Любов Сердунич у передачі «Криниця. Культура мовлення»

ПЕРЕДАЧА «КРИНИЦЯ. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ», автор – Раїса Токар, Хмельницька ОДТРК «Поділля-Центр», 6 і 13 грудня 2015 рік.

- Чи мовчать музи, коли говорять гармати? Що турбує творчих людей у складний для країни час? Чи не припинилося літературне життя краю у складних умовах сьогодення? Про це – у нинішній нашій розмові, до якої я запросила відому на Поділлі поетесу, просвітницю, краєзнавицю, авторку багатьох збірок Любов Сердунич зі Старої Синяви. Вітаю, Любове Андріївно! Почнемо з Вашої творчости. Здається, що Ви щороку видаєте нову збірку. А цього року?

- Майже щороку, бо протягом 20-и років побачило світ 15 моїх власних збірок, не лише поетичних, а й краєзнавчих і просвітницьких. Крім того, видаю ще й колективні, реґіональні та всеукраїнські книжки із залученням авторів закордонних.

А цього року видала об’ємну книгу «Столиця твого родоводу». Це – історія мого рідного села, котрому, як стверджує головний його дослідник і дослідник загадкової Болохівської Руси, професор катедри історії України Кам’янець-Подільського Національного університету ім. Івана Огієнка Василь Іванович Якубовський... скільки б ви думали?.. А 5, а то й 8 тисяч років! Бо знайдено немало речей, які підтверджують, що це було поселення ще трипільських часів! А офіційно цього року виповнюється 865-а річниця з часу найдавнішої (на цей час) збереженої літописної згадки про болохівське поселення Городець (тепер – Вали, Теліжинці) і 432 роки з часу найдавнішої писемної згадки про село Теліжинці саме з такою назвою. Рідному селі я присвятила дві свої книжки: «ГОРОДИЩЕ НАД ІКВОЮ» (2000 р.) та «СТОЛИЦЯ ТВОГО РОДОВОДУ». Обидві книжки вийшли малим накладом, позаяк видані за власні кошти.

- Вітаю! Знакова подія і для району, і для Вас! Але Ви берете активну участь і поза межами району і навіть області.

- Буває. Бо музи не мовчать і під час війни. Навпаки, літературне життя ще більш активізувалося, позаяк слово – це теж зброя. І зараз народові особливо потрібне просвітницьке, ідейне, надихаюче слово. Тож усі ті заходи, які проводяться деінде, не віддільні від злободенних тем сьогодення. Збираємо кошти за продаж книжок, передаємо волонтерам для наших захисників на фронті. Проводяться і нові заходи, і традиційні, на яких більше звучить патріотичної поезії. Цього року була учасницею і дипломантом кількох фестивалів. 18 – 19 липня на Вінниччині відбувся всеукраїнський поетичний фестиваль «Підкова Пегаса». А я назвала б його літературно-краєзнавчим, бо стільки всього ми побачили! Бажаючі позмагатися за «Підкову Пегаса» з’їхалися до Вінниці з різних міст і сіл України, а також з Білорусі і навіть зі США. Головне - спілкування з творчими людьми. Проте вінницький Пегас таки залишИвся без підков! Бо було багато талановитих людей, тож багато і переможців, і дипломантів... Програма фестивалю була дуже цікавою і насиченою. Ми відвідали батьківщину видатного українського поета Володимира Свідзінського, побували біля пам’ятника йому, провели патріотичний конкурс біля древньої башти. Були заходи й у Вінницькій обласній науковій універсальній бібліотеці імени Тімірязєва. Бачилися з українським американцем Волтером Орр Скоттом, який наполегливо наздоганяв наші автобуси і таки наздогнав! Так хотів поспілкуватися!.. Минулого року він видав у Вінниці збірку «Вставай, Україно!» (його вірші українською й англійською мовами). 2 роки тому переїхав жити зі США у Жмеринку. Допомагав Майданові, передає кошти нашій армії на фронті. Ми трішки поспілкувались, обмінялися книжками... Далі був літературний пленер у Тиврівському р-ні Вінниччини, відвідали джерело «Святий шепіт» і Черленківський замок у селі Селище; і знову літературні читання: у бібліотеці містечка Гнівань. Оглянули архітектурні пам’ятки села Ворошилівка, відвідали могилу композитора Петра Ніщинського. У знову конкурс поезії. Відвідали музей старообрядництва у с. Борсків. Презентація літературних проектів. Поетичний ринг. Огляд у с. Шершні будинку композитора Миколи Леонтовича. Підбиття підсумків. Нагородження переможців… Усе це – незабутньо. А ще 9 серпня був перший міжнародний пісенно-поетичний фестиваль «ЯБЛУНЕВИЙ СПАС» (у селі Яблунів на Тернопіллі; організатори – Іван Кушнір та Іван Бандурко). Зі всієї України і навіть зі Словенії поети і митці дарували своє поетичне і музичне мистецтво. Екскурсія по містечку Гусятин, яку провів поет-пародист Микола Базів, розвіртуалення з інтернет-друзями, нові знайомства, 4-годинна програма фестивалю і ще багато щемких миттєвостей... Щось ініціюю і я, організовую, допомагаю у проведенні. 24 липня ц. р. у містечку Хмільник відбулося чудове дійство: творча зустріч з поетесою, співачкою, художницею, лавреатом пісенних конкурсів, мамою-героїнею, Почесним членом Старосинявського літоб’єднання «Джерелинка» і просто чудовою людиною Вірою Шурман. Власні вірші вона не читає, а співає. Та й вірші інших авторів, які вподобала, співає серцем. А мою збірку «ДВІ БАРВИ» вже виспівала всю!.. Ініціатива проведення заходу – моя, а провела його Хмільницька районна книгозбірня для дітей.

