Поезія

Поезія Людмили Шевченко

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЛІТА

1. Мов Амазонія! Стають
ліанами нитки квасолі.
Даремно кріп порозкривав
на довгих ручках парасолі.
По стежці, як по линві, йду,
сміється з мене жук смугастий,
що я боюсь після дощу
тут зароситися чи впасти.
Ми скоро будемо усі
язичники. Молитва сонцю:
Заглянь до нас хоч на город,        
Якщо не хочеш – у віконце/

Твори переможців конкурсу "Стежками Каменяра"

Поезія переможниці всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра» (вікова категорія 6-11 років) Ковальової Єсенії, учениці 5 класу Опорного закладу - Остерська загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів ім. Ю. Збанацького Остерської міської ради Чернігівської області

Нескорена…

Її слова – то пісня журавлина;
Її вірші – то туга і печаль;
В її думках – квітуча Україна,
Якої не побачила, на жаль!

Надія ГУМЕНЮК: Вірші із циклу «СОЛО ДЛЯ ВЕЧІРНЬОЇ МАЛЬВИ»

* * *
Місяць заглянув до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка лиш тихо зітхає – 
Сина чекає.

Зірка сяйнула до хати:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка не відповідає –
Доньку чекає.

Хурделиця стукає в хату:
– Дозвольте заколядувати!
А жінка її проганяє –
Внуків чекає.

Дивиться з покутя хати
Скорботна Ісусова Мати.
А ніч чорним воском спливає.
Жінка чекає…

Дмитро Головко. Останні тридцять кроків

Дмитро ГоловкоПоема

З дитинства в мою пам’ять вросло ім’я мого земляка 
отамана Демида Остаповича Ромашка, який в
народних спогадах залишився просто Ромашкою.
Для одних він був бандитом, для других –
народним захисником. Мені хотілося самостійно
докопатися до правди. Тож у моєму архіві
набралося чимало оповідок друзів і недругів
Демида та його вбивцю, кума Степана Шуплика,
якого дехто й зараз називає народним поетом.

Тож розпочну розповідь із найтрагічнішого моменту 
їхньої «дружби».!

І я пройду ці тридцять кроків,
Ходім, Степане, раз на те… 
У твоїм погляді – неспокій?
Ти ж все продумав…Та проте:
Тремтить правиця із наганом,
В ході – нестишеність якась…
Можливо, чиниш так зарано?
Подумай ще або покайсь!
У тебе мулить щось на серці?
А, може, просто – пустота?..
Ви ж в двох не раз ішли до герцю,
Бо вгору рвався правди птах..
На біляка,що царську владу
Вернуть хотів у ці краї,
Ходили разом, ну, пригадуй:
Скільки тут Врангель натруїв!
Було звертались до Петлюри:
Пора єднатись в арсенал
І розпочати шури-бури,
Тепер – лиш піднеси запал.
За землю, щоб лишилась в спадку,
За Україну – до борні!

Дмитро Головко. Ніч у рідному саду.

 Анатолій ПогрібнийПоема

Присвячується пам’яті Анатолія Погрібного -
вченого – мовознавця, письменника, громадського
діяча. Шевченківського лауреата,

ВСТУП

Того дня до Анатолія в гості з Донбасу приїхала
сестра Рая. Весь день вони прибирали родинну
хату, подвір’я, гараж. де зібралося чимало зайвини.
Хоч в Анатолія вже майже не було сил…

Підходив вечір до двора
І мов підказував – пора
за хату. в сад. для самоти.
Там поговорите про все.
Про що давно так мріяв ти…
І Анатолій погукав:
сестричко, радосте моя,
у тебе ще міцна рука,
фотель цей – в сад, посиджу я
на нім, бо не заснуть мені в цю ніч,
а завтра – в місто, у постіль…
Недуга виробила стиль:
сон утіка від мене пріч.
А там. в саду. я – сам–на–сам
продовжу цей химерний день…

Поезія Оксани Стогній-Рибась

НервоРитм

До болю, до крові,
до набряку вен,
до крику,
до кроку назустріч собі,
до стогону в тиші,
до погляду в дзен
знаходиш
і губиш себе
в боротьбі.

До сталі напружених нервів,
як дріт,
до вивиху мозку
від скрушних думок,
до пломеню віри,
що синім горить,
до дії – як сили
зробить перший крок.

