Жінка-УКРАЇНКА

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, — життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа — літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, —
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.

Я знаю, десь отут отрут
Розлито різних — віку вкоротити.
Та наші душі, ніби неофіти
В пітьмі, наосліп, підпалили трут.

І сім гріхів — невидимі окови,
Вогненно-синій звінчаний дует,
Спалив містично-мудрий фіолет*
І звів місток барвисто-веселковий.

Гармонія духовності... сім днів
Узяв Господь для світу сотворіння.
А для прозріння, скільки для прозріння
Відпущено віків, щоб у вині
Не істину знаходити — сп'яніння?

Та й на війні химер, як на війні...

---
* «Отче наш» — 7 літер. Веселка має 7 кольорів. Фіолет, останній — символ духовності.

2017.

СНІГУ НЕМА

Снігу нема, видно, крила у Янгола нині
Мокрі від поту, упрів бідолаха й заснув.
Десь своє пір"ячко скинув, бо винні — невинні
Прагнуть щоденного дива: у січні — весну.

Снігу немає, чи зійде несіяне зерня?
Хліба зреклася родити стражденна земля.
Янголе плач! Ніби сито, хмарчаста майстерня, —
Може, прокльони дощами проллються здаля?

Змилуйся, Боже! Спасенні вбираються в сяйво,
Крила знесилені висушить знов серафим.
Онде серпанок завис над безоднею скраю,
Вірю, то Янгол грудьми до землі припадає,
І посилає прозріння сліпим і глухим.

Снігу нема...

ТИ ЧУЄШ?

Ти чуєш? Вони ось-ось...
Завмерлі горять цурпалки.
Чийсь погляд жадібно й палко
Торкнувся? — не довелось.

Услід знедолений дим
Вилизує сіре небо,
З’їдає, хоч і не треба,
Одвічне: звідки, куди?

В минуле, де на траві
Ще бавиться сонне хочу,
Допоки день проти ночі,
Ми жевріли, бо живі.

Вціловує спину мох, —
У оксамитних лаштунків
Смолисті тіні-малюнки,
То ми серед прірви вдвох.

Ти чуєш? Вітри гудуть
У демонів на підхваті
Багаття розклали кляті,
Примару будять руду.

Щоб хрумала нас, як хмиз?
Ми й так догорим, безсило.
Боги, що ми сотворили
Щоб кара дістала скрізь?

Чи предки клянуть з могили?
Не дим, а душі униз,
Угору?.. хмарами сліз
Прокляття заголосили.

25.09.17

ПТАХА

Коли вже ця злива скінчиться?
Забрьохані стіни і душі,
Задуха, мов та колісниця
Розлущує подих байдуже.

Небесна стіна обвалилась, —
І сплутала долі, — додолу,
Упали подерті вітрила,
Упали на босу і голу

Стривожену, змучену птаху.
На вистиглу душу, неначе,
Зомлілу від болю і жаху.
Ще дихає, більше не плаче.

А може й не сльози — прокльони
Розмили до хати стежину?
І де їй шукать тепер схрони,
І хто обігріє пташину?

Як білим крилом закривала, —
Зловісного гнала шуліку,
Тоді небо, мабуть, і впало —
Голосить без міри, без ліку.

Голосить, а птаха завмерла,
Чи холодом вени судомить?
Шукала під місяцем перли,
А краще б, — під ноги соломи.

05.06.17

СИНКУ МІЙ…

Синку мій, сину,
Краплинка моя ясноока,
Топчеш одколи свої незліченні стежки,
Прошу щоднини,
Щомиті, рахуючи кроки:
"Доленьку, Господи в ноги і щоб навпрошки..."

Синку, мій милий,
В долонях і біль, і неспокій.
Небо не гнівай, а людям образи прости.
Я тебе вчила:
У річці життєвій глибокій
Є й мілина, коли треба убрід перейти.

Синку, синочку,
Любов"ю аби не збідніла,
В нетрях зневіри загублена вкотре, душа, —
Кинь по шматочку,
Як лихо, ні впало, ні сіло, —
Ницим добра, давши бідам усім відкоша...

25.10.17

КОМУ?