- А ще ж наш, хмельницький, міський літературний фестиваль «Слово єднає», який відбувся наприкінці вересня у Хмельницькому. Ви ж теж були його учасницею?

- Так! І хоч назвали його «міським», насправді за форматом він був обласним, навіть всеукраїнським, адже участь у заходах взяли письменники і з Хмельниччини, і з інших регіонів України, у т. ч. – й зі сходу (Донецька і Луганська області). Протягом тижня: з 21 по 26 вересня – хмельничани і гості міста мали змогу відвідати десятки презентацій, зустрітися з авторами, взяти участь у майстер-класах і літературному марафоні. 24 вересня у приміщенні монотеатру «Кут» презентував свою діяльність Хмельницький осередок Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», головою якого є поет і краєзнавець Володимир Захар’єв. Цього року організація, до якої маю честь входити і я, одержала премію імени Б.Хмельницького «за вагомий внесок у популяризацію української мови, видання літературних творів, випуск ювілейного, 10-ого, тому літературно-мистецького альманаху «Медобори» (як зазначено в дипломі). А на заключному етапі фестивалю організатори підготували святкову програму на весь день. Ранок почався з екскурсії «Хмельниччина літературна» в обласному літературному музеї. Зібралися не лише гості міста: до гостинного будинку на Грушевського завітали й письменники-хмельничани. Цікава екскурсія завершилася чайно-кавовими посиденьками, де екскурсанти ближче познайомилися, – і залунало Слово! Іпочатківці, і члени НСПУ читали нові вірші, обговорювали, ділилися враженнями. Мабуть, це найкраще на таких фестивалях: особисте спілкування, коли зближуються творчі люди, народжуютьс я нові ідеї. Протягом дня у сквері імені Т.Шевченка і у приміщенні однойменного кінотеатру можна було познайомитися з творчістю письменників-подолян, діяльністю місцевих видавництв, придбати книги, представлені на експозиціях, взяти участь в автограф-сесіях. Завершився фестивальний тиждень урочистою церемонією нагородження учасників. Вітання чергувалися з виступами авторів, читання віршів – з виконанням пісень і музичних композицій. Виступило понад 70 письменників з хмельницьких обласних організацій: Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», Хмельницької міської літературної спілки «Поділля», були представники Старосинявського рай. літ. об’єднання «Джерелинка, яким опікуюсь, молодіжних літературних об’єднань, а також позаспілкові поети. Натхненник і організатор цього заходу поет Віталій Міхалевський, голова обласної «Просвіти», лавреат обласної премії імені Тараса Шевченка 2015 року, запевнив, що Хмельницький літературний фестиваль «Слово єднає» проводитиметься щороку напередодні святкування Дня міста Хмельницький.

- А з фестивалів, напевно, Ви і нагороди привезли?

