Жінка-УКРАЇНКА

Аліція Марія Куберська (нар. 1960 р. у Свебодзіні) — польська поетеса, письменниця, журналістка, видавець, перекладачка літератури. Лауреат багатьох літературних конкурсів.

Аліція Куберська є членом Асоціації польських авторів (2-е варшавське відділення) з 2011 року, а з 2017 року – IWA Bogdani (Албанія). Вона також входить до ради директорів Літературного фонду Soflay.

Дебютувала у 2011 році книгою «Скляна реальність». У 2012 році вона видала чергову збірку віршів під назвою «Аналіз почуттів». Третя книга «Моменти» вийшов англійською мовою як у Польщі, так і в США. В 2014 році опублікувала роман «Віртуальні троянди» та книгу «На межі мрії». У 2015 році вийшли книги: «Дівчина в дзеркалі» у Великобританії, «Люби мене», «(Не) мій вірш» у США» і видала в США міжнародну антологію «По той бік екрану». У 2016 році вона видала в США книгу «Смак кохання» та антологію «Любов як повітря». Того ж року побачила світ поетична книга «Викрадачка снів».

Її вірші опубліковані в багатьох антологіях та журналах Польщі, Великобританії, Албанії, Бельгії, Чехії, Італії, Іспанії, Канади, США, Чилі, Індії, Австралії, Ізраїлю, Південної Кореї.

Неодноразово відзначалася на польських та закордонних літературних конкурсах.

Серед іншого вона була триразовою лауреаткою Мистецьких маневрів Війська Польського (2016, 2019, 2020), міжнародного поетичного конкурсу Nosside UNESCO в Італії (2014, 2015, 2020).

Крім того, нагороджена медаллю Європейської академії наук мистецтв і літератури у Франції (2018).

Також є лауреатом міжнародного літературного конкурсу в Італії Tra le parole e l'infinito (2018).

У 2019 році отримала першу премію на міжнародному конкурсі в Італії Premio Internazionale di Poesia Poseidonia Paestrum.

Двічі номінована на Pushcart Prize в США (у 2011 і 2015 роках).

Поет видання "The year of the poet" в березні 2015 та травні 2017 (США).

Текст біографії опублікований на умовах CC BY 4.0 

(НЕ) МІЙ  ВІРШ

Написала кілька слів і пов’язала їх міцно.
З роздумів, емоцій виник нематеріальний вірш.
Промовила останнє речення, і він відлетів як зефір.
Поцілував обережно в уста і залишив,
пішов до чужих людей.

Послизнувся в очах, там, де народжуються сльози.
Прошепотів кілька прекрасних слів,
щоб ніжно затремтіли серця.  
Розбудив спляче сумління, знуджене рутиною дня.
Потішив дуже сумну даму на ім’я Меланхолія.

Вночі полетів до неба, розсунув важкі портьєри з хмар.
Засяяли зірки, і місяць освітив стежки закоханих.
Зворушливий спів солов’я заплутався в безодні темряви
і проникнув у запаморочливо-любовний запах квітів.

Трапляється, що повертається до мене цей
невірний коханець –
улюблений син музи, вже не моя дитина.
 

СНОКРАДІЙКА

Я мовчала, усміхалася і ніколи ні про що не просила.
Ти не очікував, що заберу сама, без дозволу.
Перебувала дуже близько, і все було під рукою.

Як злодійка, вкрала твої погляди і самотність.
Думки зав’язала в численні вузлики,
виникла щільна мережа,
Виткала з мрій ніжний контур жіночої постаті.

В очах розпалила іскорки пристрасті, запалав вогонь.
Огорнула нас солодким ароматом квітів у волоссі
І ми з легкістю повільно полетіли
до багатьох віддалених ночей.
Ти з Марса, я з Венери.
Далекі планети – це світлі пункти в небі,
сповненому ніжності.
Наші слова і руки притягуються силою гравітації життя.
 

ОСТРОВИ  ЩАСТЯ

на Багамах здійснюються мрії

поїдьмо туди
де вітер розчісує зелене волосся пальм
присипляюче муркоче величезний океан
золотий пісок пам’ятає сліди стоп
а ввечері у блакитній воді зникає сонце

перш ніж з’явиться чорний метелик
у нас є час, щоб написати кілька строф вірша
поділитися думками як скибкою хліба
тільки там довіримо зіркам наше потаємне
 

ДИВА  СВІТУ

Ніколи не була на Гаваях.
Не для мене танцюють на вітру пальми,
Сонячні промені не гладять шкіру,
Не витікає з серця землі гаряча магма.

Не бачила різнобарвних колібрі,
Розвішених як живі коштовності на квітах.
Навколо мене не літають екзотичні метелики,
Схожі на віяла японських гейш.

Не підіймалася сходами античних пірамід.
Не бачила скарбів фараонів і святині Амона.
Не зумію станцювати фламенко
І не мене огортає ніжне індійське сарі.

Амазонія не відчинила воріт до зеленого раю.
Безжальна тундра не повела до білого пекла.
Океан не дозволив відкрити підводну скарбницю,
А дельфіни не бавилися на гребенях морських хвиль.

Я не зустріла вічного щасливого кохання,
Але це не означає, що його немає.

ВРОДЛИВА ДІВЧИНА

Вона призупинилася на вулиці, озирнулася навколо.
Струнка і гнучка, як фінікова пальма,
На високих шпильках майже сягнула неба.
Піднялася високо – вище посередності.
Вітер бавився пасмами волосся і короткою сукнею.

Усмішка просвітлила ніжне обличчя, додала йому краси.

– Ось жінка, про яку співалося в піснях царя Соломона,
Подумала я із захопленням і заздрістю.
Вона привернула погляди багатьох перехожих.
Її бентежна врода вкрала чоловічі думки.
Я побачила своє відображення у віконному склі магазину,
А образ незнайомої в твоїх очах.
 

НАЗВОРОТ

ти просиш про побачення
це так
ніби подивитися фільм з кінця
поглянь
вітер надягає капелюх на голову перехожому
піднімається перекинутий стілець
в руки падає букет червоних троянд
а ти цілуєш
на привітання?
на прощання?

КОЛИСЬ ВОСЕНИ

Ми йшли алеєю парку, сховані під парасолькою.
Густий туман пронизував меланхолією і холодом.
Хмари, підтримуючи вагу дощу,
звисали низько над деревами.
Калюжі відбивали образи
втомлених нічною спостережливістю ліхтарів.

Враз блиснуло сонце і осінь усміхнулася.
Дерева покинули сірість на користь кольорів.
Засяяли росинки,
а на алеях затанцювали іржаві каштани
Жовте листя, пропахле вологою, закружляло на вітрі.

Ти тихо говорив про кохання.   
Пряв слова, як нитки бабиного літа.
Я запам’ятала вібрації голосу і стискання
сплетених пальців.
Обійняв, а потім сплів з трави
заручальну каблучку
- з діамантовим очком, з білої маргаритки.

Аліція Марія Куберська

Переклади: Наталія Міжигурська, Маргарита Шеверенога