Жінка-УКРАЇНКА

Втома

Сніжини заліпили рами нашого вікна. 
І холод пробирався в дім, хоч як ми не тікали 
У пледах голови ховали, руки - до тепла,
Та гріти припинив чомусь отой вогонь між нами. 
Люстерко билося разів зо два, вже лихо віщувало,
Металася розпатлана в істериці вечірній. 
За плечі ти хапав мене, благав спинитись в'яло - 
В очах скляних читала я – коханому все рівно. 
Коли ми берегами стали? Хто розлив річище? 
Калюжка сліз моїх гірких у тій воді втопилась! 
Не боляче, не боляче… Ще дужче, чуєш, свище?.. 
Якби ж ти знав, коханий мій, як нині я втомилась. 
Як дім наш смутком весь проник, з тобою ми й не знали, 
Бо хризантеми на вікні поникли непомітно. 
Та раптом песик бідний зліг, що разом купували. 
І наш улюблений камін давно живе без світла. 
Лиш цій самітниці-зимі не довго зоставатись, 
Бо гілочка із брунькою постукала у шибку. 
Коханий, знаєш, а мені додому повертатись 
Немає сил... Чия вина? Любов - мінлива квітка...

Сніжини заліпили рами нашого вікна. 
І холод пробирався в дім, хоч як ми не тікали 
У пледах голови ховали, руки - до тепла,
Та гріти припинив давно отой вогонь між нами.

*** (З кутів порожніх кімнат)

Від тіла душа пеленою 
Закрилась, вагою фіранок.
Сорочка моя гамівною
З нічної стала на ранок.

Повторюю стиха слова:
Чи варто згоряти дотла,
Як кров геть слабка до вина?
З тих пір як вовка покохала.

Міла Росік