- Так, маю дипломи усіх трьох фестивалів, у яких брала участь. Взагалі-то це так не важливо: нагороди, відзнаки. Головне – участь і враження. Бо ж кажуть: те, що ти з’їв і що побачив, не відбере ніхто. І я просто щасливлюся, коли бачу активність людей і коли сама беру участь у подібних заходах. …Саме згадався вірш:

Всякчас, як милуюсь маєм, –
Народжуюсь мовби вдруге.
В мені оживає Мавка
І щемно бринить у грудях.

Коли на столах не пісно,
Коли у дівчини – коси,
В мені озоветься Пісня,
Одвічна і стоголоса.

Коли задзвенять мотиви
Прадавні, мов укри-руси, –
В мені воскресає Диво!
І щедро я ним ділюся.

Коли ти – нації частка,
Коли вже народ – не юрбою,
До мене приходить
Щастя І сповнює все собою.

Проймися усим, що рідне,
Й відчуєш, як гени дишуть.
Впусти в своє серце Гідність –
Й разом оживемо швидше!

Як маєш хребет-осердя,
Я вся осяваю Любов’ю.
В мені оживає Серце,
І я воскресаю – Собою!

- А де друкуєте свої твори, пані Любове, крім власних книжок? Де читач може знайти їх?

- Насамперед і найбільше – у колективних збірках, де я співавтор, а нерідко – ще і редактор або співредактор. Крім того, й сама ініціюю видання таких збірників, тож і збираю матеріали, впорядковую, редагую, розповсюджую, гуртую творчих людей… Торік, напр., видала дві колективних збірки: всеукраїнсько-міжнародну про ОУН і УПА («Україна-мати кличе нас повстати») і районну, на Хмільниччині: «Голосом Майдану». Добірку моїх віршів у жовтні опублікував часопис «TekstOver», а також цікавий часописс для дітей «Світ Дитини», у вересневому і листопадовому числах. У 9-ому числі часопису «СВІТ ДИТИНИ» опубліковані 2 мої вірші. На 2-ій сторінці обкладинки поруч із віршем відомого поета Івана Низового сусідять і мої твори для дітей: «У бібліотеці» і «Ростик маленький». У листопадовому числі – мої загадки для дітей. Ну а найбільше моїх творів можна знайти в інтернеті: у соцмережах і на різних поетичних сайтах.

- Прошу прочитати хоча б кілька поезій.

- Дякую! Один з останніх на сей час.

* * *

І душі незримлять,
Й одкровенняться рими,
Й чуття херувимлять
Словесами новими.
Заходить коло
В коловорот од,
Вистигає повінь
Своїх і заброд.
Й оченяться опуси
Волхвинь і магів.
Образіють описи
Борінь і змагів.
Материться-матюкається
Й сковує
Чиясь біднолексиковість,
Матеріалізується Слово
У синь барвінкову.
Розконструктиться гамір
Суцільний руйнівний.
Розчужиняться Йвани і Ганни:
Обріднойменяться ще й вони.
І встають сонцеликі,
Та ще свище бич.
Виобразнюються лики
Забутих облич.
Постають легіони борців,
Як перші падають ниць.
Озброй свою заповітну ціль –
Доберись до дна
Схололих криниць.
Розпрозорились натяки,
Розчинилися теореми.
Навстіж, навскіс, бо навтіки
Розчиняються вічно-ревні.
Усі забуті – лічаться,
І переповнюється Мартиролог.
Й опредмечуються
Вічности І судді, й кати, і ролі.
І символяться чини,
Слова і вчинки.
Й чоловікáми стають «мужчини»,
Як натхненням стають причини.

