Жінка-УКРАЇНКА

«ПРАВЕДНИКИ»
(поема про сьогодення)

Роджаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.

Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.

Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.

Чи правда є? І, може, є у когось
Така скарбниця, де б її слова
Плекали вірно? Й з вірою у колос
Вона б вростала і несла діла
По всьому світу в душі і в оселі,
Несла б багатий, щедрий урожай,
І стали б лиця райдужно веселі,
І зерна правди проростили б рай
У світі…

Мрії нездійсненні…
Які слова?! А віри я не йму.
Забули праведне, блукаючи даремно,
Забули добре, канули в пітьму.

Благословення Божого нащадки,
Де ваше серце? Де душі кришталь?
Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
Заслуга ваша – сльози і печаль…

Вершки суспільства

Верховний кат на вірність присягає,
І нам уже немає воріття,
Він – наш Гарант, і що робити знає
Як нас примусити боротись за життя.

Запеклий бій, неоціненні втрати
Вирують у «низах» за право жить,
Побиті долею, навчились виживати,
Коли на троні кат лихий сидить.

Таких як сам міністрів назначає,
Із келиха зухвальства свого п’є,
Помічників повсюди розсилає,
І кайдани із сліз людських кує.

Їх доля важча за умови ката,
Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
Відповідати чемно про затрати,
Розповідати як без грошей жить.

Нерозчаровані листи їм надсилають,
І відповіді ждуть по 30 днів,
А розчаровані їх чемно посилають,
І виживають хто вже як зумів…

1

Добридень, пане!
В мене є питання:
Як влаштувати доньку у житті?
У неї є освіта і бажання,
Але без стажу міст цей не пройти.

Приходьте завтра,
В мене є турботи,
Сьогодні Вам поради я не дам,
Оце взяли таку у світі моду:
Ходити по чиновницьким хатам…

Приходжу завтра,
Сам собі не вірю,
Про те, що вдасться
Впоратись в біді.

Добридень, пане,
Дайте хоч надію!

Приходьте завтра,
Може, відповім.

Узяв гостинець, з вірою у диво,
Бо «завтраків» наївся досхочу.

Добридень, пане!
Може, ви б пустили?
А я за це торбинку Вам вручу.

Заходьте, пане!
Довго так чекали…
Пробачте, просто справ ну цілий міх.
Я дякую, що в гості завітали,
Тепер давайте знімемо мій гріх:
У Вас донькА,
У неї є освіта,
А в нас роботи більше за усіх,
Ось лист від мене,
Всі чиїсь ми діти, –
Сказав, за спиною тримаючи батіг.

Моєму батьку низько Ви вклоніться,
Він в кабінеті номер сім сидить,
Скажіть, що лист від мене, не баріться!
Він Вам підкаже, що тепер робить.

Пішов до батька, кланяючись низько:
Добридень, пане! Я з листом до Вас.

Приходьте завтра!

Знову все спочатку…
Беру гостинець в торбу про запас.

І знову вийшло!
Радісно стрічають,
Саджають так ласкаво на стілець,
Допомагають, чаю наливають…
Коли вже ж цирку станеться капець?

Ви думали кінець?
Не все так просто.
У мене лист в наступний кабінет,
І знов спочатку…
Залишились кошти
Собі придбати справжній кулемет,

Щоб постріляти жадібність і зверхність.
Невже у вас в душі нема жалю,
Щоб серце навернути на відвертість.
Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!

Магнати паперового зухвальства,
І підписів володарі лихі,
Триває ера вашого нахабства,
До сліз людських ви намертво глухі.

Прислухайтесь до совісті призивів!
Служителі народу ви чи ні?
Забули світло праведних поривів,
Людську надію душите в пітьмі.

2. Народні обранці

Ми обирали з вірою у серці,
З надією у зраненій душі,
Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
Їмо обіцянок горілі куліші.

Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
Навіщо в Раду з вилами прийшли?
Усі слова, усі слова даремні…
Чому діла проходу не знайшли?

