Жінка-УКРАЇНКА

Поема

З дитинства в мою пам’ять вросло ім’я мого земляка 
отамана Демида Остаповича Ромашка, який в
народних спогадах залишився просто Ромашкою.
Для одних він був бандитом, для других –
народним захисником. Мені хотілося самостійно
докопатися до правди. Тож у моєму архіві
набралося чимало оповідок друзів і недругів
Демида та його вбивцю, кума Степана Шуплика,
якого дехто й зараз називає народним поетом.

Тож розпочну розповідь із найтрагічнішого моменту 
їхньої «дружби».!

І я пройду ці тридцять кроків,
Ходім, Степане, раз на те… 
У твоїм погляді – неспокій?
Ти ж все продумав…Та проте:
Тремтить правиця із наганом,
В ході – нестишеність якась…
Можливо, чиниш так зарано?
Подумай ще або покайсь!
У тебе мулить щось на серці?
А, може, просто – пустота?..
Ви ж в двох не раз ішли до герцю,
Бо вгору рвався правди птах..
На біляка,що царську владу
Вернуть хотів у ці краї,
Ходили разом, ну, пригадуй:
Скільки тут Врангель натруїв!
Було звертались до Петлюри:
Пора єднатись в арсенал
І розпочати шури-бури,
Тепер – лиш піднеси запал.
За землю, щоб лишилась в спадку,
За Україну – до борні!

Так разом думали спочатку,
Та нарізно той дзвін дзвенів.
Шуплик – Ромашка (через риску)
Покумувалися тоді…
Траплялося : з одної миски
З’їдали залишки біди.
Брехливе ж слово московитів
В Степана віру підняло.
Повірив, бач, в червоний витів,
Тепер надія – в чересло.
В міліцію, в Козельців славнім,
Розпочали «червоний шквал»…
Не міг Демид служити твані,
Зібрав ватаг, в ліс поскакав.
Відтоді й зрадником назвали,
А чонівці крутили змаг.
До нього йшли селяни валом,
Небоячися переваг.
Степане, не підвів ти й кума
(Чекістське око верх взяло):
Пішов за ним «із чорним сумом»,
Казав: і в мене кипить зло.
Шукав підручних серед воїв.
Знайшов…«Куму тепер – хана».
Після чарчини «грозової»
Він там, під липою,у снах.
Згадалась примовка Демида:
«Можливо, так, а може й ні»,
Стрункий, шатен… про все він відав,
Умів приборкать навіть гнів.
 Тому до нього йшли зівсюди,
Щоб із лісів вести січу
За Україну (вільна буде!),
Тож про Ромашку кожен чув…
Але Степан – суворий з виду:
Наказ чекістів допіка:
«Ти маєш знищити Демида,
А то не схибить в нас рука…
За це ти матимеш подяку:
Коня, сідло, годинник-блиск…»
В Степана погляд переляку,
А на обличчі – страху віск.
Удвох же грілися у мріях:
Нехай-но стихне крутія,
З душ поспадають горя гирі,-
Життя нового зрине шлях.
Було, було, ще трохи, трохи…
Він там, під липою, у сні,
В душу Степана – мов горохом:
Вже про Демида чуть пісні…
Історія лишила в згадці
Лише одне: він – як той дуб,
Що народився в Ярославці:
На плечі взяв людську біду…
Спинись, прошу тебе, лакузо,
У чорних справах ти – мастак.
Простіше – вбивця, не Карузо,
І на тобі довічний знак
Комуністичного підлизи,
Хоч міг би буть поетом дня.
Та кинув час новітні візи,
Котрий прожив ти навмання.
Тому Ромашка – поет слави
Із давнини та із легенд,
Про нього розповідь поправу,
Бо саме він ішов вперед.
«На місяці он Авель й Каїн,-
Казала мати,- теж в крові…»
Нехай нащадок добре знає
Хто брав обіт і хто говів.
Наш час народжувався важко
І встати прагнув на весь ріст…
Хай ще розкаже про Ромашку
Свідок історії – цей лист.

