Жінка-УКРАЇНКА

Сонце сховалось за снігом,
День до вечора звертає,
Доля, що мандрує світом,
Хай до мене повертає!

На сьогоднішню вечерю,
Що в складчину зваримо,
Запросимо Катерину,
Про любов спитаємо,

А для цього приготуєм
На святій водиці
Кашу з маком та пшоном,
Як в цей день годиться.

Кожна вгорне горня своє
В рушничок барвистий,
Та й за ворітьми пристоє,
Гляне в путь імлистий…

Стане долю свою кликать:
«Вечерять чекаю!»,
Потім стихне, почне слухать,
Що ж та одмовляє.

Як прокричить: «Ку-ку-рі-ку!», —
Півня дзвінку пісню, —
Значить бути у вінку
На весіллі пишнім!

Коли ж тиша проволає
Мовчанням нізвідки,
На жаль, милий десь блукає
І не чує вістки…

Декотрі у сад ходили,
Й доки сонце спало,
В вишні гілочку просили,
Щоб воно й не знало.

Ставили у черепочку,
З рота поливали,
І вишневого квіточку
До Різдва чекали…

Коли ж вітка одягала
Весни біле вбрання, --
Той цвіт дівка заплітала
В косу ще до рання.

Дорогою йшла до церкви
Й хлопця виглядала,
Бо ж першого зустрічного
Доля посилала…

Ліна Яковенко,
із збірки «Святкове намисто України»
(поки не опублікованої)

Ілюстрація — фрагмент каритини Тетяни Зеленченко