Законів море, честь їм і пошана,
Бо суд вершать над праведним життям.
А в ваших виступах отрута і омана.
Не сходяться вони з людським буттям.

Ваш заробіток вищий за діяння,
За зміни в тексти грошики летять.
Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
Які авто під Радою стоять?!

Ви – обранці народу, а не боги!
Один закон на небі й на землі:
Нести добро від Господа святого!
Покайтеся, надій людських сини!

3. Світочі науки

Якщо до Вишу прагнеш поступити,
Затям собі, а хочеш – запиши:
Фінанси треба старанно учити,
А якщо ні, ти справу цю лиши.

Колись диктант був іспитом важливим,
Тепер Письмо Фінансам конкурент,
Без спец предмету вчитися можливо,
А без фінансів – пагубний момент…

Студент майбутній договір складає,
Читає пильно, ручкою веде,
Він, бідолашний правила не знає,
Яким шляхом до цілі він іде…

Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
Щоб мозок напоїти досхочу,
А пан професор простягає руки,
За це йому знання свої вручу.

Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
А я ж старанно вчився до рання.
Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
Він хоче грошей, я йому – знання…

Професор міниться, не знає що казати,
І в залікову ставить «незадов.»,
А я прошуся чемно перездати,
Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»

Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Все прочитав, а дещо й записав,
А він мене питав годин так з вісім,
Слабкі місця в знаннях моїх шукав.

І не знайшов… Ну, що тепер робити?
Він каже, що чернетку я сховав,
А я ж все вивчив, правду ніде діти,
Він залікову з скрежетом віддав.

Тепер останній хід мені лишився:
Я в залікову грошики кладу,
Щоб пан професор досхочу наївся,
І тихим кроком в коридор іду.

Мій вчитель вийшов, ось така наука:
«Відмінно» в залікову написав.
Якщо є гроші, навчання не мука,
А як нема? Біда! Хіба не знав?!

Ось так я вчився старанно і гарно,
Машину батькову потроху продавав,
Лиш копійки залишились у жменьці,
А я ж іще «диплома» не писав…

Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Прийшов на захист, розповів, стою,
Декан поважно руку потискає,
Говорить: «Я відмінників люблю!»

А пан професор з скрежетом малює
«Відмінно». Я без грошей захистив!
Я точно знав, Господь мене почує,
Бо я ж так старанно, так віддано учив.

Сказати маю ще про щось важливе:
Я те, що в договорі тричі заплатив,
Слова мої воістину правдиві,
При тому, що я старанно учив.

Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
Студентів спеціальності навчить!

Освіта вища… Нумо на роботу!
А де ж знання, якщо ти їх купив?
В державі буде безлад і турботи,
Допоки править неуків масив.

4. Нащадки Гіппократа

Вселивши дух святий у праведні тіла,
Бог дав життя – чарівний дар від неба,
Щоб на землі робилися діла
Угодні Господу, а не лише для себе.

Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
Піклується про нас Отець щоденно,
Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
Щоб дух святий не маявся даремно.

Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
Ти дав знання як це життя хранити.
Вони – нащадки твойого веління,
Потрібно з гідністю цей дар святий носити.

Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
Ти – за життя людське борець святий,
Бо під твоїм крилом плекають мрії
Тоді, коли немає сили йти.

Але й сюди пробралась вража сила,
І коло замикає гаманець,
Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
І без різниці – який жде кінець.

У нас лише бюджетні установи!
Але Бюджет наш лисий наче біб.
Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
Збирай для лікаря копієчку на хліб.

Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
Без «перекусу» сил нема приймать,
Напившись сліз людських стрічає,
І каже: «Тепер можна лікувать».

Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
Бо тут місця замовлені давно,
Бажаю вам до сотні років жити,
Не зазираючи у лікарське вікно.»

А ви – оті нащадки Гіппократа,
Одумайтесь, вам силу Бог надав,
Щоб ви душею вміли лікувати,
Щоб храм надії в грудях воскресав!

