету побудовано так, що навчанню ніщо не заважає – ні інвалідний візок, ні проблеми із зором чи слухом. Так, студенти з інвалідністю навчаються поруч зі своїми однолітками, що не мають проблем зі здоров’ям. Так само і літературна студія «Горлиця» опікується обдарованими студентами як з інвалідністю, так і без неї. Навіть, якщо учасник студії не має змоги відвідати заняття, він може долучитися до розмови в режимі відео конференції або по скайпу. Це дуже цінно для людини, яка змушена пересуватися на інвалідному візку, адже, на жаль, Університет «Україна» – чи не єдиний острівець доступності в Києві. З усіх боків територію начального закладу оточує малопристосована міська інфраструктура.

Один раз на місяць (в останню середу) учасники «Горлиці» збираються разом, щоб опанувати ази поезії. За минулий 2013 рік молоді поети познайомилися з верлібром та чотиривіршами, витлумачили різницю між інтимною та любовною лірикою, пізнали деякі нюанси спілкування з видавництвами. Також до поетів-початківців приходили гості – член Національної спілки письменників України поет Сергій Цушко та письменниця Дара Корній, відома як автор романів у жанрі фентезі. 2013 рік був дійсно цікавим. І завершився він для «Горлиці» та її учасників виходом у світ першого числа альманаху «Горлиця», що складається із творів учасників літературної студії, студентів і випускників Університету «Україна». Серед авторів, чиї твори увійшли до альманаху: Г. Горовий, С. Патра, В. Скрипник, Л. Гриценко, К. Бакаєва, В. Клюшина, А. Крюкова, М. Давиденко, Ю. Мазник, О. Ковальчук, С. Проніна, О. Чорний, В. Черняєва, К. Зозуля, В. Рего, В. Зайцева, В. Пономаренко, О. Мачульська.

Літературна студія «Горлиця» стала невід’ємною частиною життя всіх учасників творчого об′єднання.

Розповідає Ніна Іванівна ГОЛОВЧЕНКО, директор Імідж-центру Університету «Україна»:

Робота «Горлиці» вибудовується за принципами обдарованості та бажанням її учасників розвиватися. Через те наші заняття відвідують ті студенти, які спробували писати художню прозу, поезію, публіцистику чи гумористичні твори, але відчули брак аудиторії, якій це цікаво, та недостатній рівень власних творчих навичок.

Важливо було, щоб ці заняття проводила людина, яка ще не забула усі етапи власного становлення як творчої особистості. Саме випускник нашого університету Геннадій Горовий, який засяяв в університеті як поет-аматор на першому фестивалі творчості інвалідів «Сяйво надій», підтримав діяльність студії, але вніс до її роботи важливий критерій: майстерність. Ми не гуртуємо молодь за принципом інвалідності, ми об′єднуємо обдаровану молодь. Через те наші зібрання мають інтегрований характер. І особливої ваги на цих заняттях набирає обговорення творів. У дискусії спершу відзначається родзинка кожного з авторів, наприклад: експресивність й оригінальна образність у віршах Вікторії, чітка композиція прози у Валерії, несподівано-відверта емоція й авторські неологізми у творах Лілії, ліричність пейзажів у прозі Марини, доброзичливий гумор у фентезі Костянтина. А потім відмічаються «огріхи» (банальність образу, нечітка рима, розбалансований ритм, брак образності тощо), надаються поради. А вже за підсумками «роботи над помилками» плануються міні-лекції чи майстер-класи. Наприклад, ми намагалися розібратися у формі верлібра, актуалізувати знання про ритмомелодику вірша, осягнути специфіку модного нині жанру фентезі тощо.

Є діти, які прийшли один раз, і більше не з′являються: або їм складно сприймати поради-зауваження, вони вважають себе самодостатніми; або вони не планують займатися цим серйозно. Через те нас, учасників студії, небагато, але це насправді обдарована молодь, що прагне майстерності. І нехай не всі вони стануть фаховими поетами чи письменниками, але вони будуть духовно збагаченими особистостями, які додадуть цьому світові своєю творчістю добра і світла. Через те, наприклад, на черговий майстер-клас, ми запросили професора-кібернетика Станіслава Сергійовича Забару, автора двох збірок поетичних мініатюр. Станіслав Сергійович – гармонійна особистість, і велику роль у цьому відіграла його любов до Поезії, його творча практика і самоіронія.

Тобто, наші зібрання мають ще й потужний виховний потенціал: ми акцентуємо на творчості та гуманістичних цінностях.

Геннадій ГОРОВИЙ, керівник літературної студії «Горлиці»:

«Горлиця» – це, в хорошому сенсі слова, черговий виклик. Мені було цікаво – впораюся чи ні, на що я спроможний, наскільки я ще нерозкритий для самого себе. Тому я погодився стати керівником цієї літературної студії. Не менш цікаво, звичайно, було отримати додатковий розвиток, нові враження, тому що для кожної творчої людини нові враження завжди трансформуються у нові твори. Для того, щоб творити, потрібно, окрім натхнення, щось бачити, щось змінювати у своєму житті і тому кожна нова подія дає додатковий стимул. І, звичайно, дуже цікаво спостерігати, як прогресують ті, кому я допомагаю в літературній студії. Спочатку вони роблять абсолютно дитячі помилки, потім розуміють, що вже потрібно писати трошки по-іншому, намагаються дотягнутися до більш високого рівня. Комусь це вдається одразу, комусь – ні, але так чи інакше, мені здається, що прогресують усі.

