Жінка-УКРАЇНКА

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЛІТА

1. Мов Амазонія! Стають
ліанами нитки квасолі.
Даремно кріп порозкривав
на довгих ручках парасолі.
По стежці, як по линві, йду,
сміється з мене жук смугастий,
що я боюсь після дощу
тут зароситися чи впасти.
Ми скоро будемо усі
язичники. Молитва сонцю:
Заглянь до нас хоч на город,        
Якщо не хочеш – у віконце/

2. Липень дощовий – терпимо,
Ще єдиний шанс – серпень-бо.
Розспівався знов – глянь на телепня! –
Півень із гвоздикою замість гребеня.
За які-такі мокра кара ця?
Золотим ціпком небо свариться.
В ополонці хмар місяць скинувся.
Риба десь на дні спить на дощ уся.
Сонцю, поцілуй, паро рівная,
Липень-жабу, щоб став царівною!

1997.

ПОРТРЕТ ІЗ ПРОЙДИСВІТОМ

У тебе немає серця –
Зів’яла ромашка у грудях.
Ти також із плем’я безумців,
Що світом і марять, і нудять.
Душа твоя мешкає в рибах –
Коли помирав ти уперше,
Від болю прогнав її з себе,
Себе, ніби парус роздерши.
У кінчиках пальців згасає
Про тебе остання півзгадка.
А я – то не пил і не камінь –
В нагрудній кишені зернятко.
І я проросту навесні!

1997.

*  *  *  * 

Червоний гладіолус розцвітає –
три дні підряд я вже дивлюсь на те.
Мов кров на гострім лезі проступає.
Боюсь – умру, як зовсім розцвіте.

1997.

*  *  *  * 

Призахідне сонце просвічує
наскрізь квітковий поплін –
Рожеві калачики
цим анітрохи не знічені,
І мошка танцює над нами уперто,
немов намагнічена,
Приваблена блиском волосся
і жовтогарячою шкірою спин.
Повітря холоне.
Якщо повернутись до сонця лицем
І трохи пийнути,
то смак абрикоси у роті,
Але так не видно
тих двох ластівок, що на дроті –
Ти сядь тут, де я,
щоб без мене читати все це.

1998.

*  *  *  * 

Ніби кулі більярдні,
По шиферу котяться яблука.
Лінза неба над нами
Товста і тверда.
Вчора течію вуж перерізав,
мов скальпелем –
Буду знати, чому схолодніла вода.
Синя бабко, ти схожа
На шпильку, приколоту
До одежі у літа –
Щоб часом ніхто не наврік.
Бузина ще росте.
І течуть її листя і грона,
Як між темним камінням
Зелений потік.

*  *  *  * 

Коли літа на денці лишається
Місяцевого взяти окрайця
Дні всі вимочити до останнього
Наче блюдечко меду гречаного
Не сумуй – ще його буде досить:
Білі бджоли за зиму наносять

*  *  *  * 

Сіро-чорна велика ворона
п’є з калюжі настій листяний
Напідпитку піснями картавими
буде міста тривожити сни

*  *  *  * 

Міцно пахне листя осіннє достигле.
Я у вересень, мов у тролейбус останній, не встигла.
Осінь із листя наварить поезії меду,
Вип’єм його, щоб забути: зима попереду.

*  *  *  * 

Ластівка ударилась об вудку,
Тріснулась об вудлище високе,
Що мені в очах аж потемніло,
І упала в очерет солодкий.

*  *  *  * 

До блакитного піднебіння
карамелевий місяць прилип.
Вже убрались у жовте перші
дезертири в шерензі лип.
Цей охоплений вереснем скверик
моє серце бере голіруч.
Замикається скринька літа,
і тремтить журавлиний ключ.

*  *  *  * 

Рівний дощ –
Мов танцюючі лінії
На стрій кіноплівці.
То цвіркун знову виніс
Свій фільмопроектор,
Поставив на сливці
І показує:
Сливи блакитні у відрах,
Зграю айстер і кріп,
Що змарнів на городі.
Ти помітив,
Що небо ночами
У серпні іскрить?
А удень воно біле насподі?

*  *  *  * 

Клавіатура під дощем
І квітки парасоль яскрава
Немає в осені тепла
Понад маленьку чашку кави

*  *  *  * 

До схід сонця –
тепер це не так-то і рано
Не бальзам, але мед
осінь точить на рани
Вересневе тепло
йде по жовтню накатом
...Дві Сивулі з Ґорґан
Ще ніхто не засватав?

*  *  *  * 

Геометрія, лимон і мед
Наші сосни і пісок на Лівому
Коли серце виповниться вщерть,
Слово легко обернеться видивом

*  *  *  * 

Наближає Київ сірий ранок
І дроти легкі летять вперед
І рука у сні благословляє
З верхньої полиці чай і мед

*  *  *  * 

Цілісінький день на дощі
Джерельна вода і коньяк
Лиш ноги крилаті гудуть
І цятка живиці, мов знак
А погляд угору летить
Крізь вії, з вологи важкі,
Гіркий і блакитний, мов дим.
Ґорґани. Уявні стежки.

*  *  *  * 

Спрагло в себе повітря
із йодом втягну,
До солодкого схлипу,
Уявивши, як прийдеш і сядеш –
плече до плеча,
і куритимеш тихо. 

*  *  *  *

Таке Різдво –
Морозне, урочисте,
Як фарбами написане
по склі.
У нас рум’яних, золотих,
іскристих
Тут ні душі знайомої в селі.

2009

*  *  *  *

Ці червневі-черешневі дні
Ранок рідним малюком сміється,
Коли ти за сміх цей – все б йому,
Навіть серце...

06.2009

*  *  *  *

Бабусю, ти вже внесла хризантеми?
Холодні квіти у важких каструлях?
Лимонні і рожеві оберемки?
Цей образок мені вже тиждень муляв

2009

*  *  *  *

Попри "Вікна із дерева", 
мимо пива бурштинного,
ми пливемо по променю – 
повз будинки, навскіс -
зачарована осінню
павутина мандрована,
і легенько торкаємось 
твоїх рук, моїх кіс 

2010

*  *  *  *

Крізь Ужгород звивається ріка
Ми розбрелися літом неозорим
І свіжо пахнуть у суцвіттях зорі
І ще не ваблять мандри павука
Угорська мова – перець і тютюн
Носи це літо, як бджола, у соти
А потім проти світла тонко лий
І цівка меду полохка, мов гнотик

2010

*  *  *  * 

Поки брук і будинки
випромінюють літнє тепло,
Доти дощ буде теплим,
– а отже, недовго
Заховай у кишеню листок золотий –
відклади хоч на трохи
цю пору вологу

2010

*  *  *  * 

Перша пара із уст, і густішає мед
Килим листя тонкий, наче лід на ріці
Береже павутиння павучі сліди
І долоня бринить, наче птах, в кулаці

2010

*  *  *  * 

Це вечір – бронзівка.
І сонце сідає у клен,
У трави, зелені до серпня,
За сосен колони.
Ти, серце з грудей,
Ну і як ти у світі живеш?
Таке дурнувате,
Таке, як усі, безборонне?..

2011

*  *  *  * 

Тихий дощ шепотав
у зелену траву таємниці.
Далі швидше і швидше, –
Аж сам собі такт відбивав.
Врешті збився.

2012

*  *  *  *  *