Ще хочу зауважити, що, ясна річ, подібні заходи проходять і в інших областях. Тісно співпрацюю з сайтом «Жінка-УКРАЇНКА», яке заснувала поетеса Тетяна Череп-Пероганич. Зокрема, саме подружжя Пероганичів видало перший в Україні революційний збірник поезій, присвячений героям Майдану, «Материнська молитва», а редагувати довірили мені, ми тоді були ще навіть не знайомі. Після того були й інші збірники, де я теж і співавтор, і редактор або співредактор. Співпрацюю з творчим подружжям патріотів Валентиною Попелюшкою і Степаном Жуком із Закарпаття, які також видали кілька збірників поезій, у т. ч. – і для Надії Савченко, яку, збірку, ми видали буквально за 4 доби. Скажу між іншим, що все це – без оплати для нас, а нерідко – ще й за власні кошти. І захід України має тісний зв’язок зі сходом, гуртуємось і співпрацюємо і видаємо книжки. Декілька днів тому отримала аж дві книжки одночасно! Та ще й які! Одна з них – «І вічне Тарасове Слово», яку я ще й редагувала. Це збірник творів українських письменників до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, а видало його Красноармійське творче об’єднання «Суцвіття» (гол. – Віталій Михайлов). Книга містить як твори відомих авторів, так і менш відомих, але від того не втрачає цінности і, як написав у передмові Петро Засенко, «є промовистим доповненням до української Шевченкіани». Друга книга – «Сильне ім’я Надія», котру написала Надія Савченко. Ця унікальна книжка – як великий лист в Україну з московської в’язниці. Нещодавно книгу презентувала у Маріуполі (Донецька обл., Україна) Надіїна сестра Віра Савченко, там мої фейсбуківські друзі і придбали книгу для мене. Що цікаво! У лютому ц. р. я редагувала всеукраїнський збірник поезій для Надії Савченко, а тепер отримала послання від неї для всіх українців! Тож випадковостей не буває! Друзі з Маріуполя подбали навіть про автограф від Віри Савченко і надіслали книгу мені. Прочитаю новий вірш із циклу творів, присвячених Надії Савченко: НАДІЇ – ПЕРЕМОГИ!

Надієчко, дитиночко,
Я – ненька не твоя,
Але болиш і ти мені,
Тобою журюсь я.
Одна ти перед сворою,
Сильніша них – встократ!
Борімося – поборемо
Й того, хто нам – не брат!
Не люди то: кати вони,
В них камінь, не серця!
Надієчко, дитиночко,
Тримайся до кінця!
До Перемоги, донечко!
Хай буде – в добрий час!
Ти в Україні – сонечко:
Наснажуєш всіх нас!
Тримайся й бережися там,
Благаю: мати ж я.
Мов сонце серед тисяч зір,
Твоє зорить ім’я!
Ти виграєш, я вірю в це,
Із путлером двобій!
І втримаєш своє лице
В нелегкій боротьбі!

…А на початку листопада, напередодні Дня української писемности і мови, у моїй Старій Синяві відбулось обласне свято. У ньому взяли участь голова Хмельницької ОО НСПУ Василь Горбатюк, голова ОО ВТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка Віталій Міхалевський... І звучало слово: Шевченкове, і гостей, і юних авторів та читців. І линула пісня. І були дарунки для читачів книгозбірні. І було багато цікавих виступів, новинок, збірок, дарунків...

- А нашим слухачам подаруєте вірш про мову? Не може бути, щоб у Вас їх не було.

- Дякую, звісно є. Ось – один із циклу: МОВОНЬКО ВЕЛИЧНА

Йшли тебе понищити зусібічні зайди,
Ти – не штучно створена, тож і не загинеш.
Ти ще вся – не сказана, ти – диво несказанне,
Мово українська, Мати-Берегине!

У душі злеліяна, серцем облюбована,
Запульсуєш говором, а була ж й столична!..
Та була й розстріляна і не раз шматована,
Мово українська, страднице велика!

Ти здіймись орлицею та понад руїнами,
В золото-блакить вдягнись на віки, як звично.
З кожним рід-родиною хай тобі вкраїниться,
Наша предковічна ти мовонько велична!

- Любове Андріївно, мабуть, зустрічаєтесь і зі своїми шанувальниками?

- Так. В основному запрошують у школи на зустрічі з учнями. На жаль, не часто, а то й вкрай рідко, відбуваються в наш час творчі зустрічі поетів і педагогів. А це дуже потрібно. Хоча б для того, аби на уроках літератури рідного краю правильно тлумачили твори митців. Ну й жива розмова – це завжди цікавІше, ніж просто книжка в руках. 19 листопада мені пощастило бути на такій зустрічі з учителями сусіднього, Хмільницького, р-ну (це Вінниччина). Були ще два поети-хмільничани: Микола Стасюк і Олександр Лактіонов. Я не один десяток років тісно співпрацюю з хмільничанами, входжу до Хмільницького літературно-мистецького клубу «Золота троянда» (гол. – Галина Заруба, а я – віце-президент з питань української культури і духовности). А поспілкуватись було цікаво як нам, так і вчителям рідної словесности. Бо творчим людям є що сказати одне одному, адже учитель – професія теж творча. Тож одні придбали поетичні збірки, інші обмінювалися контактами, запитували про не сказане у виступах...

