Жінка-УКРАЇНКА

Твори з різних збірок:

РАЙ ПОСТАНЕ

Стрілою-потягом щосили
Летіла я вперед, у даль,
Палкою іскрою горіла,
У пеклі марила про Рай.

Залізний світ з образ, відчужень,
Розгулля зла, добра застій.
Не час для радощів, – як дружно
Кричали “друзі” мені. – Стій!

Стоп, машино! Шалений біг,
Думки скрегочуть об надії-колії,
Головою гальмую і, далебі,
Вчорашні принади змінюють колір. 

Крик заліза – мов плугом по нервах,
Скло розтрощене, віру знищено…
Розбрелися вовки ненажерливі,
По руїнах надій нишпорять.

Але дзуськи! Для них – мертв’ятина!
Я ж воскресну, і Рай постане!
Чи для щастя людського потрібно багато?
Хай серця наші сповнить любов первозданна! 

ТУМАН

Земля і Небо у спільних потоках,
Неначе кохані в цілунку, з’єднались.
Забувши на мить про святого пророка,
Добро і Зло між собою побралися.  

Неба дитя і Землі білий жужіль
Очі засліплюють блиском своїм.
Як часто брехня заповзає в душу,
Базіканням ранячи нас неновим. 

Душа по життю – як в імлі споконвічній,
На голому полі, де тьма й глухомань,
Блукає, шукає і никне у відчаї…
Душі треба світло, а не туман.  

ПОЧУТТЯ

Підкралося, грудкою стало
У горлі чи десь у грудях.
До болю серце скувало:
Чи можна вірити людям?
Де міра довіри, межа, ліміт?
Любові літраж – продірявлена бодня.
У нашу добу – почуттів дефіцит!
Мов сад, що не квітне, не родить.

ГАРМОНІЯ

В моїм серці – цвітіння персиків,
Живодайний весни аромат,
І провісників спів небесний,
І хмільний на смак виноград.

На душі – конвалії білі
І жагучий запах ясмину.
Крик дитячий і моя зрілість,  
Рівна зрілим, найкращим винам!

Мої думи, як чисте озеро,
Ніби зорі на небі, сяють,
Мов найкраща на світі проза,
Мов цілющий шмат короваю.

Я приймаю рішення мужньо,
До мети йду легко і стрімко.  
В кожну справу вкладаю душу,
Почуваюся так чарівно!

Цілковита гармонія з духом,
Із думками, вчинками й тілом.   
Мене хвилі несуть щодуху, 
Тільки б справу життя зробила.

ЗАРОДОК

У сяйві сонця розлилася,
Розм’якла у промінні житнім,
Нектару щедро напилася,
Умить новим життям розквітла.     

Зародок сонячний в мені,
В надії зрощений, у вірі,
Про зиму геть думки сумні 
Відкинув – у веснянім вирі.
 
І морок світлом запалив,
Зігрівши сяйвом білий холод,
Подарував веселий спів
І втамував емоцій голод.     
 
Дитя в мені – вже повне сил,
І… брунька у весну – як постріл! 
Зі стріх біжать потоки сліз,
Краплини падають, голосять. 

НА КОМП’ЮТЕРІ, МОВ НА КЛАРНЕТІ

Як все мило. І дивно трохи.
З кухні мова тече потоком…
В цю хвилину я – в кабінеті.
На комп’ютері, мов на кларнеті.

В кожній літері – щось незвичне,
І життя – як мінімум вічність!
Що не літера – щем і захват
Моє серце спішить показати,  

Заливається співом. Граю…
Ноти інший хтось обирає. 
Віртуозно танцюють руки,
Візерунки думок – у звуках. 

Так народжується словесність – 
Ніби грім весни в піднебессі.
То колючі троянди прози,
То поезії ніжні мімози. 

Я ВЖЕ ТУТ НЕ ЖИВУ...

Скрипка Всесвіту 
грає свою мелодію...

Дивно,
я вже тут не живу...

Бачу себе збоку:
мешкаю в іншій країні, 
розмовляю іншою мовою,
живу іншим життям,
спілкуюся з іншими людьми...
Він — інший.
Я — інша.

Я вже тут не живу. 

Так 
вже
було.

Я живу там...

Так
ще
буде.

Тут все інакше.
Тут «в там» так добре!..

Вже тут і тепер живу «в там».

Скрипка Всесвіту грає свою мелодію...

ПИШУ

Постійно думаю і...
пишу.

А так би хотілося просто
жити.

БІЛЕ ЗАЛИШИТЬСЯ

Біле
здається вічним...

Все зникне,
а біле
залишиться.

ПРОПОРЦІЇ

Наскільки ми виросли,
настільки
хати в землю
вросли...

ТІНЬ ДИТИНСТВА

Під широкими кронами
одеських платанів
тінню
дитинство мирно
сопе...

СОРОК ШОСТА ОСІНЬ

Чергова осінь
золота, багряна,
сонячна,
дощова,
з фрагментами
бабиного літа,
грибної лихоманки,
брусничного вірусу
ностальгії за колишнім,
депресії від теперішнього,
мрій про майбутнє.
 
І все це
в золоті, розкошах, опалому листі, пожовклій траві, павуках і павутинні, півсонних мухах, червивих грибах, перестиглих ягодах,
 
у запахах вчора і кольорах завтра.
 
Осінь як осінь,
хіба що 
сорок шоста.

В ОСТАННІЙ ДЕНЬ ОСЕНІ

В останній день осені
сльози проливає дощ
за тим, що минає...

В останній день осені
обпали пелюстки орхідей,
відмовившись від вічності...

В останній день осені
не було сну,
але тільки думка — 
я народилася

в останній день осені...

ВІЧНІ

Пишу про народження,
довідавшись про смерть

про життя міркую,
пам’ятаючи про нього

живу,
знаючи, що помру

вірячи в те, що ми...
вічні

ДИТИНСТВО

Із міцних скринь
пам’яті
безногим ведмедиком косолапим
дитинство виймаю
обережно

Не награвшись — не награєшся...

ПЕРЕД ЧАСОМ

Стрілки годинника збожеволіли:
намотують
день за днем,
місяць за місяцем,
рік за роком...

Раніше все було по-іншому.

Перед часом була
Вічність... 

З УСМІШКОЮ

Океаном соняшниковим
усмішок живих
Україна
привітно зустрічає

БАТЬКІВЩИНА

Ковдрою пшеничною
кольору сонячного
пишні груди
рідної України
прикриті

Хвилями широкими 
Дніпро в’ється,
бірюзову спідницю Чорного моря
прикрашаючи

Ненька моя жовто-блакитна...
Батьківщина...

Вітчизна...

БУКЕТ

По життю, наче по луці,
босоніж бігаю,
свій букет щастя
збираю.

Переклад із російської
Анни Багряної