Жінка-УКРАЇНКА

***

Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.

Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!

Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти…

…Скоро поїзд покине вокзал.

Пара фраз

Я прокинуся поряд з тобою
вже звично у сутінках.
І затиснутий соромом
стану твоїм я заручником.
Не пектиме душа,
що давно я у тебе 
не перший.
А новітній сюжет
може ляже
рядками у верші.
І я Бога молю,
і одної прошу 
тільки здатності:
щоб в твоїх почуттів
не закінчився 
термін придатності!

***

Ти і я. І тиха ніч між нами.
І нікого більш у світі цім.
А човни пливуть по річці снами,
Світиться вікном єдиним дім.

Там на тебе вже чекає мати.
То підемо? Ні, шепочеш, ні!
Все ж пішли – у інший бік від хати,
Слід лишили на вогкій стерні.

А зоря заграла світанкова – 
Впала у траву слізьми роса.
Наша зупинилася розмова.
І дівоча розплелась коса.

День як день. Нічого мов між нами,
Та лиш кине місяць погляд свій, –
Попливуть човни по річці снами
І почую: «Ти – єдиний мій!»

Осіннє

Тужлива осінь щедрими плодами
Обдарувала землю на прощання.
Зриває вітер голими руками
Пожовкле листя – втрачене кохання.
 
Сумні пісні знов завели дівчата,
Де, що не слово, – чується розлука.
А у душі – немов пригасле свято,
Яке у гості без запрошень стука.

Впущу у хату, відчинивши двері:
“ Заходь! Не стій у мене на порозі “,
І ляже думка віршем на папері,
Слова заб'ються у німій тривозі.

То бродить у саду багряна осінь
І гасить світло нашого кохання…
Лише одне я вибачити прошу – 
Не мовлене в кінці важке зітхання. 

Сонет розлуки

Земля м'яким вкривалась падолистом,
Коли ти знову стала на поріг.
Вслухалася – сурмив розлуку ріг,
І у траві губилося намисто.

Мовчала, не зронивши навіть слова,
Тай думала про ті минулі дні, – 
Тоді, здавалось, ми були одні
У світі цім, і лилася розмова.

І, дивлячись в твої чарівні вічі,
Я знав, що щастя не приходить двічі – 
Воно розтане з часом вдалині,

Як та любов, що зацвіла у полі
Калиною, неподалік тополі…
Й повернеться до мене тільки в сні.

***

Поведи мене у казку,
Чарівнице синіх гір,
Пробуди жагучу ласку
І кохання перевір.

Заведи свою веснянку,
Хай почують у кутку.
І прийди на зустріч зранку
На провислому містку.

Я чекати буду довго,
Пробуди надій чуття.
Припади до серця мого,
Й вже не буде вороття.

Най любов чарує всюди,
Б’є ключем, як та вода,
І наповнить щастям груди,
Верховинко молода!

***

А в сни мої приходить осінь
Листком пожовклим з яворів.
І за вікном тужливий спів
У тебе вибачення просить.

Немовби згадка про минуле
У сни мої приходиш ти,
Без жалю спалюєш мости,
Згорає тихо серце чуле.

Мов з безкінечної турботи
Все худне року календар.
І осінь йде, як Божий дар,
Несе невидимий хорал:
Старі, в нових співзвуччях, ноти.

***

Пробач, що осінь на душі.
І до весни ще так далеко,
А  в закордонній пустоті
Живуть згорьовані лелеки.

Вони, такі ще молоді,
Журливим клином пролетіли.
І одне одному тоді
Заглянуть в очі не посміли.

Часи родинні – ой важкі!
За сотні миль – десь там далеко
У закордонній самоті
Любов оплакують лелеки.

Осіння мелодія

Безперервні дощі 
виграють кругом нас,
мов на древньому фортепіано.
Довго й нудно з дня в день
пливе-тягнеться час,
темп його то повільний, то рваний.
І звучить-виграє
цей невпинний мотив
золотої і щедрої осені.
Він бринить кожну мить,
а в душі в нас щемить
до весняної просині.
Мила ми збережем
під осіннім дощем
серця твого і мого горіння.
Щоб колючі вітри
і холодні сніги
в нас не вкрали любові коріння.
Чуєш, осінь шумить?
Неповторна ця мить,
хоч приходить вона і щороку…
І мелодії нить,
що у серці бринить,
нас веде на дорогу широку.

Переклад із Андрія Дементьєва

***

Твій дім старий знесли давно,
А я не знав, я йшов сюди,
Щоб подивитись в те вікно
Минулі повернуть часи.

Нема будинку. Тишина.
І кимось виплеканий сад.
Ти не подивишся з вікна
Так, як багато літ назад.

І я розгублений стою
На цьому клаптику землі,
Де, як і дім, любов мою
Жорстоко так колись знесли.

Олег Вістовський
м. Заліщики, Тернопільська обл.