Вікторія Рутковська: Радість Воскресіння

Вікторії Рутковської не стало… Але залишилися пам'ять і вірші. Вона була активною авторкою мистецького порталу «Жінка–УКРАЇНКА». Не вистачає її краєзнавчих матеріалів, її віршів, її щирої усмішки, позитивного настрою, креативних ідей. У ці світлі великодні дні згадаємо про цю світлу людину через її щирі рядки.

ТРІУМФАЛЬНА ХОДА ВЕЛИКОДНЯ

Сонце весело променем грає,
Золоті дзвони радісно б’ють.
Воскресіння Христове єднає
Весь народ наш в єдину сім’ю.

Перемога життя! Перемога!
Смерть навіки Христос подолав,
Показав нам спасіння дорогу,
Шлях любові й надії проклав.

Він приніс себе Богу в офіру,
Він страждання терпів до кінця.
Воскресіння дарує нам віру,
Грішним дітям Святого Отця.

Співчуття й милосердя безодню
Щедро вилив Ісус на наш рід.
Тріумфальна хода Великодня 
Осяває Любов’ю весь світ!

Промінці в небі сяють веселі,
– Він воскрес! – чути радісний спів.
Хай наповняться святом оселі,
Кожне серце – теплом почуттів!

Хай Господь дасть нам щедрої  долі  
Й захистить Україну від зла,
І у нашому рідному домі
Допоможе навести всім лад!

Вірші Валерії Андрієнко. "Щоденне гадання на осінніх хризантемах".

Валерія Андрієнко прийшла до літературної майстерні «Божевільні риби» (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) на другому курсі. Тепер їй 20 чи всього лише 20. І це неймовірно чудово.

Білолиця усміхнена брюнетка здавалась трохи дорослішою і в чомусь досвідченішою за своїх однокурсників, хоч різниці особливої і не було – всього на один рік старша за інших студентів. Читала свої вірші, і склалось враження, що перед нами поетка романтично-ліричного амплуа.

Пройшов рік занять в майстерні – це був час її невпинного саморозвитку і творчого пошуку. І перед нами якась незвичайна зміна внутрішнього стану ліричної героїні у поезіях Валерії. Її відвертість часто шокує, оголює те, що ми зумисно цнотливо оминаємо поглядом. Її поезія нуртує емоціями, але вони вже не затоплюють з головою, а врівноважуються інтелектуальним наповненням, формально її поезія близька до футуристів, але, здається мені, що це лише етап творчого розвитку В. Андрієнко, хоч і дуже цікавий.

Сучасна білоруська поезія у перекладах Марії Слободяник

Марія Слободяник
(м.Кам’янське, Дніпропетровська  область)

Микола Адам
(Білорусь, м.Мінськ)

             З  ЦИКЛУ  «ВІЙНА, ЩО  ВИГАДАНА  МНОЮ»

Эта музыка будет вечной,
Если  я заменю батарейки.
В. Бутусов

Поезія Юлії Манойленко

«Росою серця»

***

Навесні, коли прийдуть додому
З небес вітряки,
Вишиватиму будням сорочку
По білому білим,
І нестимуть нестримно
Життя до старої ріки
Ті струмки, що іще
З полотняної стежки не стліли.

Біла нитка до білого
Тулиться, вірні птахи
Завертають з далеких країв
Своє щастя крилате.
Вивільняються з криги
Зими гомінкі береги
Навесні, коли хочеться в небо
Й самому піднятись.

Поезія Ірини Слободяник

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

 

ДІЙСНІСТЬ

Поезія Тетяни Шептицької

Тобі

Жилка на шиї тихо схлипує.
Тіло вібрує від твого рику у слухавці,
по-хижацьки владного,
несподівано рідного.
Не витримую.
Хриплю у відповідь,
згадуючи миттєво
погляд із синього граніту,
сороміцькі сни,
брутальні обійми,
пекучі обіцянки.
Скучила.
Відстань поміж нами
вимірюється не кілометрами,
а роками і ситуаціями,
твоїми жінками і моїми страхами.
Пекло втішено сміється,
а рай німотно співчуває.
Наша близькість закручена
у надтугу пружину,
і коли вона вибухне - 
перевернеться світ.
Гонорові.
Чекаємо останнього дня,
аби не відповідати за наслідки.

Об'єднати вміст