І, безумовно, дуже цікаво слухати коментарі запрошених гостей. Зокрема, коментар Ніни Іванівни Головченко, яка викладає в університеті історію зарубіжної літератури, завжди цікавий і слушний. На її коментарях навіть і я продовжую вчитися тому, як проводити критику, щоб не образити, бути більш толерантним. Я беру щось для себе навіть у творчому плані. І так само я вчуся і у студентів, яким підказую. Вони теж можуть дати якусь слушну пораду, спеціально або випадково. Якщо людина налаштована не тільки давати, а і сприймати, налаштована на обопільну роботу, вона завжди знайде для себе щось цікаве навіть там, де і не думала шукати.

Що побажати? Насамперед – не боятися писати, незалежно від того – добре виходить чи ні, але не боятися писати, тягнутися до всього нового, до експериментів і таким чином – через терни завжди можна досягти зірок, але безумовно, це важка робота, і щоб зробити з себе, викувати з себе справжнього майстра, потрібно докласти багато зусиль, тож не треба боятися роботи, вчитися і працювати-працювати-працювати.

Надія Михайлівна Пазяк, доцент кафедри української мови та східної філології:

Щиро дякую усім добрим людям, причетним до утвердження «Горлиці». Для мене наша «Горлиця» існувала завжди (у закутках душі), бо у кожного десь глибоко у серці заховане почуття польоту, прагнення до височини. Не знаю, чим є «Горлиця» для вас, моїх дітей, а для мене, як викладачки, це збільшувальне скло, через яке я бачу ваші душі. Бачу в ту хвилину, коли вони прекрасні, коли вони підносяться над земним і буденним. Роки моєї праці в Університеті «Україна» могли б скласти цілу історію: ви, мої добрі діти, часом не знали деяких правил, але щодо знання життя – о, ви були академіками! Те життя – воно так гарно вас загартувало, так висталило ваші серця, що можна було б тільки з повагою стиснути ваші дорогі рученята.

Кожне засідання «Горлиці» для мене дороге, я його пам’ятаю від початку і до кінця. Пам’ятаю ваші вірші і оповідання. Творчість людей з особливими потребами – це окрема сторінка української літератури, її так просто двома словами не опишеш. Це поезія, яка пройшла через криваві сльози і застигла, немов вічна свіча перед судом Провидіння. Могла б зараз напам’ять згадати чимало ваших творів, слабших і сильніших. Але ті, хто їх читатиме, не знатимуть, у які хвилини вони були написані і що вони вам коштували. І не відчуватимуть, як сяяли ваші очі і билися ваші серця. І яким чином ви добиралися до університету в цей день, аби передати одне одному своє слово. А я це бачила… Бачила візки, милиці і «ходунки». Як сміливо їде по університету на візку Вікторія (Віточка!) Скрипник (сама, без провожатих!) «Відпусти мене, милий жаль, Станцювати осінній вальс…». Це – Вікторія Скрипник. А у мене ще є Світланочка Патра з «Морем, що зветься Життя», Геннадій Горовий, «Благословенний дощем», Вадик Рего з «Несподіваними віражами долі», Віталик Пономаренко, що йде по життю «Наперекір темряві», Віточка Клюшина з її «Усе буде добре» («Чесне слово»). І ще, і ще, і ще, – вас багато. Не знаю, може, ви, мої діти, будете невдоволені, що я так вас «засвічую» (студентський жаргон!), але хто захоче хоч трішки зазирнути у ваші душі, нехай читає альманах «Горлиця»  (К.: Університет «Україна», 2013), – перший, але не останній.

Кожного разу якась добра тепла хвиля залишається у пам’яті після засідання «Горлиці», мабуть, спогад пережитого щастя.

Для молодих поетів літературна студія «Горлиця» стала неабиякою школою поетичної майстерності.

Валерія Черняєва, студентка 2 курсу Інституту філології та масових комунікацій:

Я потрапила в літературну студію «Горлиця» на першому курсі. Мене запросила Надія Михайлівна Пазяк. Коли я вперше прийшла на зустріч, це був квітневий сонячний день. Я прочитала свою прозу про кохання під час Великої Світової Війни. Оскільки я людина чуттєва, було дуже важко сприймати критику, та й зараз важко. Проте мені сподобалося слухати твори інших учасників, слухати їхні думки, переживати їхні емоції. Тому я і досі відвідую студію і – дуже вдячна своїй викладачці Надії Михайлівні за знайомство з «Горлицею»!

