Поезія

Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»

* * *

В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.

Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.

Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.

 

* * *

Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.

Поезія Дарочки Москаленко

***

Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…        
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.

Ми усі помремо...

Ми усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
Косорука прийде, як завжди, не на часі
По руків'я вжене невблаганності ніж.

Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
Віддаючи своє немовляті життя.
Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.

Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
У братів бойових на тремтячих руках,
І пекуча сльоза у кінці епілога
Діамантом сяйне на солдатських щоках.

"Легенький сніг ледь стелиться незримо..."

Легенький сніг ледь стелиться незримо,
Стискає подих ятрий морозець,
А я у слові знов шукаю риму
Ту саму, що торкається сердець...
 
Ту саму, що здіймає в піднебесся,
Ту саму, що в мелодію складе,
Шукаю - хоч на мить нехай воскресне,
Та моя рима не до мене йде...
 

Поезія Тетяни Возбранної (Миколюк)

А я живу зеленим літом

Вже пахне осінь теплим житнім хлібом.
І ранок прокидається дощем.
Батьківська хата, вишивана цвітом,
Кидає рушника на літ плече.

Під вікнами гуляє сон дитячий.
І мамин хліб рум’яніє в печі.
Там за столом сидить моя удача,
Замудрена мугиканням сичів.

Сміються яблуні, вагітні плодом.
Десь на причілку гріє спину кіт.
Любов правічна з батьківського роду
Разом зі мною лине в світ.

Збирає сонечок з кущів малини
Дитинство, босоноге та юрке…
І кров’ю наливається калина,
У юнку вироста дитина,
Летить в життя виконувать «піке».

Нерозділене...

(Триптих)

1.

Вона:

Буває, як вечір
На плечі сідає,
Мені твого погляду
Не вистачає.
І наче причастя –
Дорога до щастя.
Іду - не спиняюсь,
Ні в чому не каюсь…
А зорі під ноги…
Зникають тривоги.
У скриньці жадань
Цілих сім побажань:
Зустріти, Зігріти,
Лишитись, Любити,
Вуста цілувати,
За руку тримати,
Щоб серце до серця…
Та чи одізвешся?

Прощання

 Світлані Костюк

Прощалась… Над рідним порогом,
Труна опускалася тричі…
Живемо і ходим під Богом,
До нього йдемó, як покличе.

Він добрий, дає й забирає,
І віримо, що справедливо,
До свого вітцíвського раю…
Та все ж сподівались на диво…

Життя розірвалось намисто…
Хіба ж нарікала на долю?
Лежала спокійно-врочиста,
І світла… Без муки і болю…

Поезія Галини Романівни Корицької

Виграє Великдень дзвоном

Виграє Великдень дзвоном,
Воскресіння сповіщає,
Хай добром і світлим миром
До оселі завітає.
Хай гаївками лунає Від Дніпра до Сяну,
І писанками виграє
В днину цю весняну.
Щоб щасливилося всім Від хати до хати,
Добра, сонця і життя Хочу побажати.

(2016)

 

Учителю!

Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.

Олександр Бившев. Російському окупанту (рос.)

Доброго здоров'я! Вирішив запропонувати вам свій найновіший вірш з «Українського циклу». Здоров'я і всіх вам благ в новому році! СЛАВА УКРАЇНІ!

РОССИЙСКОМУ ОККУПАНТУ

Горько плачет «укропа» вдова. –
Не вернётся Микола из плена.
«Отпускник», слышишь эти слова
«Чтоб твой род до седьмого колена!..»?

Путь москальской державы кровав.
Вот ещё одна страшная драма…
Хлопчик тянет её за рукав:
«Де наш тато, скажи мені, мамо?..»

Ярина Мавка: "Я така неминуча..." (нові поезії)

Ярина Мавка

***

Коли качелі річок
Опускаються на коліна
Цей тендітний листопад
Виймає ноти й скрипічні ключі
Грає відгомін дзвонів 
На органі …..

 

***

Я віддам свій барвінок
Тобі 
Натщесерце 
Назовсім
Барвінок сніжинок
Обплете твоє тіло
….зранку

«Все голосніше спів у тиші молитовній…»

ЗІЗНАННЯ

Все голосніше спів у тиші молитовній –
Ні душу, ні птахів мовчанням не скуєш.
Про Місяця лице прекрасне та безкровне,
Про Сонце золоте той спів, про все – без меж.
У глибині очей – і зелень перестигла,
І рідна, і сумна задумливість твоя.
У глибині очей... моїх. На вічність встигну
До себе – у тобі, в собі – до тебе я.

Я сплю в алькові з верб... Їх постаті сутулі
Юрбляться вздовж ріки, неначе в прощу йдуть.
У тріщинах кори – приховане минуле,
Від спогадів рубці, нелегка довга путь...
По кронах в’єшся ти у голубінь лелечу.
Корінням рвешся вглиб, в сакральну суть ґрунтів.
І шавлієва шаль твої вкриває плечі,
Де котиться з-під ніг орнамент споришів.

Поезія Світлани-Майї Залізняк

Нуар

Подеколи рвійно дарує букет. фаетон –
І … хочеш-не-хочеш, а мусиш летіти, бо вітер …
Пливкі парадигми лягають на вишитий льон.
Вертаєш утрачені марева, псевдомагніти …

Голубиш, палаєш … Десь опік присипле перга.
Линяє зміюччя. " …шерше ля шерхоче …" – пшениця.
Ось дощ затяжний – від неділі аж до четверга –
Розмиє високі орелі, у стилі нуар небелиці.

Каплички … дзвіночки … безгомінь … озера …. мости …
Криваве тату-махаон – на шагреневій шкірі.
Майнули мангусти поміж голубих капустин.
Ряд сонячних зайчиків креше готична рапіра …

Об'єднати вміст