Жінка-УКРАЇНКА

Тим, що собою рятують світ (Марченку Д.А.)

"Кулі, як примхливі дівчата,
   вибирають найкращих."
     (Ліна Костенко.)

Кращі відходять першими,
Вони закривають собою світ,
Приймають першу кулю грудьми, -
І вирушають в далекий політ.

Вони це роблять природно так,
Для них неможливим є інший шлях,
Вони – в перших лавах перших атак,
Їх не встигає знайти переляк.

І в благородних змахах крил
Немає ні підлості, ані пихи,
Душі-лебеді і журавлі,
Де ж ви набралися сил?

З першого погляду такі ж як усі,
Та духом вищі, з поглядом ясним,
Суть їх – в душевній, суттєвій красі
Повік не погасне.

В пам'яті нашій – завжди живі,
В променях світла крокують загони,
Ті, що собою рятують світ,
Завжди – на його обороні.
  (25.09.2012.)

Притча

Їдуть тато-президент в гості до народу…
Через кожен метр – "мент" – отака свобода!
Та ж не просто до народу – до дітей на свято!
І питається: від кого ж вас "охороняти"?!

Чи й дітей вже боїтеся? Отаке, нівроку!
Та, либонь, докерувались, собі на мороку…
Та якби ж уже собі, то ж "коханим дітям" -
Маєм, кажуть, те, що маєм, -ніде правди діти…

Але що з того, що ніде? її ж так ховають,
За день до його приїзду всі "дірки" латають:
І в асфальті, і в паркані, в будинках, у касі,
Щоб не "підкидало" тата, – бо їде ж по трасі.

Бо навколо ж – результати "господарювання"
"Помічників", що доклали "доладні" старання
За посади і зарплати, не при нас будь мова,
Чом би їм не догоджати? В них "жизня" чудова!

Ото й бідкаються, "бідні", – куди б краще стати?
Як би їм до усіх "пільг" та ще б щось придбати?
Наввипередки бігтимуть кланятись низенько,
"За довіру вищу тата й України-неньки"…

А що ж тая "рідна мати"? – на лавці під тином
Обдертої хижки-хати, наче домовини,
Що їй треба? – Аби було на якусь хлібину,
Одежину, сяку-таку моркву-картоплину,

А за пенсію і мови не треба заводить,
Бо її лиш на оплату компослуг виходить,
Аще ж дітям та онукам – на гостинець дати,
То за що ж ото старенькій йому дякувати?

За те, що вкрай зубожіли, пустились по світу,
Її діти сердешнії, нерозумні діти?
Та що маю вам казати? Кожному відомо,
Що діждешся від держави хіба що соломи,

Та й то прілої, старої, так "господарюють"…
Та що ж вони тим діточкам тоді подарують?
Мабуть, як і батькам колись – великі подяки,
А все інше розгребуть спритні посіпаки,

То й дякуватимуть вони за щедрі дарунки,
Роздаватимуть зі сцени обійми-цілунки…
За копійки, за удачу, що таки приїхав,
В когось з'явиться на дачу, та на інші втіхи…
А нашому брату тільки – крізь паркан дивиться,
Як будуть нашому "татові" кланятись-молиться.  
(31.05.2013.)

Шевченкові

Зійшли в серцях слова твої пророчі, -
Молитвою на зранених вустах,
Яку вони так гаряче шепочуть,
Що відступають сумніви і страх!

І падають багряні краплі крові,
Змиваючи нещирості броню,
До Віри, до Надії, до Любові -
Босоніж – незалежності стерню.

Розкритим серцем ділимося в грудях, -
І на олтар життя – своє кладем.
Рвемо кайдани, – калатає в грудях, -
Й з тобою разом в майбуття ідем!

Звучить палка молитва на Майдані,
І рідний гімн нам сили додає,
Відходить біль, загоюються рани,
Бо з-за Дніпра зоря твоя встає.

Дороговказом два століття тому
Ти для нащадків навіки постав,
Навчаючи вертатися – додому,
З утвердженням свобод своїх і прав.

..Як довго спали – проростали зерна,
Як довго піднімалися з колін,
Але нізащо в рабство – не повернем,
Бо твій народ не раб уже, а син.

Такий, яким його так прагнув бачить,
Такий, якому в скарб заповідав
Болючі думи – ці рядки гарячі,
Що між людей так довго ти збирав…

Вродили думи із добірних зерен,
Колоссям зашуміли золотим:
Перемагаючи колюче терня,
Ми линемо шляхом твоїм святим!
(1.03.2014.)

Покласти квіти

Покласти квіти на ті плити,
Де стільки крові пролили
Наші герої – наші квіти -
Звитяжні доньки і сини.

