Головна

Поезія

Холоди

Перші вересневі холоди...
Ти зігрій мене ласкавим словом.
Ти мене від смутку розбуди,
Щиру поведи про щось розмову.

Бачиш я розгублена й сумна
І не знаю, що мені робити.
Бо любов твоя – вона земна.
А мені б за хмари полетіти.

Щось зі мною коїться не те,
Та даремно я «штурмую» тебе.
Перші вересневі холоди,
Ах, лукаві, що, скажіть, вам треба.

Пам'яті батька

Суниці лісові так пахнуть татом,
що він приносив вранці, на зорі.
І запах молока парного, що до хати,
заносив тато у відрі.

І сінокоси батьком пахнуть, і порічки.
І зорі влітку – блиск його очей.
І карасі, що він привозив з річки…
Та із-за нас недосипав ночей.

І полум`я у печі, пахне татом,
І запах лісових грибів.
За нас він хвилювався так багато,
І щиро неосяжно так любив.

Ялинка новорічна, завжди буде пахнуть татом!
А також перший сніг й кленовий сік.
Він так любив нас підіймати,
й ловити у повітрі міг.

На подиху одному

На подиху одному все кохання!
На подиху одному, крізь життя.
Ти – перше, ти – єдине і останнє
оспіване всім світом почуття.
На погляді одному, через роки,
блукаючи серед чужих обличчь.
До серця твого, чи знайду дороги?
Не слухаючи зайвих протиріччь?
На слові одному – життя прожити,
на слові одному – ім`я твоє.
Не може тебе серце відпустити,
бо в ньому образ твій завжди живе.
На подиху одному все кохання!
На подиху одному, крізь життя.
Кохати, щохвилини, як востаннє…
І в серці тільки ти до небуття!

Оксана Аніщенко, 
23.06.2014. Чернігів

Поезія Ірини Мельник

ДОНЕЧЦІ

Ти народжуєшся у моїх очах,
Ходиш мені по руках, по щоках,
По садах яблуневих із кошичком,
По річках у жмені, збираючи рибоньки,
Відлітаєш у вирій із кленами,
Проростаєш із мене калиною...
Ти рятуєш від пороку серця,
Вариш липу й ховаєш від кашлю,
Від сухого хрипкого голосу,
Наливаєш у мене дитинності,
Меду, миру і трохи відчаю...
І немає більшої радості в світі цім,
Аніж коли колискову наспівуєш,
Як із дому мене проводжаючи,
Гаряче так обціловуєш,
У магазин, як у вічність – назавше...

Поезія Надії Бойко

КРИВАВІ ЖНИВА

Де кат пройшов, там жито не росте,
Лиш під ногами багряніють маки…
На місяць виють уночі собаки –
Не хліб святий збира донецький степ.

Криваві нині видались жнива…
Юнців безвусих безпощадно косить
Підступна смерть… А поруч вже голосить
Вкраїна-мати, чорна, ледь жива.

Допоки їй оплакувать синів?
Куди не глянь – нові хрести й могили.
Невже сердешна в Бога завинила?
Та Бог мовчить, бо з горя теж зчорнів.

24.06.2014

 

ЖАСМИНОВИЙ ТУМАН

Літературно-музична композиція «Жіночої долі крило» вокального ансамблю «Берегиня»

Вокальний ансамбль «Берегиня» Союзу українок

18 травня 2014, місто Сокаль, концерт в 5 частинах

Вірші Юлії Григорук

Юлія Григорук

Зустріч весни

Розлучились й зустрілися знову
Той хлопчина і це дівча.
Про прекрасне їхню розмову
Навіть вітер не помічав.
Лиш на березі океану
Знов зустрілись вони разом,
Він вітрильником виплив з туману,
Бо почув її серця зов.
Прихилити він ладен небо
Для кохання свого, й зірки.
Та дівчині нічого не треба,
Хай пливуть за роками роки.
Тільки б поруч завжди був милий
І підставив мужнє плече,
І щоб разом вони прожили
Ще багато сотень ночей.

Надія Пукас. Нові поезії.

***

Сьогодні першодення падолисту.
Здригнулися тривожно дерева,
Злякалась пташка вітрового свисту,
І стала безшелесною трава.
На службу заступила пані Осінь,
Усім вітрам вказівки роздає.
Цидулки їй на підпис хмари носять,
А дощ іще не йде – лиш заграє.
Тривожно в небі, неспокійно в травах,
Така прийшла неспокою пора.
Серця і душі падають в заграви,
Земля в пустопорожніх прапорах.

Поезія Маріанни Шутко

Мольфаре!

День добігає кінця, 
Ще один день у Міжгір'ї, 
Втому змиває з лиця 
Літнім дощем надвечір'я. 

Дихає сніжно Менчул, 
Узгір"ям підперши хмари, 
Ти хоч на мить відчуй 
Кохання моє, мольфаре! 

Мене поведи туди, 
Де зеленіє меліса, 
Де, наче дим, чадить, 
Сивий туман у лісі, 

Де сонце, немов бурштин 
Сади напуває медом, 
Вабить обабіч стежин 
Червень чорничним пледом. 

…День добігає кінця, 
Сходить срібний горошок, 
Ще ти мені обіцяй 
Віночок сонних волошок.

Зустріч

Сьогодні вкотре осінь зустрічаю.
- Привіт, подружко. Як ти? Говори.
А вона сонцем в серце заглядає,
Чарують айстрів ніжні кольори.

Ще безтурботна, ще така щаслива,
Зеленолист жовтіє де-не-де...
Це завтра будуть і вітри, і зливи,
В печалей нетрі душу заведе.

Тетяна Череп-Пероганич

На порозі вересня

Бринить роса на павутинні літа,
Гойдає сонця зайчиків малих –
Лисиця осені прищурилась на них
І синьо дзвонять піднебесні квіти.

Стебло зігнуло шию до землі,
На стежку вуж погрітися виходить,
Шукає ранок у калюжі броду,
А у повітрі паморозь стоїть…

«Пережити це літо...»

Пережити це літо – 
Картато-усміхнене, світлонебе…
…Сходить сонце над світом
Веселковою пам’яттю стебел.

Пережити цей гамір –
До тиші. До тихої тиші. –
Доки листяні гами
Ліс блаженний священно задише.

Перемлоїться спека,
Перекрутиться сонячне диво…
Буднів відеотека
Стане мливом, розпливчатим мливом…

Об'єднати вміст