У сіре вбраний кожний день,
Допоки ніч не змінить шати.
Хоч серцю хочеться пісень,
Мелодій тих, нема де взяти.

Оскал безликого "завжди",
Мечем завис у павутинні,
Одколи чуєш: "пережди",
А віз не зрушити донині.

Зібгався в кульку передчас
Безхмарних сподівань і звершень
Кому із вас, кому із нас
Надія зрадила не вперше?

Кому за спиною сичі
Виносять мізки щогодини?
У цім бедламі живучи,
Дивуєшся лиш ти, єдиний.

Бо крила зв"язані болять,
А клітка, певно для синиці?
Бо ти — поранене орля,
Якому небо й досі сниться.

Хай сниться! Хай сичать оті,
Кому розваги більш немає.
Не натовпу, а самоті, —
В Едем Бог браму відчиняє.

31.05.17.

КОХАЙ ЇЇ

Кохай її, як триста літ тому,
Коли мечі писали слід кривавий,
У заметіль цвіли пожеж заграви,
А ти шукав одну її...Чому?

На поле спрагле, випала роса
І напоїла день, зітхнувши тяжко.
Непоказна квітує десь ромашка,
Непоказна? – хто отаке сказав?

Вже триста літ на пелюстках її
Ворожимо, – розіпнута прощає,
Бо може подарує крихту раю,
Коли кохання проти течії,
Через віки. Вона тебе чекає,

Кохай її.

10.02.18.

ВИ ЗАБУЛИ МЕНЕ

Ви забули мене, не пізнали збентежений погляд,
Не згадали той вечір, коли, як тепер, падав сніг.
У єдиній троянді ховались покора й сваволя,
Та беззахисна квітка мене нагадала мені.

Ви забули мій сміх, як вустами колючки виймали.
Білосніжні пелюстки, зів"яли й зотліли давно.
Дотепер лиш обвуглені миті, під колір марсали,
Збайдужілій мені наливають холодне вино.

Ви забули ім"я, яке вигадать більше не сміли,
Щоб назвати ту, іншу, не схожу на мене ніяк.
Тільки чом і сьогодні букет ваш трояндово-білий,
Якщо любить криваву марсалу вона, а не я?..

16.01.18

КОЛИ ТИ БАЧИШ НЕ МЕНЕ

Коли ти бачиш не мене, –
мине...
Кричить моя душа, ну хто б почув?
Коли ти бачиш не мене, –
мине,
Любові я тебе навчу.

Коли у снах іще не я,
моя
Кричить і зве душа, та безголось.
Коли у снах іще не я,
моя
Рука тремтить... чомусь здалось?

Коли не збудеться весна
і в снах
Кричатиме душа: "Забудь і йди!"
Коли не збудеться весна
і в снах
Загубляться мої сліди, –

Чекай, туманом обернусь,
клянусь.
Жалобою – твого мовчання мить.
Я повернусь, у сни вірвусь, –
Без тебе і мені болить.

24.10.16.

НЕ ЕДЕМ…

Не шукай у засніженій вежі вогню,
Не шукай, не знайдеш.
Бо замерзли потоки і крига без меж,
Укриває колючу, ще вчора, стерню.
Пустка мариться теж.

Не постукай, знічев"я, у душу — її
Не пущу, не віддам, –
Сокровенного спалаху вирветься злам.
Чорне згарище стогоном після боїв,
Віддається снігам.

Не спіши відвертатись, торкнуся, – не йди.
У гарячих руках
Ніч зневаженим любощам вивірить шлях
І нізвідки мене проведе в нікуди, –
Я твоя лиш у снах.

Не блукай, у засніженій вежі вогню
Не шукай, не знайдеш.
Тільки долі і душі до крові зітреш.
Не шукай!..увірвись!.. я тебе не спиню.
Ти – найвища із веж!
Не Едем, але все ж...

20.02.17.

ВІОЛОНЧЕЛЬ

Кохались так, що заздрили боги.
Сплітаючись, викрешували іскри,
І рвались струни, – здавнені борги
Зникали, хай і не горять регістри

І рукописи теж, а нотний стан
Обійме хтось, – бемолі, чи бекари?
У них до крові спалені вуста,
Не встане Фенікс, то злетять Ікари.

