Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Поезія
Біль пам'яті
Листопад 25, 2017 - 21:50 — perohanych
Вíкна сьогодні ридають свічками,
Світло від них неспокійне, тремтливе –
Пам’яті біль не вгасає з роками,
Правда не гоїть болючі надриви.Правда дозує ковтками отрути,
Як забирали останнє, шакáли –
Розумом це неможливо збагнути,
Бо не орда, а “свої” убивали.Борщ із кропиви, відрóсток калини,
Жолудь торішній, морозом прибитий…
Тут без хрестів вимирали родини,
Цвіт українства, міцний, працьовитий.
Жінка пише про кохання
Листопад 25, 2017 - 21:26 — perohanych
Ця жінка незвична, химерна і дивна,
а дехто ще й скаже: "Вона примітивна,
смішна і наївна, в рожевій оправі,
і вірші у неї солодкі й лукаві.
І так вже не пишуть, бо так не буває,
з любові із мосту ніхто не стрибає,
троянди - банально, вино - для розпусти,
цікавлять мужів лиш оголені бюсти.
Насінина
Листопад 25, 2017 - 20:57 — perohanych
Пам’яті бабусі
На старому ослінчику – винесла вранці із сіней –
моя бабця сидить – аж до смерку, до смерті сидить…
І пригадує рік тридцять третій – тримає насіння,
що спасінням їй стало – продовжило наш родовід.
Розриває мовчанку сусідка – гукає з-за тину:
- Галю, знову твої забарилися? Довго сидиш…
А бабуся – ні слова. Лиш усміх – блаженно-дитинний,
і насіння в долоні – тепліше, тепліше... «Ось лиш
хай приїдуть – скажу». Вже несила терпіти-тримати,
вже несила носити в собі цю страшну таїну.
Сива жінка і спогад. Старенька бабуся і мати.
Сива дівчинка просить у мачухи – хоч би одну,
лиш одну насінину, посадить її тишком-нишком.
Кляті зайди не знайдуть – вона ж проросте навесні.
Почекає іще – день, годину, хвилину, ще трішки…
- Галю, довго сидиш…
Бабо, знову ти снишся мені.
Анна Багряна,
23.11.15, Софія
З Днем Гідності та Свободи!
Листопад 21, 2017 - 19:05 — perohanych"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк
Вітання з Покровою!
Жовтень 14, 2017 - 11:56 — perohanych***
Під свій захист візьми нас усіх, Пресвята Богородице,
Від невдач захисти, цю жорстоку війну зупини.
Хай на рідній вкраїнській землі мир та спокій відродяться,
Аби більше ніколи не гинули доньки й сини.Вічна пам’ять загиблим і слава відважним героям,
Чия сила козацька надію на завтра дає.
Матір Божа, ми молимось перед Тобою –
Сонце віри і правди в молитві над нами встає!
Осінні жаринки
Жовтень 11, 2017 - 00:00 — perohanych
ОСІННІЙ ВІТЕР
Тріпоче липа за вікном
циганським золотом барвистим,
трясе насінням, як намистом,
в осоння, сповнене теплом.І жвавий вітер вересневий
несе легенькі літачки
чи іграшкові вітрячки –
майбутні липові дерева.Летять вони, як наші долі,
в безмежжі Всесвіту малі…
Летять – хто швидше, хто поволі –
ті – на асфальт, ті – до ріллі.Одним, під сонцем і дощами
судився довгий добрий вік,
а інших викине двірник,
змете, немов сміття погане…І знов осінній вітер свище,
мої розбуркує думки
і надиха на ці рядки –
на філософствування й вірші.А липа ронить «вітрячки»,
а онде падають горіхи.
То осінь виставляє віхи,
свої відмітки-маячки:
на весну, на врожай, на втіху –
на нині, завтра й на віки.
Вікторія Шевель. Поезія
Вересень 14, 2017 - 22:40 — perohanychВікторія Шевель
Пішла по тобі
Пішла по тобі
'метричними килимами.
Невідсканована (хочу!)
жодного разу.
Долоні гілок грали твоє
стакато
Загравання тренуєш...
до пульсації сказу.
***
Роздерто білизну.
Намацую градуси...
І в ліктики збудливі
втискуєш смайлики.
Любощі п' яні -
в пам'ять тактильну-
пафосно.
На згірках Венери
цілуються паводки.
Вірш Олексія Курінного «Ми братами уже не будемо…»
Вересень 14, 2017 - 13:36 — perohanychМи братами уже не будемо -
Із загарбниками марудними,
Із убивцями-бузувірами,
Що жорстокішими за звіра є...
Що таке жіноча краса?
Вересень 11, 2017 - 21:24 — perohanych
Що таке жіноча краса -
Гарні очі і довга коса?
Може усмішка тепла й любов,
Що бентежить коханому кров?Я б сказав, що жіноча краса -
Це і розум, і добра душа,
Вміння бути спокійною всюди,
Щоб тебе шанували всі люди…Звісно, всім не угодить краса,
Але щастя того вимага -
Мудрість краще, ніж марна образа,
Й вміти кривду згасити одразу.
Рідна мова
Вересень 5, 2017 - 19:40 — perohanychОсінь. З неба дощик сіє,
Спить хохлятко - не буди.
Це - столиця. Милий Київ,
Юрта Дикої орди.
Мозок тисне "натє", "здрастє",
Геть не чути "Добрий день".
Вивчили російську Насті,
А на рідній - ні телень.Не тримають перепони,
Січка краща за траву.
Суржик чуєм ще у лоні,
Уві сні та наяву.
Осіннє
Вересень 4, 2017 - 13:23 — perohanych
1.
Не така вже ця осінь і мила...
В ній немає тебе, не-ма-є.
У свій вирій здіймаюсь безкрило,
Щось важливе в житті втрачаю.
Жовте листя смутком під ноги.
Вереснево дощить тривога.
Хмари в небі - душі печалі.
Я без тебе себе втрачаю.
2.
Поцілена!
Серпень 27, 2017 - 11:22 — perohanych 
Лесі Мудрак присвячується:
Замовчена!
Вишукує слова,
мов з літер
іншомовної
абетки...
Та їх в обміннику
купили конкурентки
хвилину як...Чи Богу данина?!
Закохана!
В лаванди фіолет
медів схиляє
запашні
секрети...
А сором яблук,
зірваних померти,
хвости самотніх
страчують
комет.