- Пані Любове, знаю, що не лише літературним життям живете. Що нового на інших поприщах Вашої діяльности?

- Справді, життя підкидає теми, справи, пректи. На основі нашого збірника новел про Майдан, до якого торік увійшла і моя новела, пишуть науково-дослідні роботи у Малій Академії Наук. Учениця Мирослава з Київщини, пише про мою новелу «Де ти, хлопчику Майдану?». Презентація збірника відбулася торік у тернопільській книгарні «Є»... А місцеві фольклористи Ольга Даценко, студентка 2-ого курсу Кам’янець-Подільського педуніверситету (а це – моя альма-матер) і Віта Бондар (Телендій, моя учениця, вже учителька) записують з моїх вуст прислів’я, приказки, пісня, легенди. Щедро ділюся, бо у моїй пам’яті – багато чутого в дитинстві і співаного самою. J Та й видала кілька власних збірок з народною творчістю.

Що ще?.. 19 вересня у столиці відбувся Установчий з’їзд громадської організації «Рух за Україну в НАТО». Делегати з усіх областей держави, у т. ч. – зі сходу і Криму, прийняли Звернення до Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а також Звернення до керівників і громадськости, країн-членів НАТО. У виступах Леоніда Кравчука, Володимира Огризка, Івана Зайця, інших доповідачів і делегатів переконливо звучала думка необхідности якнайшвидшого проведення всенародного референдуму щодо вступу України у НАТО. Головою ГО «Рух за Україну в НАТО» обрали колишнього Президента України Леоніда Кравчука. Делегатами від Хмельниччини були Віталій Міхалевський (голова ОО ВТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка), голови організацій «Просвіти» Лідія Ярохно (міської на Старокостянтинівщині) і я (районної на Старосинявщині).

- Якщо ми вже почали про події у політичному і громадському житті, то, може, почитаєте щось на цю тему?

- Охоче. Тим паче, що вірші на злободенні теми пишуться постійно.

* * *

Що залишається нам
З огляду всіх подій?
Перше завдання, знай, –
Не підсобити біді.
     Не заялозити днів,
     Внісши буденний клич,
     Не причепити німб
     До негідних облич.
Тільки насамперед –
Вийти із соцмереж.
Знай, що війна жере
Й тих, хто за муром веж.
     Можна й сховатись десь,
     Тільки ж прийде той день,
     Що жмурків скінчиться гра,
     Бо на порозі – враг.
Можна й «добреньким» бути,
Наче біблійний Варавва,
Можна й підставити ліву,
Якщо пашить вже права…
     Ворогові того й треба:
     Каже їх вчення прощати..
     Тільки ж за рідне небо
     Хто ж тоді стане на чатах?
Зригнув новий гібрид
Ворог (не небеса!).
Тож повставай, бери
Участь у всьому сам!
     В тебе ж – одне життя!
     «Проти» нема, лиш – «ЗА!»!
     Вдаримо ж почуттям
     По безсердеччю зайд!
Боже, чи скоро поборем?
Відповідь – наче віск:
Якщо боротись – то скоро,
Якщо чекати – то вік!

- І ще один, з Вашого дозволу: «РаSSєї ВІРИТИ НЕ МОЖНА!!!».

Вкраїнські витязі, герої,
Ви – із крутянами тотожні.
Не подолати зло без зброї!
РаSSєї вірити не можна.

Ти вже й десятому закажеш,
Чи атеїст, ачи набожний,
Чи рідновір, чи християнин:
РаSSєї вірити не можна!

Московія – держава диких
Головорізів і ординців,
Дрімучих нелюдів тайожних.
РаSSєї вірити не можна!!

Що московин – не брат нам зовсім,
Те знає в нас й дитина кожна.
Не будь байдужим, сплячим зомбі!
РаSSєї вірити не можна!!!

У рідній хаті – власне щастя.
Не вір казкам чужинським ложним.
Як заповіт, скажи нащадкам:
раSSєї ВІРИТИ НЕ МОЖНА!!!

- … Відчуваю, що Ви, звісно, не про все згадали, але, гадаю, наші слухачі і з почутого наснажилися теж небайдужістю і активністю.