І не один, а зграями злетять,
Коли круте стегно затиснуть руки.
Назад уже не буде вороття –
Маленька смерть сильніша від розлуки.

Маленька смерть – кохання апогей.
Угору — вниз – стрімке палке торкання.
Смичок і струни муками з грудей,
Дістануть знов полегшене зітхання.

Не спиниться мій бажаний Равель,
Я трепет вип"ю у його полоні.
Терзатиме Смичок Віолончель,
Хоч скільки снігу не впаде на скроні.

Терзатиме, щоб вирвати з душі
Оте, йому довіку непідвладне,
Нескорене... на гострому ножі
В сльозах тремтить нестримне й безпорадне.
В яких світах? Напевне, на межі...

11.11.16.

* * *

З тобою в осінь, наче у жнива.
Невже дощило? – спрага до знемоги
І передчасно, – пристрасті пологи,
Мереживо спадає з рукава.

Мереживом засніжений перкаль,
Неприспаної до світання ночі,
Лиш заважає і терпіння точить.
Душа скорилась, любий сенешаль.

Душа бринить, обпечена до сліз.
Зумисне дражниш, зацвіту червоним,
А ти лиш видаєшся трохи сонним
Твій дотик – незакінчений ескіз.

Твій дотик вічним спалює вогнем,
Зволожує,щоб повінню розлитись,
Щоб невгамовно пити не напитись,
Маленька доки смерть не омине.

Маленька...чи померла, чи жива?
Бо відтепер ворота того раю,
Торкаюсь мимоволі, й відчиняю...
З тобою в осінь, наче у жнива.

24.09.16.

МІСЯЧНА СОНАТА

Вино, Бетховен і камін...
Свічки умились стеарином.
І сизий дим над клавесином —
Химери незаконний син.

Химери тінню по стіні
Сповзли, ковтаючи помалу
Хвилини — долі на поталу,
"Соната місячна" — мені...

Сонатою мої думки
Сплелись в дієзи і бемолі.
Пливе мелодія поволі,
Зітхають в захваті віки.

2017.

НЕХАЙ ТИ — СОН

Нехай ти — сон, але такий солодкий,
Впадеш вуаллю, затуливши ніч -
І біди завмирають потойбіч.

Нехай ти — дно сумних озер глибоких,
Яке не знайдеш, закружляє вир,
І втопить у безодні всіх зневір.

Нехай ти — меч,що розрізає спокій,
Але знайду і, серед протиріч,
Торкнуся вуст найкращого з облич.

Нехай ти — мить, мінлива,наче кроки,
Без тебе скніє у душі пустир,
Твоя любов — сліпому поводир...

2016.

БОЛЯТЬ МОЇ КРИЛА

Болять мої крила,
Болять мої зламані крила.
Кривава розчахнута рана
Так ятрить розбите плече.
Терпіти несила,
Бо біль піднімає на вила.
У саван оманою вбрана,
Зневага ядуча тече.

Болить за спиною,
Як серце, розтерзане мною.
У відчай від туги, не впасти б,
Бадиллям не стати сухим.
Не стати журою
І чорною сонцю дірою.
Не стати безсило-сріблястим
Прокляттям, в полоні трухи.
 
Болять мої вірші.
Мої недописані вірші,
Чужою зневагою вмиті,
Як осені паморозь, біль.
Хтось пише сильніші?
Отари десь, знаю, ціліші,
Вовки там добріші і ситі
І лине весна звідусіль.

Болять мої крила,
Болять мої зламані крила.
Знесилено втому долаю,
Цілющим зливаю дощем.
Я ще не злетіла?
Зозуля колись сокоріла,
Що синього птаха не маю.
Забула...шукатиму ще.

2017.

ПРИПНУТИ

Припнути мрії? – трісне ремінець.
Думки припнути, нащо тоді жити?
Тож і веде до ранку під вінець
Благословення, зорями розшите,

Думки і мрії – два моїх крила.

