Жінка-УКРАЇНКА

Цей вірш потрапив до мене з передісторією.  Його автор – Василь Шафранюк, доцент Буковинського державного медичного університету, який любов до українського і рідного часто висловлює у віршованому слові. Його вірші знаходили чи не найвдячнішого читача в особі його близького друга, також викладача, Василя Гордія, який зачитував віршовані рядки перед  своїми студентами. Дуже багато його занять розпочиналися саме так – аби вихованці Чернівецького індустріального коледжу (де викладав Василь Гордій)  добре зналися не лише на ремеслі, але і на душі людській. Адже ще ніхто не розгадав, що керує людиною, яка вирішила сісти і викласти свою душу на папір – то одна з найбільших таємниць.  Того травневого дня Василь Шафранюк, написавши нового вірша «До України», мав намір неодмінно поділитися ним з Василем Гордієм.  … Але друга і земляка  раптово не стало. Близькі не могли до кінця повірити, що їх батько (дядько, дідусь, друг), який так добре знався на українських звичаях, вчив рідних моралі та побожності і тішив усіх добрим гумором – уже  в іншому світі. 13 червня виповнюється сорок днів, як не стало Василя Гордія.

* * *

Знаєте, що таке радість?
Це короткочасно зумовлений ефір,
що випаровується з життя за одну мить,
котру ми так звикли називати щастям.
Це – все безглузда, наївна мораль забобонів,
пласкі слова, покликані рухати світом,
найгострішим болем та найбільшим стражданням.
Вже завтра на українських ранах виростуть курені
для нових, всесвітніх нахаб…

А знаєте, що таке мрія?
Мрія для тої, кому всередині болить?!
Це – платівка високої чутливості.
Чим більше буде складних кадрів,
тим більш вражаючим буде кіно про Україну,
яке скерує золочений монокль моїх мрій
до тихої води, що, кажуть, береги рве…
Береги Української Незалежності.

      «Мені важко зрозуміти для себе, чим є мої вірші – результатом кількахвилинного натхнення чи враження, або ж я їх виношую, як дітей, а потім вони собі з’являються. Я направду не завжди знаю, звідки беруться мої тексти – але дякую Богу, що вони є».

Іванна Стеф’юк (Чернівці)

***

музика з серця…
живи – як живеться,
тільки потихо, потихо лишень.
Бог любить тишу.
на квітах колишніх
все плодоносить. а хочеш вишень?

В дитинстві моєму…

В дитинстві моєму
на сволоку звили гніздо
пернаті пісні,
зозулясті казки і поеми…
Крізь пам'ятні нетрі
думками дотягуюсь до
минулих років,
де не тягнуть сучасні модеми.

Між мною і небом
відкрито духовний портал,
де Всесвіт виходить
за межі усіх моніторів,
увімкнений Богом,
легкий надчуттєвий сигнал
душа моя ловить
з верхівок незримих соборів.

Я тут ще мала
і навшпиньки не вийде ніяк
торкнутись до сонного
соняха кінчиком пальця…
Жахтить каганцями
у полі пшеничному мак,
що вишило літо
стібками тонкими на п'яльцях.

***

Як небуття прицокав коник чалий,
То прикипіли стрілки навіки
До тих секунд, що впали і сичали
Слізьми,
Бідою,
Скреготом металу,
Коли уклякли злякано думки
І пурхнула синиця із руки.
Пішло гуляти горе по землі.
Про що мовчав
Вельможних шапок соболь,
Коли летіли квітнем
На Чорнобиль
Із Хіросіми
Чорні журавлі?

Олександр Косенко