Жінка-УКРАЇНКА

Світлана ПАТРА, журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Одне слово – одне значення. Просто? Якби ж все було так просто! Деякі слова можуть мати по декілька значень одночасно. Кожне нове значення того чи іншого слова з’являється внаслідок історичного розвитку як конкретного народу, так і людства загалом. Значення слова може бути як позитивним, так і негативним. Не поодинокі випадки набування негативного значення словами, які раніше асоціювалися лише з позитивними явищами. Події в Україні останніх 5-10 років – яскравий цьому приклад. Тож як це можна назвати? Хто читав «Гаррі Поттера», той знайомий зі словом «горокракс». Це – спеціальний магічний предмет, створений за допомогою чорної магії. Якщо вчитатися в романи Дж. Роулінг, або хоча б у Вікіпедію, то цими «горокраксами» могли стати звичайні предмети – щоденник чи медальйон. Але, зважаючи на те, що не всі читали книги про хлопчика-чарівника, опишемо це явище дещо простіше. Отже – украдене слово. Що це? Чим відрізняється воно від інших?

Найголовніше – значенням. Спочатку певне слово знали як таке, що мало цілком нормальне значення. Але потім щось відбувалося, і те саме слово набувало зовсім іншого, часом протилежного значення.

Buchenwald. Це слово з німецької означає «буковий ліс». Проте більшості людей, які не знають німецької мови, «Бухенвальд» відомий як назва німецького концтабору… Так, дійсно, коли пригадуєш часи Другої світової війни, або інформацію, пов’язану з цими подіями, асоціації із затишком лісу зникають. І скільки ще слів украли нацисти – мабуть, порахувати годі.

Та іноді не треба бути нацистом, щоб «украсти» слово – надати йому іронічного, а то й негативного змісту. Останні події в українській політиці −  прекрасне цьому свідчення.

Жив-був у Білій Церкві такий собі Вадим Тітушко. Вважався спортсменом. А став відомим «завдяки» побиттю журналістки на мітингу. Переповідати надто довго – пошукайте через Google – знайдете багато цікавого. Достеменно не відомо, що сталося насправді і яка причина його появи на тому сумнозвісному мітингу, але ось уже півроку, завдяки журналістам, «тітушки» – це «хлоп’ята» зі спортивною зовнішністю, необтяжені інтелектом. Простіше кажучи – гопники, які є трішки «спортсменами». Зовсім трішки. Мало кому із журналістів спадає на думку, що живуть в Україні інші Тітушки – Олександри, Василі чи Оксани, яких, певно, зовсім не радує перетворення власного прізвища на «украдене слово».

Або карусель. Зазвичай це цікавий атракціон для дітей, проте під час виборів цим словом називають інший «атракціон» – коли виборців саджають в автобуси і вони, катаючись по району чи навіть області, примудряються проголосувати за одного кандидата чи партію кілька разів.

Покращення. Немає, певно, в Україні людини, якій би це слово добряче не набило оскомину. І дійсно, завдяки відомому політику, «покращення» сприймається як жорстка іронія чи навіть знущання. Певно, не один журналіст чи письменник гарячково порпається у синонімічному словнику, якщо доводиться використовувати слова покращення, покращити тощо, аби замінити цей образ-символ нездійснених обіцянок на слово із прямим значенням. 

Не менш відомий інший політик «украв» навіть не слово – цілу фразу! Погодьтеся, коли ви чуєте «любі друзі!..», у вас на обличчі з’являється іронічно-гірка посмішка, чи не так?..

І, нарешті, беркут. В Україні так назвали загони спецпризначенців для боротьби з тероризмом. В Україні такими «терористами» стали студенти, учасники мирних мітингів у листопаді-грудні 2013 року на захист євроінтергації: їх на Євромайдані відлупцювали до крові двічі… З огляду на останні події, це слово не викликає іронії. Проте не формує і позитивних емоцій. А беркут – то насамперед назва хижого птаха сімейства яструбиних та прізвище головного героя відомої повісті Івана Франка «Захар Беркут». Американські індіанці вважали цього птаха священним. Тож, може варто частіше гортати сторінки класичної літератури? Чи зазирати у книги із зоології, орнітології чи наук, пов’язаних із народознавством? Тоді, можливо, слова буде важче «красти».

Загалом же, явище «украденого слова» потребує глибшого аналізу та ґрунтовніших досліджень. Наведені приклади – це лише крапля в морі. Але і ця крапля показує, що необережне порівняння чи іронія може незворотньо накласти «прокляття» на те чи інше позитивне або нейтральне слово. Тож, може, журналістам варто бути більш обережними зі словами? А читачам – частіше зазирати у словники чи гортати сторінки якісної літератури, не дозволяючи таким чином «красти» слова.

Чи, можливо, політикам типу «Азірова» варто відповідальніше ставитися до обіцянок про «покращення» і не плюндрувати рідне слово новітніми гірко-комічними інтерпретаціями?..