Припнути ночі? – спрага вип"є дні.
Припнути сонце, кригою здолає
Безодня зла... нащо вона мені?
Немає світла і мене немає.

Тебе нема? – і Вічність замала.

25.07.17.

ХА!

Ха!
Сто порад звідусіль –
І на рани, не сіль.
А біда, не вода,
Лишень часу хода.

Ха!
Ніби з толку давно!
Пам"ять – стрічка кіно,
У літа відліта,
Сни у сум запліта.

Ха!
Розплети і закинь.
У грозу голубінь,
Не роздай, виглядай
Сповідай, сповіда...

Ха!
Не сміюсь, лишень зойк,
Чи зітхання разок?
Не поникли, – зійшли...
Не гніви – відцвіли.

Ха!
Якщо біль не вщуха?
Смішком сни колиха...
Навіть доля лиха
Стане легше?.. ха-
Ха!

20.05.17.

ДЗЕРКАЛА

Дякую, доле... за руку вела,
Кинувши на поріг
Дзеркала тіні; оті дзеркала,
Наче в Петрівку сніг.

Дякую, доле за муки оті.
Не дорікаю, ні.
Сходинки у Задзеркалля круті,
Викликом маячні.

Дякую, доле безладдю бравад.
Сміх – то цілитель мій.
Вироком: винна!.. допоки жива,
Не дорікай, не смій.

Дякую, доле, карай – не віддам!
Жодної із образ...
Бранцям не вирватись із амальгам,
Там зачекались нас.

Дякую, доле прозрінню в пітьмі:
Зноситься ржавий німб.
Човгаєм досі сліпі і німі,
Сходинка перша – лімб.

Дякую, доле за дощ у дощі,
Небо – моя душа.
Срібна поверхня тьмяніє й тріщить –
Часу не залиша...

29.04.17.

ВІДЧУЙ МЕНЕ

Відчуй мене і клопоту завдай
Отим прокляттям, що і камінь сточать,
І помислам похмурим і пророчим
Про те, що світ закінчиться і край.

Відчуй мене, мов шепіт божевіль,
Що в шмаття рве приречене НІКОЛИ.
Сльоза вмиває серця суходоли,
Намарне забуття дарує хміль.

Відчуй мене, мої думки — щити.
Мечам і стрілам їх не розтрощити,
Не буде вічно кулями дощити.
Відчуй мене, щоб прірву перейти.

Відчуй мене, як зерня проросте,
Проб"ється в спеку серед заметілі.
Тоді і ми, дочасно зубожілі,
Засіємо знедолений цей степ.

Відчуй мене...

24.04.17

ХАЙ БИ ДОЩИЛО

Хай би дощило, та тільки не в душу...
Небо сльозами змиває печаль.
Так не було і не буде, на жаль, –
Гострому лезу всміхатися мушу.

Гострому лезу під шкіру сховатись
Знов забажалось, замерзло, мабуть?
Боги одколи отари пасуть,
Серед вовків краще не опинятись.

Серед вовків і ягня знавісніє.
Жити й воно забажало, дивись!
Он де земна захиталася вісь,
Видно від сміху?.. і сонце ясніє.

Видно від сміху і мило – на шило...
Непосидюче пролізло з мішка.
Стежка до істин стражденна й важка.
Хай би бажалося, хай би дощило.

27.03.17.

* * *

Кохай мене тоді, коли слабка,
Коли в боргу у Бога і у долі,
Коли в біді, не вирватись з неволі,
Кохай мене, як повінню стіка

Душа моя і на порозі ніч.
Надій і мрій залишилося мало.
Кохай мене, хоч позовом дістало
Оте незриме, що не варте й свіч.

Оте, що занавісить світлу мить,
Наливши трунку на пекучі рани.
Мигтять у чорно-білому екрани –
Яскраве наказало довго жить.

Кохай мене у квітах і в росі,
Кохай у сивині і у розлуках.
У пестощах згуби, втоплюся в муках –
Забула щоб, хто ми і де усі.

Кохай мене тоді, коли літа
Лякатимуть і кликатимуть Бога;
Коли до неба стелеться дорога,
У очі глянь, без тебе – самота.

11.04.2106