Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Колінна чашка сповнилась до краю
На чайній церемонії меніска.
Сама ж рухливість рахувалась у відрізках,
Яким роздолля зайве заважає
Розгледіти несходжені заначки
І там ступнею похазяйнувати.
Тоді-то ступенів прошарок вайлуватий
Ступає на суглоб. Допіру рачки
Доводиться ловити панацею
На найдурнішій транспортній розв’язці.
Тим часом набряки кучкуються на чашці,
Як учні після дзвоника в ліцеї.
І осідають жадібно чаїнки
В заварнику. А згодом – на коліні.
Життя, по суті, – то нестача вітамінів
Постійна. Як саджання чи обжинки.
Вивчають достеменно ліцеїсти
Уразливість, недоліки менісків.
Магістри ж тихо п’ють сивуху або віскі
І думають, куди б це краще сісти.
Відсутність руху містить позитиви
В короткій перспективі. Та навіки
Не стачить всюди аспірину, інших ліків,
Аби в суглобі приховати вивих. 

© Сергій Сіваченко

***

хлопчику мій
не лежи на цій сирій і не-своїй землі

хлопчику розплющ оченята –
бачиш летять журавлі
і облизує осінь обеліски
не твої

дай мені руку
і ми побіжимо у те безтурботне дитинство
де мій дід розкаже про війну
на якій ти будеш найсміливішим солдатом
із дерев’яним автоматом

хлопчику мій ти не вмієш стріляти
і не треба мене рятувати
прикриваючи життям своїм

хлопчику мій я молилася на те дерево
яке ти посадив

але воно не прижилося і вирушило на схід

і ходило за тобою замість ангела-охоронця

Над тугою…

В обличчя долі кидаєм слова –
Бездумні, безнадійні, нелогічні.
«Розлюбите мене – помру без Вас», –
Кричить юнак вродливиці трагічно.

«Ох, діти! Я життя вам віддала!
Усе – для вас… А ви, немов телята,
Уперті й дикі», – певно, ж не від зла,
В образ полоні – дорікає мати.

«Якщо мене не визнають – кінець!
У бідності зів’яну я», – зітхає
Поет сумний… І щастя промінець
Від нього наполохано втікає.

Поема  написана  у  співавторстві  з  поетесою  Іриною  Лівобережною

 ПРОЛОГ
 Що  за  постать  стоїть
 Вдалині  від  людської  оселі,
 Наче  хвиля  тремтить,
 І  зникає  у  темряві  скелі?
 Це  фантазії  плід?
 Чи  відлуння  гірської  природи?
 Чи  одвічний  політ
 До  свободи  -  у  скруті  народу?
 Хто  ти,  Довбуше,  -  хлоп
 Чи  розбійник,  хоча  й  благородний?
 Доля  випала,  щоб
 Жив  ти  вічно,  Герою  народний.
 ..................................

* * *

Наготував хокейну ключку,
Аби пограти у більярд – 
Нахабно, вишкірено, рвучко.
Найперша ціль – це сам удар.
А точність – фікція вторинна,
Бо на столі немає луз!
Таке не втямить ні тварина,
Ні штучний розум. Сажотрус
Прочистив би забиті лузи,
А не впихав у димарі
Дроти, зубила. Не вовтузив
Шляхів для тяги нагорі.
Більярдна ж сповнилася болем:
Назовні виходу нема!
Болячка зветься карамболем.