Жінка-УКРАЇНКА

Огортають зимові будні. Тиша грудня залягає у серце. «Дім-робота» – один із постійних маршрутів більшості українців. Невтішні новини линуть із телеекранів. І тоді в душі затаюється надія, що ось-ось мине зимова холоднеча в природі, в житті, в душі – і стане легше. Але поки що залишається лікувати серце теплими спогадами, усмішками рідних і… поетичними рядками.

ТЕОРЕМА ЩАСТЯ

Перетни усі кордони й межі,
Розрубай кайдани втоми.
Істини вже всі знайомі,
Заховалися в духовній вежі.
Розтопчи усяку заборону
І розправ до світу гордо плечі,
Не шукай від свого щастя втечу,
Подолай безстрашно перепони.
Пересіє дощ усі невдачі,
Проростуть із нього нові квіти,
Теорема щастя – просто жити,
Бачить сонце і йому радіти.

* * *

І все, що в душі боліло,
Ми вилікуєм, забудем.
І щоб там не говорили –
За ніччю світанок буде.
І все, що тривожить душу,
Розтане із першим снігом,
Оаза замінить сушу
І буде твоїм оберігом.
А все, що в душі боліло,
Ми вилікуєм лиш разом,
Розправ свої крила сміло,
Загой свої рани часом.

* * *

А ми ж могли тоді не озирнутись,
Пройти, як тіні, і не зупиниться…
А небо плаче синню з каламуті –
Дозволь із космосу води напиться?..
Мені так страшно, що могли не знати,
Як сонце сходить у щасливі миті
І як світанок треба зустрічати…
І ми з тобою радістю сповиті.
А ми ж могли тоді не озирнуться,
Не закохаться, не напиться щастя…
А хто світам дозволив перетнуться,
А ти не знаєш у чиїй це власті?..
Пройти, як тіні, і не зупиниться…

* * *

Це все знайоме, це все буденне –
Ці постулати із дня у день…
Зима на весну таки поверне
І пирсне квітом нових пісень –
І буде свято, і буде легко,
І не згадаєш, звідки сльоза,
Її осушить цей вітер-легінь,
А ти подумаєш – лиш роса…
Це все знайоме, це все буденне…
А ти шукаєш до щастя ключ…
А час минуле тобі не верне –
Не муч хоч серце своє, не муч!..
І весни будуть із абрикосів,
Із білих квітів п’янких вишень,
Ти витри сльози, заквітчуй коси
Й чекай від Всесвіту одкровень.

Надія МАРИНОХА-СТЕЦЕНКО