Вікторія Скрипник, студентка 5 курсу Інституту філології та масових комунікацій:

Студія «Горлиця» – це особливий мікрокосм для літературно обдарованих студентів нашої альма-матер. Першими її «віршонавтами» стали учасники фестивалів «Сяйво надій» та «Університетське літо», які добре проявили себе в літературній номінації. Мені подобається невимушена атмосфера студії – влучні, з гумором коментарі Геннадія. Горового, м’якість і добрі поради Ніни Іванівни Головченко та Надії Михайлівни Пазяк.

Оскільки для мене це не перший досвід участі в літературній студії (в рідній Євпаторії, коли була школяркою, я була учасником студії ім. Б. Балтера), то я нерідко стараюся допомогти новим учасникам розкритися та позбутися того всім знайомого ступору й страху бути висміяним або незрозумілим, особливо, коли молодий автор уперше читає свою роботу перед аудиторією. У нас є місце для аргументованої доброзичливої критики, ми поважаємо одне одного та знаємо різницю між порадами, які надихають на нові твори, й тими, що відбивають будь-яке бажання писати. Сподіваюся, у затишному «гнізді молодих горлиць» завжди буде багато талановитих пташенят.

Вадим Рего, студент 5 курсу Університету «Україна», спеціальність «Українська мова та література»:

Студія «Горлиця» розширює кругозір у гуманітарній сфері. Чільну роль в організації роботи студії відіграє Геннадій Горовий. Він пропонує цікаві ідеї і теми для обговорення, урізноманітнює роботу «Горлиці». Його особистість «self-made man» (людини, яка сама себе створила) наснажує інших і додає оптимізму і життєствердності. Дуже важливо, що «Горлиця» видає збірки студентських  літературних творів. Це надихає і стимулює нас  до нових творчих здобутків. 

Літературна студія «Горлиця», безперечно, залишить свій слід в історії новітньої української поезії. Через десятиліття на поетичному небосхилі України сяятимуть нові таланти, які зросли під затишним крилом «Горлиці».

Пропонуємо увазі читачів добірку віршів учасників літературної студії «Горлиця», які увійшли у перший номер однойменного альманаха.

Світлана ПАТРА, 
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Геннадій Горовий

* * *

У сутінках морського пляжу
Під ледве чутний шепіт хвиль
Я стомлені думки розважу:
Полину десь за сотні миль
Від берега – усі тривоги
В пустелі моря гублять слід...
Лиш хвиль смарагдові дороги
Ведуть до берега та від.

Вікторія Скрипник

Ностальгия / Мимо

Это были ярчайшие дни,
Вечера же – неповторимы.
Календарик в ладони сожми
И бросай – все равно ведь мимо.

Сердце в руки отдать – кому?
Очень хочется быть любимым.
Только сбил глазомер Амур: 
Сотня стрел улетела мимо.

А вокруг миллионы огней,
Что горят без тепла и дыма.
Вся Вселенная – правда? Мне?
Не шутите, я знаю: мимо.

Да, бывает такая тоска
За ушедшим-невосполнимым – 
Хоть стреляйся, а жизнь пока
Потихоньку проходит мимо.

Світлана Патра

Море, що зветься Життя

Я поринаю в життєве це море,
Безстрашно у ньому пливу.
Манять мене ці безмежні простори
Світу, в якому живу.
Світ, у якому є усмішка друга,
Світ, у якому є місце для зла,
Де вистачає і болю, і туги,
Де так багато людського тепла!
Світ, що наповнений щастям і горем,
Зваблює до забуття.
Не потону я в безмежних просторах
Моря, що зветься Життя.

Лілія ГРИЦЕНКО

Спогади

Крутиться у старому проекторі,
Два місяці метрів кіноплівки ч/б.
Я сама в кінозалі у вечері,
Пригадую молодого тебе.

Згадались твої схудлі плечі,
І як стукає  твоє серце.
З грамофону пісні у три чверті,
Ставки, річки.. Та де це?

Пригадались квіти у волоссі,
Маршрут Київ – Богуслав.
Крики радості стоголосі,
Дощ, що на вікнах танцював.

Твої перші ніжні обійми,
Тіло запаху сонця з молоком.
Хмари грозові повільні,
Давно розряджений телефон.

Біле плаття в синьо-жовті квіти,
Твоя вишиванка з довгим рукавом.
Куди мені ці спогади подіти?..
Як мені розбитися чолом…

Вікторія КЛЮШИНА

Не верь

Можешь не верить знакомым, и даже родным,
И самому близкому другу,
Что в связке одной сквозь огонь и сквозь дым
В жизни искал дорогу.
Можешь быть вольным от светских оков,
Умнейших мира сего превращать в дураков.
Можешь ходить направо, налево, мир весь кляня,
Но будь же готов, что за это мир проклянет и тебя.
Величайший талант в человеке –
Не петь, не плясать, не писать.
А так было и будет вовеки,
Ошибки свои осознав, исправлять.
Не верить можно в команду, в страну
И в слово, что дал себе самому,
В эволюцию Дарвина, душой не кривя.
Но самая главная вера – слепая,
Навечно должна быть −  вера в себя!