5. Колінопреклонені

церковний храм – молитва і спокута,
свята обитель Божого єства.
Йдемо туди, коли у серці скрута,
Для того, щоб надія ожила.

Приходимо, спокійні та смиренні,
Але і тут лайок не обійти,
Подекуди поводяться нечемно,
Штурляються, щоб ближче підійти.

Яка різниця де тобі стояти?
Повсюди лине божа благодать.
Прийшов у храм – і в серці свято,
І мир в душі не можна промінять!

***

Оце такі ми «праведники», Боже…
Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
Моя молитва тиха і тривожна:
Допоможи змінити світ такий!..

1-26 червня 2013

* * *

У крові потонула моя Україна,
Кулепадом засипало рідні шляхи,
І ридають камінням столітні руїни,
А сини молоді навіки полягли...

Час надії минув. Правда в очі стріляє,
Вибиває серця, забирає життя...
Під прицілом лихим у ряди поскладають
Патріотів. Для них вже нема майбуття...

А спокута мовчить. Не чіпає, проклята,
Тих "відважних бійців", що тримають приціл.
Для них кари нема, їм дорога відкрита:
Більше грошей - і більше недавніх могил...

Каяття у серця поселіть хоч краплину!
Ви стріляєте власних батьків і братів...
Бог дарує життя у щасливу годину,
І немає в вас прав позбавляти життів!

Ми за мир на землі! Зупиніться, благаю!
Я не хочу вже слухати стогін і плач...
Жовто-синій наш стяг аж до неба злітає.
І повік не спіймає його наш "палач"!

Ми - нащадки князів! Ми - козацького роду!
У потоках Дніпра нас Господь охрестив.
Від величних Карпат до спекотного Сходу
Попід небом святим долю нам простелив.

Ти, народе, повстань! За омріяну волю!
І помстися за тих, хто лежить вже німий!
Ми для себе самі обираємо долю!
І шукаємо шлях лише свій, не чужий...

Сліпі

Невігласи, нахаби, ненажери,
Сліпі, глухі, а інколи й німі,
П'єте із засмальцьованих фужерів,
ПливЕте у дірявому човні.

Без співчуття, без совісті, без страху,
Переступивши честь, йдете вперед,
Без каяття, без каторги, без краху,
Замість вершків намазуєте спред.

Як хтось упав, то зась йому піднятись,
Як хтось благає, хай вже замовчить,
Як плаче хтось, то страшно загубитись
У почутті, яке в душі болить.

Як хтось чекає, вам це не помітне,
Життєва черга жалості не йме,
Не бачите ні старших, ні вагітних...
Бо дивитесь у дзеркало "криве".

Як просить хтось, не чуєте навмисно,
Питає хтось - знов репліка німа.
Коли ж Господь в серця байдужі втисне
Добро і чемність?!
Марні ці слова...

Душа живе, допоки є надія
На співчуття, на дружбу, на любов.
Такими ж вчинками даєте сили Змію...
Спиніться, доки ще гаряча кров!

12 червня 2014

Нескорена

Пригорнувшись душею до рідного слова,
Увібравши бездонність небес,
Я веду з тихим вітром у полі розмову,
А він душу у мене краде.

Непомітна тривога наповнює серце,
А відомі події у думці болять.
Їм гіркий шоколад, де наповнювач з перцем,
Йду вперед, бо у терені стежка назад.

Йду вперед, щоб напитися волі до краю,
Йду вперед, щоб приборкати марну печаль,
Рідне слово, мов пісню, я гордо співаю,
Йду вперед, мчу увись у нескорену даль.

Я - відважний солдат. Я - дитя, матір, жінка...
Моє серце в сльозах, моя воля міцна,
Я - народ, що не впав. Я - ота українка,
Що повстала з щитом, як незламна стіна.

Я така як усі і у світі єдина.
Я борюсь до кінця, доки думка жива.
І не скориться рідна моя Україна,
Доки плинуть під небом потоки Дніпра!

21 липня 2014