Жінка-УКРАЇНКА

Привокзальна клумба ромбом,
З квітами – плакат…
Миль за двісті рвуться бомби –
Й по тілах солдат...

Метушливо, гамір, людно,
Велич літніх хмар…
А за двісті миль відсюди -
Бомбовий удар...

Двоє в тисняві тиснуться
В штатному вбранні…
Рвуться бомби, бомби рвуться –
Чуєте чи ні?..

Сто разів вмиратиму - не вмру,
Хоч в душі давно вже забіліло.
Всі невдачі й горе перетру,
Щоб красою серця заясніло.

Як спіткнуся, Боже, то прости,
Сумніватимусь - дозволь спитати:
Як під зорями світити і цвісти,
Хліб ростити і синів плекати.

Йду камінням - кров з душі тече,
Пісню чую - радість обіймає.
А як серце каменем стає,
Значить зрада в очі заглядає.

Але завтра з нетерпінням жду,
Свою душу не кладу на плаху.
Сто смертей здолаю, проживу
Всім на зло, як перелітна птаха.

Галина Фесюк

29.06.2015

Поміж нами далекі хвилі
І доріг галаслива гладь
Хтось таки безперечно винний
Що так тяжко в мені болять

Самотужки збираю слово
Перевіюю на вітрах
До прожитого жовте клоню
А до відчаю сиплю страх

І розмішую на балконі
І замотую у бинти
Зустрічайте я в люкс вагоні
Мені треба любов нести

Хтось почує у люднім лісі
Або вийде на біс з корчми
Не гвинтівку знайде у стрісі
А поранений біль струни

Прочитає із дум браваду
І затулить усмішка вид
Бо я словом у очі впаду
І у серце ввійду навзрид

Любов Гонтарук

Цей вірш потрапив до мене з передісторією.  Його автор – Василь Шафранюк, доцент Буковинського державного медичного університету, який любов до українського і рідного часто висловлює у віршованому слові. Його вірші знаходили чи не найвдячнішого читача в особі його близького друга, також викладача, Василя Гордія, який зачитував віршовані рядки перед  своїми студентами. Дуже багато його занять розпочиналися саме так – аби вихованці Чернівецького індустріального коледжу (де викладав Василь Гордій)  добре зналися не лише на ремеслі, але і на душі людській. Адже ще ніхто не розгадав, що керує людиною, яка вирішила сісти і викласти свою душу на папір – то одна з найбільших таємниць.  Того травневого дня Василь Шафранюк, написавши нового вірша «До України», мав намір неодмінно поділитися ним з Василем Гордієм.  … Але друга і земляка  раптово не стало. Близькі не могли до кінця повірити, що їх батько (дядько, дідусь, друг), який так добре знався на українських звичаях, вчив рідних моралі та побожності і тішив усіх добрим гумором – уже  в іншому світі. 13 червня виповнюється сорок днів, як не стало Василя Гордія.

* * *

Знаєте, що таке радість?
Це короткочасно зумовлений ефір,
що випаровується з життя за одну мить,
котру ми так звикли називати щастям.
Це – все безглузда, наївна мораль забобонів,
пласкі слова, покликані рухати світом,
найгострішим болем та найбільшим стражданням.
Вже завтра на українських ранах виростуть курені
для нових, всесвітніх нахаб…

А знаєте, що таке мрія?
Мрія для тої, кому всередині болить?!
Це – платівка високої чутливості.
Чим більше буде складних кадрів,
тим більш вражаючим буде кіно про Україну,
яке скерує золочений монокль моїх мрій
до тихої води, що, кажуть, береги рве…
Береги Української Незалежності.