Поезія

Христос Воскрес! Воскресне Україна!

Дорогі друзі! Щиро вітаю із пресвітлим і радісним святом – Воскресінням Христовим! Нехай Пасхальна радість і Божа благодать наповнять ваші серця і душі! Нехай Великодні дзвони принесуть в кожен дім благодать, мир і спокій, а чисте світло Великодня зміцнять нашу віру у перемогу над ворогом, силами зла, над мороком кривди і неправди!

Христос Воскрес! Воскресне Україна!

ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ МАНДРУЄ ПО ВКРАЇНІ

Додому навесні птахи летять
І вся природа знову оживає…
З небес приходить Божа благодать,
Про Воскресіння Сина сповіщає!

Поезія Наталі Федько

Над тугою…

В обличчя долі кидаєм слова –
Бездумні, безнадійні, нелогічні.
«Розлюбите мене – помру без Вас», –
Кричить юнак вродливиці трагічно.

«Ох, діти! Я життя вам віддала!
Усе – для вас… А ви, немов телята,
Уперті й дикі», – певно, ж не від зла,
В образ полоні – дорікає мати.

«Якщо мене не визнають – кінець!
У бідності зів’яну я», – зітхає
Поет сумний… І щастя промінець
Від нього наполохано втікає.

Поезія Богдани Пілецької

ВОГНЕМ

Полікуйте мене, вітру теплого подихи чисті.
Вам підставлю обличчя і щоки вмить стануть сухі.
Мені силу дають ваші ноти, такі урочисті,
Так, неначе в минуле летять негаразди лихі.

Полікуйте мене, кришталеві Карпатські джерела…
Вмиюсь водами свіжими, вип'ю цілющих краплин.
Хай відступить від мене печалі огидна химера,
Не гірчить на губах цей пекучий, отруйний полин.

Полікуйте мене, жовті промені сонця ясного.
Обігрійте, благаю, та ніжно, щоб не обпекти.
Бо вогнем все у грудях згорає моїх і без того,
Не позбутись цього, не прогнати, і не утекти.

Легенда про Довбуша. Поема.

Поема  написана  у  співавторстві  з  поетесою  Іриною  Лівобережною

 ПРОЛОГ
 Що  за  постать  стоїть
 Вдалині  від  людської  оселі,
 Наче  хвиля  тремтить,
 І  зникає  у  темряві  скелі?
 Це  фантазії  плід?
 Чи  відлуння  гірської  природи?
 Чи  одвічний  політ
 До  свободи  -  у  скруті  народу?
 Хто  ти,  Довбуше,  -  хлоп
 Чи  розбійник,  хоча  й  благородний?
 Доля  випала,  щоб
 Жив  ти  вічно,  Герою  народний.
 ..................................

Поезія Любові Печінки (Патари Бачії)

1. Простіть мені.

Простіть мені, гріхів без ліку...
Не надто праведно живу...
Боюсь не завжди чоловіка
І на газонах мну траву.

Буваю зла я і сварлива,
Кажу бува не ті слова,
Не проганяю пса під зливу
Тому, що... в нас його нема.

Я - не найкраща в світі мама,
Дружина теж - така собі
І господиня (це між нами) -
Бажалось краще б далебі...

Та намагаюся я щиро 
Добром розбавити гріхи
І хоч їх, як дірок у сирі,
Шукаю праведні шляхи.

Не краща я, але й не гірша,
(Ну... сподіваюся таки)...
То ж про́щення у цьому вірші
Прошу із вашої руки...

«Наготував хокейну ключку...»

* * *

Наготував хокейну ключку,
Аби пограти у більярд – 
Нахабно, вишкірено, рвучко.
Найперша ціль – це сам удар.
А точність – фікція вторинна,
Бо на столі немає луз!
Таке не втямить ні тварина,
Ні штучний розум. Сажотрус
Прочистив би забиті лузи,
А не впихав у димарі
Дроти, зубила. Не вовтузив
Шляхів для тяги нагорі.
Більярдна ж сповнилася болем:
Назовні виходу нема!
Болячка зветься карамболем.

