Жінка-УКРАЇНКА

Головне про себе

Відколи вийшла я із Дому
Все йду і йду по цім шляху,
Що зветься долею в народі.
Зійти не можу, бо впаду.
А впасти страшно, лячно, зимно.
Все думаєш: «Навіщо це?
Навіщо кожен ранок маю я вставати
І йти по цьому шляху навпростець?»
А маю йти, бо чую поклик,
І шелест крил, що не змовка.
Та й голос, що уже звучить постійно
Й говорить: «Ти вже не одна!»

Моя творчість будується між класичними традиціями танцю та сучасними напрямками мистецтва руху, між містикою та еротикою, між духовним та фізичним, в пошуку збереження балансу, оптимальності, гармонії між тілом, розумом та душею.
Я не обмежуюсь одним напрямком танцю, так як сучасна хореографія є живою та постійно змінною формою мистецтва, в якій значне місце відіграє відношення танцюючої людини до руху, яке виникає з особистого теперішнього ставлення до пережитих нею подій минулого та думок про майбутнє.

Універсальність нашого буття
Відтворює природу світла
Та створює ті справжні почуття,
Що милі серцю й треба Світу.
Який чекає сплеску мрій
В реалізації Любові,
До всіх, до Себе, над усім,
Що зветься людським неспокоєм

Своїми виставами намагаюсь донести, що те, що ми так палко шукаємо, завжди було і є з нами.

Сьогоденне хореографічне мистецтво з легкістю вбирає в себе локальні елементи танцювальних рухів з різних напрямків світових шкіл руху, а також з багатої культурної спадщини танців народів світу та намагається все це поєднати з відображенням відтінків людської індивідуальності. Найчастіше цінність таких хореографічних робіт повстає із особистого ставлення хореографа до своїх творінь, змістовна основа яких, за звичай, бере свій початок із «істинно» виплеканих традицій «глибин душі народної», від «прабатька» та «праматері». Хореографічна лексика та техніка виконання у моєму понятті це не тільки удосконалення фізичної роботи тіла, а й психологічного стану виконавців, бо символом українського танцю завжди була душа, а точніше — серце. Тіло ж, на відміну від культур деяких інших народів, у нас ніколи не було ідолом обожнювання. І тому, я працюю над тим, щоб хореографія першочергово була душевною, а не тільки фізично тілесною.

Чим більшим стає діапазон знань людини про мистецтво руху, тим глибшає її розуміння світу. Через поліфонізм руху нам відкривається поліфонізм буття, оскільки рухи різних шкіл хореографічного мистецтва багатьох країн, рухи танцювальних культур народів світу являють різні світогляди, способи мислення та сприйняття світобудови. Але, як сказав наш український «кобзар» Т. Г. Шевченко: «…чужого научайтесь та свого не цурайтесь…».

І моя мета, це створення та розвиток Інституту Хореографії та Національного театру сучасного українського балету як театрально-творчого осередку, орієнтованого на відтворення актуальних тем та сюжетів сучасною мовою танцю, в поєднанні з іншими видами мистецтва.

Традиція, сучасність та актуальність — мої творчі та ідеологічні орієнтири. Впевненість у тому, що саме мова танцю на сьогоднішній день є однією із провідників інформації до свідомості людей та визначає їх подальшу поведінку, привела мене до ідеї поглибленого дослідження танцювального мистецтва у різних формах його існування на сьогоднішній день, в поєднанні танцю з іншими засобами соціальної та художньої комунікації.

В репертуарі театру — спектаклі, перформенси, одноактні балети, імпровізаційні інсталяції, ново поставлені та уже існуючі, які були представлені на протязі кількох років на сцені Київського Планетарію та на інших сценічних майданчиках, і у яких висвітлювались теми особистості та соціуму, етносу та урбанізації, війни та миру, релігії, духовності, етики та аморальності, соціальних питань сьогодення.

Мета створення театру як місця інтелектуального, емоційного та духовного пошуку, як унікального культурного осередку, в просторі якого здійснюється взаємопроникнення театру, кінематографу, живопису, відеоарту, традиційного мистецтва та сучасних технологій. Майстер-класи, семінари, тренінги, лабораторія імпровізації, кіноклуб, лекції з історії вітчизняного та світового мистецтва, літературний клуб, галерея фото творчості — проекти, орієнтовані на глядача нової формації.

Глядача, який і співавтор і співучасник — це, з однієї сторони, людина мегаполісу, пронизана урбаністичною культурою з величезними потоками інформації, яка намагається пізнати все нове, що пропонує їй життя, відкрита до сприйняття як традиційного так і сучасного мистецтва, а з іншої сторони, це людина Землі, яка прагне душевного тепла, людяного відношення та сердечних емоцій в реалізації Любові до себе та навколишнього світу.