Серйозно і не дуже

  11187899_811153228973898_1825306842_o    «Мені важко зрозуміти для себе, чим є мої вірші – результатом кількахвилинного натхнення чи враження, або ж я їх виношую, як дітей, а потім вони собі з’являються. Я направду не завжди знаю, звідки беруться мої тексти – але дякую Богу, що вони є».

Іванна Стеф’юк (Чернівці)

***

музика з серця…
живи – як живеться,
тільки потихо, потихо лишень.
Бог любить тишу.
на квітах колишніх
все плодоносить. а хочеш вишень?

11188066_811153212307233_915949983_o

червень і злива –
мовчи, як щаслива.
падає, падає вистиглий плід.
вдихи і щебет.
– смакує?
– ну ще би…
дощ потолочив травою наш слід.

сік на зап'ястях.
а дощ, певно, здасться.
буде малішати - краплі лишень.
так, була злива.
мовчить, бо щаслива.
тулить у пригорщах пару вишень.

 

11179647_811153232307231_325270309_o***

Пахне гріхом, горіхами
Вистояна трава.
Теплі дощі до втіхи нам,
Грому-шкода-нема.
Зливи, квіток із соняха -
Мокрих таких усіх.
Падає дощ у пазуху,
А у траву - горіх.

 

***

а я не знаю що в мені - і де береться,
душа не мак на молоці - не розітреться.
я трохи відьма. хоч хрещена і побожна,
бо зазираю поза час - а так не можна.

 
11201336_811153238973897_353501641_o

***

зберу собі літа жменями,
такого синаво-білого,
такого - такого чистого, як хмари понад світи.
і стеблами неломленими,
іду до корча зацвілого,
і душу голублю квітами, і вчуся у них цвісти.
запахне травою й досвітком,
то й лишуся - то й відроджуся,
бо в думці насправді запросто дається нам переліт,
чогось не страшуся лоскотом,
травою отак покочуся,
і ляжу між зілля дикого - душею аж піде цвіт...

 

***

11215346_811153198973901_1801067496_o(собака в саду)

і щось далеке відіб'ється в серці - тьох -
і вколе. і поволеньки згадаєш,
як біг садами друг на чотирьох,
як ти в чотири ... як то час минає.

весна натрусить квітів і роси.
минає квітень, квіти теж минають.
в саду дитячі знову голоси
а сад біліє - ні кінця-ні краю....

 

11201218_811153188973902_56016614_o***

пусте

біла хмара біліє болем,
сивий спокій снує на сни,
загадала собі на долю
на початку самім весни.

най гілки набрунькують цвіту,
най пташки понавиють гнізд -
каламутять ті хмари світом,
сонце дивиться - з них - наскрізь.

11187612_811153235640564_422103236_o

а мене затиснуло в хмари,
де не сіпнуся - там туман,
сонце терпне - і я на пару,
розпускаєм себе димам.

розбігається хмара світлом,
розтікається мій туман -
замальовка порожньо-біла
лиш видніється там-не-там.