Поезія Ірини Бондар (Лівобережної)

фото1 В чеканні 

Я знов тебе чекатиму з доріг,
Де наше поєднання – не важливе…
А краплі з ринви мірно об поріг
Відлічують миттєвості до зливи…

До зливи сліз, яких не бачиш ти,
Моїх страждань збагнути знов в знемозі,
Знущань липкої тиші пустоти,
Відірваність від губ твоїх… В дорозі

Хоч іноді… хоч мимохіть – згадай…
Почую – із солодкого полону…
А краще – теплим словом загойдай
Мої тривоги марні – з телефону.

Буде зустріч. Весняне. Маленька поема

Заряди снігу у обличчя... Хоч весна
В зими права свої отримала без бою. 
Дурня... Чи личить снігу замітати нам
Шлях, що до зустрічі намітили з тобою?...
.....................................
-ТА ШО Ж ТАКОЄ???
.....................................
Питання гостромислі-
Чого це ми "закисли"?
"Кректати", наче, рано...
-Вдягай своє... Весняне!
(і поголи "пілотку")))
Горілку "Рашен водку"
Із снів зимових Наві
Ти вилий до канави!..
-Бо вже летять лелеки,
-Бо зустріч недалеко,
І ми, зимово-кволі
З тобою разом голі
У ванній питимем коньяк,
А там- до постілі... Ну як
Тобі весняний коньячок?

«Чистішими ставали ратиці...»

Чистішими ставали ратиці
Під час мандрівки в мілині.
За них чіплялись каракатиці
(Побути хочуть на коні).
А сам скакун без роду-племені
Летить виснажно в мілину,
Скидає сідла та рве ремені –
Ковток свободи на кону.
І відлітають крапель китиці
По прибережній площині,
Не зупиняючись на критиці,
Пересікають потайні
Заначки камерної музики,
Дрібнички видив осяйних.

«Бандерівець натягує бандану...»

1480552_955439254491335_2979792060215518087_nБандерівець натягує бандану
До половини шийного хребця
І, відчуваючи затуленість лиця,
Навшпиньки проринає крізь тумани
У фаталізм епічний, полум’яний.
Бандерівцю нема чого втрачати
У зграї недолугих ідіом,
Де непоборна постать, як фантом.
І купи зафіксованих ум’ятин 
Показують, як точно записати
Проекції досягнень усебічних:
У когось-то сердець навиривав,
Вчинив без ліку культових розправ.

Ірина Кулаковська: «Ця жінка з волоссям чіпким…»

Ірина Кулаковська* * *

Ця жінка з волоссям чіпким, як сухе огудиння.
Розтрощують кроки хисткий напівсон передмість.
Роздерті підошви. Розбите шпичасте каміння.
Розмита дорога. Запізно отримана вість.

Ця жінка з обличчям вузьким, мов нагострене лезво
Чи сонця мазок на полотнищі тьмавім стіни.
Хоч вже шарудять падолисти жовтаві, а все ж бо
Відлунком закляклим ледь жевріє подих весни.

Ця жінка в долонях тримала півщастя, півсвіту.
І те поміж пальців зійшло в мовчазну каламуть.
У закутку протяг виводить плачливу сюїту.
У затінку мойри життєпис мінливий прядуть.

Ця жінка... А що в ній від мене? Лиш попіл, лиш покрив.
А решта – полуда, позлітка, слизька мішура.
Чому ж ти так ловиш в очах її вистиглий подив?
У віршах моїх чом її журавлина жура?

Стара книга

bogosluzhbove_evangelie_ukrainskoiu_movoiu_3

Старенька книга пилом припадала
У шафі з незапам’ятних часів,
Неначе спрагу світу тамувала, -
Я навмання її в хвилину ту відкрив.

До ночі в шрифт прадавній приглядався,
Пожовклі сторінки перегортав.
Я знать не знав, я сам не сподівався:
Мабуть не я, а Він мене шукав.

Окреслення у літер незнайомі,
Водночас - чистий і знайомий зміст.
Слова відверті в душу, наче спомин,
Лягали, мов письмо у чистий лист.

Об'єднати вміст