Жінка-УКРАЇНКА

* * *

я нічого тобі не скажу
окрім того що я не віддам
окрім того як я...
окрім того як сильно тебе...
знаєш сам

я нічого собі не візьму
не візьму я нічого 
з собою
якщо все це не розділю
якщо не розділю це
з тобою

я не буду про це вслух
краще буду про це мовчати
помовчати з тобою
мій друг
і про все тобі
розказати

* * *

друг, що згубив
слід
плентається позаду
кров огортає лід
лід огортає рану
друг, що за мною йшов
дихав мені у спину
але це він знайшов
змерзлу в мені
людину
запах його тепла
став мені рідним домом
світло в його очах - 
до дому мого
дорога
більше за все боюсь
перед собою й богом
завдати йому хоч якусь
малесеньку краплю
болю

* * *

та, що зналася на чаях
і на втечах у гори
на пальцях якої бог
поселив тепло
і створив її доброю і простою
простою в усьому.
прозору і чисту, як скло

той, що носив вічну ніч 
за плечима
але той, кого бог 
навчив обіймати
молив, щоб на декілька днів
без причини
бог сховав його у Карпатах

щоби гори за дім,
а небо за стелю
щоби квітами пахло
і меньше кругом людей
але бог мовчки взяв
і зустрів цього дивного з нею
і тепер вони в горах. 
і п'ють їх улюблений,
з чебрецем

* * *

тільки б навчитися 
вчасно туди повертатися
де за декілька кроків
чекання втрачатиме сили
той хто хотів
звичайно тебе дочекається
але повертайся до того, 
як тебе про це попросили

повертайся одразу,
а деколи й через століття
якщо все - таки сталось,
що ти взагалі мав піти
як без когось людину
спіткає найбільше жахіття
провести за людиною
в чеканні замерзлі роки

тільки б навчитися 
вчасно туди повертатися
де за декілька кроків
чекання втрачатиме сили
це як нитка що має ось-ось
розірватися
повертайся до того,
як тебе про це попросили

* * *

осінь на веранді розливає мокко
в січні ще насниться цей солодкий щем 
що озветься в грудях озером глибоким
і за краєм серця в душу потече
закіпає джезва
охололи нерви 
випиваєш на ніч залишок життя 
ця безжальна осінь з тебе маску здерла 
пий життя і мокко 
пий його до дна