Поезія

Поезія Богдани Бартецької

Ювелір

Не лякайся, що я така різна.
То сумна, то занадто весела.
Я про тебе так мріяла слізно,
Бо без тебе земля − це пустеля.

Ти для мене, як сонце, як кисень,
Ти єдиний − усе, що я маю.
Я змальовую образ твій, риси,
Що колись у тобі я зломаю.

І гординю твою я здолаю,
Переможу, як лютого звіра.
Дивну силу в собі відчуваю,
Твоє серце в руках ювеліра.

 

***

Думки таємні місяць осяває.
В душі моїй вселилась дивна туга.
Ночами різнобарвним водограєм
Посилилась у голові напруга.

Поезія Марко Терен

* * *

Ніч вигадує сни, затуливши долонями вуха.

І заплющує очі, щоб краще собі уявляти. 

Гладь волосся, як шовк, з-під старого її капелюха.

Вже заждалися струни, щоб вправно зіграти legato.

У кишенях дзвенять золотими монетами зорі.

Ніч присіла навпочіпки біля старого Дунаю.

Загорнулась тепліше, бо вже прохолодно надворі, 

і до самого ранку чекала, що я заспіваю.

Молодого вина перебрала, без келиха, з пляшки.

Вже в гітари нестерпно напружені струни боліли.

А мені не співалось. І якось зробилося важко,

бо вже перші ранкові у небі займалися стріли…

 

* * *

Дитячі вірші Галини Теличук

bs7a4496-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d1%96%d1%8fБратці-баранці

Спи, маленький, засинай.
Всіх баранчиків піймай:
Перший баранець кудлатий,
Другий надто волохатий,
Третій з хвостиком руденьким,
А четвертий геть маленький,
П’ятий баранець у штанцях,
Шостий знається на танцях,
Сьомий любить попоїсти,
Восьмий дуже голосистий,
А дев’ятий позіхає – 
вже наш (Льоня) засинає…

Поезія Антоніни Спірідончевої

Вечірня сукня

Влітає крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.

Мені жбурляє дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.

Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?

 

Ангел

Поезії Валентини Михайленко

* * *

При світлі
тихої лампади
перед Тобою
я схилюся.
В Твій лик
смиренно
й серцем радо
у сподіванні
я вдивлюся:
прийми нас,
Душе Благодатна,
Як Діва чиста
І як Мати…

Прийми, очисть
всели надію,
Аве Маріє…

 

Ми…

Вірші Олени Ляшенко для дітей

Роздайся, море

В ставочку за лісом живе пані Жаба ―
Зелена, пихата Жаба-нахаба.
І мріє вона собі мати квартиру
У синьому морі:
― Усе тут покину,
Візьму журавля і ВіАйПі-класом
Полину далеко-далеко від вас я, ―
Хвалилася Жаба сусідонькам п’явкам,
Вдягнувши корону на голову, ― Як вам?
Сміється із того ставоча родина,
А Жаба складає речі в торбину:
― Морською царицею справжньою стану
І не повернуся до вашого ставу!
Увечері зорі у небі палали
І бачили жабу, яка відлітала
Журавликом верхи, в блискучій короні,
З квитком ВіАйПі у зеленій долоні.

Поезія Олени Іськової-Миклащук

Смак війни

Ви знаєте, яка на смак війна?
Вона гірка, немов дитячі сльози.
Коли дзвінка чекаєш допізна
І засинаєш з донею в знемозі.

Війна — гірка!

Вона пекуча. То ужалить «Град»,
То вибух обпече червоним перцем.
Тут кожен день гірчичний зорепад
Все спалює в імбирнім ритмі скерцо.

Війна — пекуча!

Вона солона. Від смертей і ран.
До діатезу.
До каміння в серці.
Коли ідуть — кому ще не пора…
Так солоно!
Пекучо так!
…Хто б стер це!

Війна — солона!

Вірші Адама Лізаковського українською

Adam Lizakowski
 

Лист 1

Питаєшся як я живу?

Тепер після стількох років коли
від такої кількості непотрібних речей у житті
я очистив життя, живу своїм власним життям.
Я пишний кущ винограду
що впивається промінням сонця,
спокоєм коли світить місяць.
Я витишив у собі галасливе життя і думки
мої зайняті облаштуванням місця
для всіх цих речей які насправді необхідні для життя. Не планую
жодних подорожей, потребую трохи часу щоб помешкати, для себе, для 
поезії.
Ступаю життям дуже обережно
щоби знову не спіткнутися, не перекинутися.
Я не вибігаю до світу з відкритими обіймами.
Не страждаю з цієї причини, ані з причини вбогості.

Поезія Віри Шурман

Така любов буває

Ріднішої від тебе нема ніде людини,
Милішої від неба, світлішої від днини.
Теплішої від сонця, зірок і всього світу
Нема ніде такої, моє ти дивне світло!

Немає і не буде: повторень не буває.
Я можу все забути і лиш тебе згадаю.
Все залишити зможу, а ось тебе – не вмію.
Вуста цілую гожі … О, як ти розумієш!..

Наповнюся тобою, всього тебе пізнаю
І стану цілим світом, твоїм ясним розмаєм.
Без тебе я не можу, не знаю, як прожити.
Хай Бог нам допоможе дві вічності створити.

Тата Рівна. Поезії

із очима сарни
з циклу «бур.штин»)

в межирі́ччі Єфрату та Тигру
в межирі́ччі Случа та Горині
піраміди бурштинових фараонів
ростуть углиб боліт
тут коріння дерев бурштинове
і вода річок смолою
тече руслом горлом жилами
тут межи річок межи очей межи століть
на краю світу кінцева станція – бур.штин –
межа що ділить навпіл вчорашнє та завтрашнє
тут усі проходять ініціацію бо ніхто
не зостається незміненим. –
лопата й мотопомпа – це головні книги поліщуків
і зброя
і захист
і хліб
і біль
і совість
і перемога
й поразка
тут поліський жертовник, поліський горор
поліська казка
запеклі бої за пекло
за теплий камінь холодної землі

На "ти" - до тата

Літа минають... Годі вже й чекати...
Ми знову десь у пошуках мети
А в - мами день - я все ж згадаю тата:
Лиш двічі називав його на ''ти''

Уперше - то давно - ще у дитинстві -
Свідомість лиш торкнулася життя,
А вдруге - то умисно, коли дійсно
Я знав, що є закінченість буття.

Великодній Благовіст

Яскраве сонце сяє в небесах…
Природа нині ожила й розквітла.
У наших спраглих душах і серцях
Горить любові життєдайне світло.

Б’ють дзвони у церквах і сіл, і міст,
Повсюди Воскресіння величають.
Врочистий Великодній  благовіст
–Христос Воскрес! – Христос Воскрес! – лунає.

Великдень йде до українських хат,
Пасхальна радість двері відчиняє.
Благословенних світлоносних свят
Вкраїнці один одному бажають.

Об'єднати вміст