Жінка-УКРАЇНКА

УКРАЇНІ
в річницю Чорнобиля
(1986 – 1996)

Моя засмічена земля
моя засмучена країна…
Дивлюсь на тебе не здаля,
живу з тобою, Україно.

Я воду п’ю з джерел твоїх,
годуюся iз твого поля,
i не сховаюся вiд лих,
якi тобi судила доля.

Од тебе хмар не вiджену —
якби ж могла! Та сил не стане.
Багатшi є, але одну
тебе люблю, як донька маму.

За всi грiхи мене прости.
I — з колоска твого зернинку —
обережи i захисти
мою онуку, українку…

ДУМКИ ПРОТИ НОЧІ

Сіріє обрій… Проти ночі
на першу зірку я дивлюсь…
«Не зич комусь, – навчав Ісус, –
того, чого собі не хочеш».

І ще казав: «Люби усіх
так само, як себе ти любиш» –
тоді благословенний будеш,
і душу не зруйнує гріх.
    
Лише два правила прості,
два невибагливі закони –
виконуй їх: тоді до скону
землі – родити і цвісти!

Тоді не треба боротьби –
ніхто не зрадив би, не вбив би:
лише не зич нікому кривди
і щиро ближнього люби.

Чому ж не здатні так робить?
Душі незатишно і гірко…
І сумно одинока зірка
над сірим обрієм горить…

СВОЇ

Я долала перешкоди –
де стрибком, а де повзком.
Я не дмухала на воду,
хоч пеклася молоком!

Грати ролі не любила –
хай така, яка вже є.
І мені близький та милий
той, хто з себе не вдає –

в кого серце тепле, щире,
хто не дурить, не краде,
хто у спину не поцілить
і свиню не підкладе,

хто у бізнесі – незграба,
а у творчості горить,
той, кого не душить жаба,
коли іншому щастить,

хто не лізе у «еліту»,
над грошима не дрижить…
Доки є такі на світі,
ще на світі можна жить!

* * *

Що є добро, а що є зло?
Всі відповіді – у Писаннi.
На свiтi все уже було,
i ми не першi, не останнi,

ми сущi тут. Тепер наш час —
не вiчнiсть, крихiтка, краплинка.
Та доля iншого не дасть…
Я в ньому є, я в ньому — жiнка.

О, скiльки перейшло живих,
земних жiнок по цьому свiтi!
I їх страждань, провин i лих
не вимiряти, не злiчити.

Вони нам торували шлях,
а ми, непутнi i невдячнi,
на споконвiчних помилках
не хочем вчитись, необачнi.

I розбиваємо у кров
свої серця, як тi — прадавнi,
бо є життя, i є любов —
свої, єдинi, непоправнi.

ЗАГОВIР

Все буде добре. Лиш не зневiряйся.
I не нервуй. I сумнiвiв не треба.
Все перейде. Побачиш. Ти тримайся.
А я люблю, i думаю про тебе…

Не буде легко, ти i сам це знаєш,
та буде радiсть, будуть днi хорошi.
Ти будеш мати все, чого бажаєш.
Вiр — буде так! Бо я за тебе прошу.

Втомився? Заспокойся, усмiхнися,
не муч себе i не втрачай надiю.
Мене згадай, душею потягнися —
а я її й на вiдстанi зiгрiю.

I доки я молитимусь за тебе,
не станеться тобi нiчого злого,
тебе хранитимуть земля i небо,
у всякiй скрутi прийде допомога!

Ти сильний, мужній, чесний, справедливий,
розумний, добрий, незалежний, гордий —
не забувай про це! I будь щасливий.
Повiр менi – все в тебе буде добре.

ХВАЛИ МЕНЕ

Хвали мене! Не треба мiри,
хай ллються рiками слова.
Нехай розчулена повiрю,
що я — довершенiсть сама.

Є в кожнiм жартi — частка жарту,
та й частка iстини також.
Пiднось мене за хмари (варто!),
зворушуй, солодко тривож,

погоджуйся, не заперечуй,
жiночi примхи вибачай,
будь щедрим на ласкавi речi —
вони менi потрiбнi вкрай.

Милуйся мною нерозважно,
не стримуй лестощiв потiк.
I я за тебе буду ладна
у воду i вогонь — навiк!

ВОЛАННЯ У ПУСТЕЛІ
(2013 р.)

Загрузло місто в смітнику,
засмічена уся країна …
Всього буває на віку,
тепер прийшла така година –

така година,що сміття
проникло скрізь,руйнує,душить:
засмічене ущерть життя –
земля,і голови,і душі.

Чекаєм манни із небес,
упевнені,що варті раю,
і заздримо:як добре десь!
А добре там,бо нас немає –

тих,хто відкинув в забуття
історію і рідну мову,
хто плодить навкруги сміття
руками,думкою і словом,

хабарників і крадіїв,
що повнять кабінети владні,
тих,що байдуже на хохлів
сьогодні обернутись ладні,

хто нищить ріки і ліси,
у нетрі заганя культуру,
тих,в кого Бог – у гаманці,,
рабів горілки і гламуру …

І страшно думати про те,
що варті ми того,що маєм,
що вільне,чисте і святе
не проросте у нашім краї,

що будем спати в смітниках
і багатіти у думках …
Не приведи нас,Боже!
Час прокидатися від снів,
бо виборсатись з смітників
ніхто не допоможе.