Жінка-УКРАЇНКА

Пахне кухня смачно,
Скоро вже свята.
А мені щось лячно,
Бо ж іде війна.

Принесуть в землянку
Бутерброди, чай
І "тушонки" банку,
Їж і запивай.

Хтось візьме гітару,
Забринить струна.
Всі згадають маму,
Защемить душа.

* * *

Так хочеться часом натомлені очі заплющити – 
І враз опинитися десь на безлюдному острові, 
Де змиють дощі мою втому потоками гострими, 
Де трави шовкові дадуть мені соку цілющого, 

Де місяць і зорі мені колискову співатимуть, 
Деревам розлогим пославши небачені промені, 
Де навіть ранкова роса подарує тепло мені, 
До ран мого серця прилігши стерильною ватою, 

Щоб бруд і облуда мені до тих ран не потрапили, 
Щоб крові життя ані краплі назовні не витекло… 
Так хочеться – ні, не втекти! – повернутись до витоків, 
Допоки надія і віра ще стеляться мапою, 

Допоки ще можна лише ненадовго заплющити 
Натомлені очі, що в землю стабільно дивилися… 
Допоки трава на безлюдному острові хилиться, 
Щоб душу мою напоїти росою цілющою!

. . . Зашкарубле листя вітер обертає, 
Старого року вік підходить до кінця. 
Та я сьогодні вірю-знаю, 
Що буде в України перемога ця. 

Татари, московити, москалі – 
Віки топтались по моїй землі. 
І хтиво над Вкраїною знущались, 
Та дякувати Богу - ми не дались. 

Ми пута скинули і розв'язали руки 
Під України пісню - гімну звуки. 
Зродили сили, з волею знайшлися, 
Коли бідою-горем перейшлися. 

Нова людина виросла в борні, 
Шліфована російською брехнею. 
Моїй країні жити,далі йти, 
Лиш не з Росією, не з нею. 

* * *

Умовностей ритмічних сівозміна
Вигукує із грамот сідляра:
Мене ніхто не ставив на коліна!!!
Сідаю сам! Молитися пора!
Підлога опирається, тріскоче
Під натиском нового вантажу.
У книзі обліку – облізлий прочерк.
А я урівноважився. Сиджу.
Без тіні статистичної відмітки,
Без рапорту про кількість присідань.
Хотілося б зафіксувати, звідки
Черпається енергія прохань
На право поступу у невідоме,
На право доступу до вишини.
Лиш обраним дає приватний номер
Для переписки Бог. Тож заміни
Стару сім-карту на самокритичну
Пожертву для магічного зв’язку.
Спочатку – біль, а потім стане звичним
Тепло, мов опинився в парнику.

Борисові Гуменюку 

Повертаються вірші з війни 
Тих поетів, котрі — у боях. 
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять. 

У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал, 
Потребує ще сонця душа — 
Віднайде заповітні слова. 

Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.