Жінка-УКРАЇНКА

Роман Іванович Бойчук народився: 30 березня 1984 року у місті Долина Івано-Франківської області. Юрист за фахом, поет за покликанням та натхненний романтик за станом душі.

Друкувався в періодичних виданнях, зокрема в газетах «Всевідо» та «Анонс-контракт»; журналах «Далекосхідна хвиля» та «JURAMAX», у альманасі видавництва книг «Лілія», за результатами конкурсу «100 творів, які варто прочитати цього літа» та у альманахах: «Скрепка смысла» та «Многоцветье имен» за результатами конкурсу «КлюП-2013» в рамках Міжнародного фестивалю «Поетична Ліга».

Регулярно публікується на сторінках літературно-художнього журналу «Дніпро». З 2013 року вибрані вірші у авторському виконанні звучать в програмі «Поезія зі спеціями» на хвилі «ТРК «Вежа». Деякі ранні твори були інсценізовані театром-студією «Талант» (місто Долина).

Автор збірки поезій інтимної (любовно-еротичної) лірики – «ШАЛ У СТАНІ ЕЙФОРІЇ».

Член міжрегіонального поетичного клубу «ОБ'ЄДНАНІ СЛОВОМ».

25 поезій покладені на музику композитором М.Герцом.

БЕЗЦІННИЙ ДАР

Одного разу батько накричав
На крихітну свою трирічну доню.
Причина гніву й люті у очах -
Папір із позолотою в рулоні:

«– Та як ти сміла різати його
І задля чого.., щоб якусь коробку
Обклеїти?! Без дозволу мого!..
Рулон паперу знищила без толку!»

Скривило губки скривджене дитя:
В собі душило слізки поряд з татом;
В подушку ридма лилось почуття
І доносилось хникання з кімнати.

Забрала нічка смутку всіх примар
І день новий пролив свій промінь сонця.
Понесла доня таткові свій дар -
Коробку в позолоченій обгортці.

Розчулений татусь відчув вину
Та враз увесь новим налився гнівом:
«– Вона ж порожня!..» Й кинув об стіну
Дарунок доці, взявши в руку пиво.

І знов полин гіркий торкнувсь повік…
Дарунок підняла свій і сказала:
«– Мій таточку, ріднесенький, повір,
Покласти що в коробку я не знала…

Та все ж у ній не порожньо… Дивись,
Для тебе вклала не один цілунок…
Коли бува зажуришся, колись,
Відкрий, будь ласка, цей мій подарунок».

Обличчя батька вкрилося слізьми,
Навколішках він став просить прощення.
З тих пір безцінний дар цей з́авжди з ним,
Як оберіг: любов дочки – спасіння.

ТО БУВ НЕ ПРОСТО ЛЬВІВ…

То був не просто Львів…
Богема, шарм, левиця
Із ароматом кави й тютюну…
Тобою млів і тлів
Єством усім о, жрице,
Жага медова з грамом полину.

В зіницях львівська ніч –
Чарівна таємниця:
Принади ваблять в світлі ліхтарів.
В кав"ярнях мерехт свіч…
В твоїх вогнях, жар-птице,
Я воском танув, тверднув й знов горів.

Свого пориву шал
Я у тобі залишив
У кілька крапель, Ейфоріє-Львів!
Неначе лев ричав,
А ти казала: "тихше…"
Вертавсь додому, спогадами плив.

ЗА МИТЬ ДО…

За мить до зими
Я до тебе снігами прийшов:
Сукню весільну приніс, білосніжну фату.
Ніжним підсніжником я у тобі потонув
За мить до весни…

Своє щастя з тобою знайшов.

А тої весни
Ти веснянки співала мені.
Потім, згадай, ми як діти стрічали весну.
Схоже за мить до світанку тоді я заснув
І снилися сни: 

В них горіли купальські вогні.

І снилися сни,
Як в житах ми гуляли удвох.
Потім, згадай, на яву в тих житах я і ти…
Мріяли, вірили і досягали мети…
Кохана, прости

За листопад осінніх тривог.

Рудоволоса осінь

У обладунках з міді, бронзи й злата
На вітрогривому коні, мов Жанна д‘Арк,
Ти увірвалась в літа мого хату
Й каштанним поглядом знесла із неї дах.
Рудоволоса бестіє, до тебе
Не пізнавав я досі осені на смак:
Сльота солоно-терпка з диким медом;
І біль солоткий, і жагучий хміль думок…
Наносиш іній ти своїм цілунком
На все, та тільки не на весни вуст моїх.
Густим зелом і квітом обладунки З
міню твої усі, як тільки скресне сніг.