ІІ

«Отаманові Республіканського
повстанського війська Чернігівщини
Української Народної Республіки
панові Демидові Ромашкові.
          Повстанський відділ 2 контр-розвідки
штабу дієвої армії
Української Народної Республіки
при повстанському загоні
імені Гонти й Залізняка
має за честь і нагоду передати Вам слідуюче:
          Вас щиро вітають і бажають Вам
найбільшого успіху на тернистім шляху
збудування Святої нашої неньки України
Повстанський отаман Київщини Богатій
та Київщини й Волині отаман Юрко Волощенко,
що особисто приїхав до штабу.
          Взагалі, пане Отамане,
повідомляємо Вам про останні новини,
одержані штабом,
що українська національна справа
стоїть зараз якнайкраще.
          Безумовно й безперечно, що недалі,
як до травня місяця
кацапи – більшовики
будуть вигнані геть з України
і вже в останній раз.
Українська влада на Україні
залишиться навсігди.
          Ви бачите з усіх цих фактів,
які ми Вам пересилаємо зараз,
що на міжнародному полі ми побідили цілком.
На нас і на наш войовничий нарід
із симпатіями дивиться весь світ.
          Про внутрішнє положення й говорити нічого.
          Найкращий доказ цьому – це Ваші
хоробрі повстання й симпатії народу
до Вас і Ваші успіхи.
          Тепер таке,пане Отамане.
          Ваше завдання для Святого діла України –
це держати Ваше повстання
й поширювати його якомога довше.
Чим більше Ви будете турбувати
заклятих кацапів–комуністів,
тим вірніше й скоріше
прийдуть на Україну вірні сини її,
які склали регулярну армію.
          Вам, пане Отамане, буде одне з перших місць
на святій визвольній Україні.
Ви заслужили щиру поляку й славу
від нащадків наших.
Вас не забуде історія.
          Всі ми робимо одне діло.
Всіх нас об’єднує щира любов до нашого рідного краю,
до нашої України.
Все ж там – Ваше перше місце.
          Начальник штабу й значковий отаман,
ученик Ангела, що були у Вас,
привезли нам усі потрібні від Вас матеріали.
Ці матеріали вже одправлено старшинами
для доручень до Головного Отамана
батька Петлюри.
Коли повернуться вони із Ставки,
то ми їх пошлемо до Вас із усім тим,
що передасть Вам батько Петлюра.
          На ділі, щоб підтримувати постійний зв’язок із Вами,
щоб Ви були завсіди в курсі справ,
Вам необхідно прислати до нас
певну людину для зв’язку.
Вже недалеко той час, коли вся Україна
по особливому наказу Батька Петлюри
вкриється генеральним повстанням.
Зараз іде підготовча праця.
          Отамани посилаються на місця.
Організуються дужі повстанські загони.
Кацапам–комуністам загрожує цілковите знищення.
          Вартуйте ж, пане Отамане.
Стійте твердо й непохитно на варті прав України
й змученого українського народу.
До цього додаємо, що зноситись із нашим
Головним Штабом зараз буде тяжко.
Потяги не ходять,
нашим агентам доводиться бути в дорозі
по цілому місяцю, а то й більше.
Найтяжче доводиться перевозити гроші.
          Отже, ми зараз усі свої кошти,
що було нам асигновано,
віддали на справу й чекаємо нового транспорту.
Коли Ви маєте,пане Отамане, гроші
й коли Ваша ласка,
то не одмовте зробити розпорядження
дати нам позику в п’ятсот тисяч карбованців.
Позику Вам буде повернуто в найкоротшім часі.
Вам буде повернуто українською валютою
по курсу, показаному Батьком Петлюрою.
          Хай живе вільна Незалежна
Самостійна Україна!
          Хай живе Батько Петлюра! Хай живуть повстанці!

Голова контр–розвідки
Максим Пащенко
За Осавула С. Іващенко
Отаман загону Галайда
Осавул Буркун».

III

Дві кулі перервали сон тоді.
Від злочину офіра зрозуміла…
Шуплик сорожі: – Гей, коня ведіть!
У Козелець поїдемо сміливо.
Та де там. наче по вогню.
Щоб не зустріть нікого в перелісках,
А то ще піднесуть і їм свиню.
Козелець від Мочалища неблизько.
Лише під вечір віз був в губчека,
Ромашку приховали на горищі.
Лиш на світанку підлості рука
Сховала його десь на кладовищі.
Могильний горбик з часом геть присів,
Але земля навколо гуготіла,
Бо щедрий на добро його посів
Зійшов, окріп і забуяв вразливо.
Все – в таїну, але Демид ожив
У пам’яті людській, котра мудріша:
Тим, хто жертовний, просто – дорожи.
На цвяшик забуття її не вішай!
Всі кажуть: він Тичинівський чабан,
У атамани люди погукали.
Чернігівщини мужній океан,-
Це сталь, котра не зна окалин.
Тоді ще довго рвались поїзди,
Червоні окупанти мали кулі,
Щоб в край наш не приходив ні один.-
А прокидалися іще поснулі.
Знов Україна на шляху біди,
Одвічний ворог поливає градом…
Невже ми стоїмо, де не погаслий дим ,
За тридцять кроків від людської зради?

03.02.2020