Жінка-УКРАЇНКА

НАРОДЖЕННЯ ПОЕЗІЇ

Була я спершу — втілене бажання,
І сотні вражень — листя на стеблі —
Трощили щелепи мої малі,
Й солодкий сік моєю тік гортанню.

Аж раптом, повзаючи по землі,
За небом затужила я й, востаннє
Поглянувши на зелені буяння,
Зреклася світу, що загруз у злі.

І з плоті власної, з її волокон
Самообмеження сплела я кокон,
І в напівмертвому застигла сні.

Та непомітно відбулось в мені
Преображення: я відчула крила,
Звільнилася від пут і — полетіла …

ДО МАЛЮНКА З АНТОЛОГІЇ ЯПОНСЬКИХ ТАНОК
«СТО ПОЕЗІЙ СТА ПОЕТІВ»

Художник зрозумів твою красу так тонко,
У дев’ять кімоно закутана японко:
Сидиш, мов лялечка, в шовках, а навкруги
Недбалим віялом — розшиті береги;
Щілинки оченят спокійні і бездумні,
А по плечах течуть волосся чорні струмні.
На столику низькім — приладдя для письма.
Сьогодні цілий день ти проведеш сама.

Без руху ти могла б годинами сидіти,
Щоб не змішалися метелики і квіти,
Шовками й золотом гаптовані світи
(В них — все, що думаєш, що відчуваєш ти),
І ворухнутися уперше наостанку
Лише для того, щоб занотувати танку.

Довершено! Але тут є один секрет:
Якщо поглянути пильніше на портрет,
То відкриваються таємні, вищі змісти:
Здається, що твоє обличчя променисте,
Повите в темінь кіс і золоте шитво, —
Це повний місяць … ні! — Верховне Божество,
Що різнобарвних шат продумане безладдя –
Земля, де вишите усе творіння гладдю,
А гієрогліфи, що начертала ти, —
Це все, що перейшло і має перейти … 

ПЕРЕКЛАДАЮЧИ «БЕОВУЛЬФА»

Не втримає меча моя рука,
Бо ратний труд — заняття не жіноче,
А кров валькірій в жилах не клекоче:
Натура в мене надто вже м’яка.

І темрява нічна мене ляка,
Де всяка нечисть виє і регоче,
При світлі засинаю я охоче
І не гашу до ранку нічника.

Та зараз меч я видобуду з піхов,
Ступлю зі світу осяйного в ніч,
Де морок би найглибшим жахом дихав,

І з демоном зійдуся віч-на-віч,
І випробую там, чи добра зброя —
Для Беовульфа, для мого героя!