І, уклонившись їм доземно,
Поцілувать святий Майдан,
Посіяні духовні зерна
Зростуть із незагойних ран.

І присягнути: більш ніколи
Не марнувать життя свого,
І не боятися – нічого,
І не ходить ні до кого

Шукати правди – правда вдома,
А в серці – воля й доброта,
Здригнулася спляча свідомість,
Як закривавили уста.

"Не бидло ми" – сказало віче,
І не зацьковані раби!
Сердець живих гарячі свічі
Принесли тисячі сюди.

І тут, в диму, на барикадах,
Лунав у грудях їх капіж,
У лиховісних канонадах,
Що їх проймав, неначе ніж.

Піднявся дух всього народу,
І вистояв, і переміг,
У майбуття – разом з Богом,
Який життя його зберіг.
 (1.03.2014.)

* * *

Люди, гляньте: янголи летять!
Так багато їх я бачу вперше.
Жмутки полум'я в руках їх мерехтять -
Час прийшов – початок став завершенням.

Люди, гляньте кожен: що в душі,
Чим вона жила, чого хотіла,
Дайте волю їй, допоможіть
В небеса злетіть, здійнявши крила!

Дайте змогу їй розповісти
Чом вона прийшла з небес на землю,
Дайте змогу рясно розцвісти,
Принести плоди і дати зерна.

Люди, гляньте: янголи летять -
Забирають в Рай воскреслі душі!
Чи нащадки нам колись простять,
Як мовчати знов себе примусим?!
(13.03.2014.)

Благодатний край, неначе рай,
Здавна вабиш ненаситну хіть,
Що задумала тебе покраять,
На шматки так ласо поділить.

Чи землі їй так не вистача?
А чи глуздом батько обділив?
України зболена свіча
В протязі озлоблених вітрів…

Руки геть! Це ж "матір матерів"!
Як на неї руку ти підняв?!
Чи тебе лукавий одурив?
А чи совість ти йому продав?

За жадобу влади і пихи
Розірвав ти з Господом зв'язок,
І жирують прихвостні лихі,
У пітьму спрямовуючи крок.

І не повернуть часу назад,
Не звернути з хибного шляху,
Бо страшні жорстокість і диктат
Занесли над правдою пугу!

Жаль тебе, а скільки є іще
Отаких запроданців-катів?!
Та неопалимості кущем
Україну Батько оточив.

І не подолати й не зігнуть,
Бо у неї в серці Дух Святий,
Кожен серцем зміг його відчуть,
І стає на справжній, ярий бій!

У душі, у тілі, у думках,
У сім'ї, у домі, у житті,
Поведінці, вчинках, у словах,
Творчості, коханні і труді.

Не літати воронові зла,
Не цідити калинову кров,
У майданах душ йде боротьба
За свободу, віру і любов.
  (8.03.2014.)
 

Я Волноваха

"Я Волноваха! Бігме, порятуйте!
Хто-небудь, люди, поки ще жива!
Спиніть ці муки! О, спиніть ці муки!"
- Розпачливі молитви, не слова..

"Я Єловайськ, я Щастя, Маріуполь!
Донецьк, Луганськ, Дебальцеве, Херсон:
- Пече, пече мене вогненна купіль!"
- Благання, стогін, крик! ..І смертний сон.

"Я Волноваха, чуєте, сусіди?!
Налитий кров'ю кожен слід в землі!
Я -її сіль і міць, а ви? Ви – просто гниди!
Вам не здолати опору її!

Я – Волноваха…Маріуполь…Щастя…
Донецьк…Луганськ…Дебальцеве…Херсон…
   (29.01.2015.)
О скільки вас пожухло на війні!
В жахливих сорок-першім, сорок-п'ятім!
В горнилі непридуманих боїв
Вам тест на мужність довелось складати.

Ще зовсім юних, і – немолодих
Війна, не розбираючись, косила,
Але не брали ви на душу гріх,
Бо вам земля давала міць і сили.

Як би не було важко вам тоді,
На боягузство ви не мали права -
Такі сміливі, зібрані, прості
Ставали, як потребувала справа.

Заради Батьківщини і сім'ї
Так щедро ви життям своїм платили,
Ішли на фронт, – і всі у вічність йшли,
Вертались – в похоронках і могилах.

Як пощастить – тепер уже до нас,
Сьогоднішніх, та не розповісти нащадкам,
Як терпне слово "мама" на вустах,
Як про кохану гріє серце згадка.

Щоб назавжди всміхатись молодими
З пожовклих фотокарток до онуків,
Ім'ям на братській, віковій могилі
Нагадувати про бої і муки.

Щоб завжди пам'ятали ціну миру,
Щоби ціну життю – не забували,
Й не допускали більше злого виру,
І подвиг їх довіку шанували.
   (9.02.03. -22.04.13.)