- Хочу сподіватись... Звісно, важко все перелічити. Але ще хоч кількома словами про інші заходи. На Старокостянтинівщині, у селі Самчики, відбулося чудове свято для душі: літературно-мистецька «ІМПРЕЗА по-самчиківському», вже традиційне. Його організатори – письменниця Оксана Радушинська і музей-садиба «Самчики» (дир.-р Богдан Пажимський). А 28 квітня старосинявці і гості краю відзначили 20-річчя районного поетичного свята «Старосинявська весна». Це теж знакова подія в житті мого району. Як краєзнавець, брала участь у 13-ій науково-краєзнавчій конференції у Меджибожі. Саме видала всеукраїнсько-міжнародний збірник «ПОЕТИЧНА ТОПОНІМІКА». Близько 80-и авторів написали своє село, селище чи місто. Таким чином українці зі всіх куточків розповіли про любов до своїх родинних гніздечок, створивши славень своєму селі чи місту. Але про цей збірник – згодом, коли вийде з друку.

- Домовились, пані Любове. А наостанок почитайте ще Вашої поезії, щось би ліричне.

- Дякую! Хай буде оцей вірш:

Чи зладнав до весни ти бóрону?
Чи посіяв свої ти жита?
Хтось шукає чотири сторони,
Хтось не має свого кута.

Остогидла душі, як мовиться,
Маскарадів ця веремія.
Хтось на Місяць чаклує-молиться,
Хтось на нього з відчаю виє.

Хай до осени в тебе дні ще є –
Розвеснися сьогодні вповінь!
Напиши листа найріднішим і
Подаруй зізнання в любові!

– І ще один, ліричний:

І прощай, і прощавай. Я – давно вже інша.
Чи люблю, чи не люблю – Не мої жалі.
Та ще вродить ніч нова Павутинки віршів,
Бо довершувати їх Вже напала лінь.
Є прозріння, є зола. Це ж бо – не найгірше.
Сьоме небо впало. Сум Вибілить зима.
Сню ще віхолою слів, Запізнілих віршів.
По хмаринках йшли удвох – По стерні сама…

– А цей – про слово. Вірш так і називається: «СЛОВО».

А першим було Слово. І Слово було Богом,
Бо його шанували і цінували, аж до поклоніння,
себто обожнювання.

Бо Слово, народжене древом,
І вигріте Сонцем-Ярилом,
І висвячене самим Небом,
І виболене із пратебе,
Наснажене духом дивним,
Прикрашене квітом-дивом,
Ціловане вітром свіжим, –
Випещувалось у вірші,
Виболювалось чаїно,
Виóбразилось –
Україною!

І про неї, любу Україну, на завершення – моє щире прозове слово. Бо нею неможливо не захоплюватись, бо ж вродлива, мов юнка, багата і славна, співоча і поетична, кароока, наче стигла вишня, найкраща і найдорожча, але така многостраждальна великомучениця – моя Україна! Ти дала початок усім індо-европейським мовам, ти винайшла плуг і колесо, ти зробила стільки світових відкриттів, лише у ХХ сторіччі – півсотні! Тобою не можливо не пишатись! Але як же прикро і боляче, що на цій райській землі верховодять не свої, а зайди; що ще знаходяться ті, хто з-під жорен імперської брехні вийшов із пораненою, спотвореною, зазомбованою душею і не бачить твоєї краси, не переймається твоєю долею, міняє тебе на чужі землі, нехтує твоєю мовою, забуває рідні традиції!..

Зазнали зла, заснули, зате збудимося! Зродяться зв’язки! Знайдуться захисники. Збудеться заповітне! Здійсниться! Земле згорьована, зажди! Зоремо, засіємо зерном. Забуяє зелό. Збудемося зайд. Звершимо заповітну забудову! Завадимо забуттю, зродимо знаттєлюбність, знавецтво, заклади знань. Звернемо з запасників-застінок, золотом запишемо знатних земляків, знаних зодчих, знахарів, зелейників, зцілителів, звіздарів, злотників, законознавців, знаменитостей, звеличимо зверхників, зухів, звитяжців – заслужених, заборонених, загиблих, засибірених, зацькованих, забутих. Закінчиться зловісне змосковщення! Зазоріє знову! Заради завтрашнього – зарадимо! Зайдам – зась!

- Любове Андріївно, щиро дякую Вам за таку змістовну розмову! Хай Вам пишеться і легко видається! А про літературне життя на Поділлі і в Україні я вела розмову з поетесою-просвітницею Любов’ю Сердунич.

Розмову вела Раїса Токар,

м. Хмельницький.