Поеми

Дмитро Головко. Останні тридцять кроків

Дмитро ГоловкоПоема

З дитинства в мою пам’ять вросло ім’я мого земляка 
отамана Демида Остаповича Ромашка, який в
народних спогадах залишився просто Ромашкою.
Для одних він був бандитом, для других –
народним захисником. Мені хотілося самостійно
докопатися до правди. Тож у моєму архіві
набралося чимало оповідок друзів і недругів
Демида та його вбивцю, кума Степана Шуплика,
якого дехто й зараз називає народним поетом.

Тож розпочну розповідь із найтрагічнішого моменту 
їхньої «дружби».!

І я пройду ці тридцять кроків,
Ходім, Степане, раз на те… 
У твоїм погляді – неспокій?
Ти ж все продумав…Та проте:
Тремтить правиця із наганом,
В ході – нестишеність якась…
Можливо, чиниш так зарано?
Подумай ще або покайсь!
У тебе мулить щось на серці?
А, може, просто – пустота?..
Ви ж в двох не раз ішли до герцю,
Бо вгору рвався правди птах..
На біляка,що царську владу
Вернуть хотів у ці краї,
Ходили разом, ну, пригадуй:
Скільки тут Врангель натруїв!
Було звертались до Петлюри:
Пора єднатись в арсенал
І розпочати шури-бури,
Тепер – лиш піднеси запал.
За землю, щоб лишилась в спадку,
За Україну – до борні!

Дмитро Головко. Ніч у рідному саду.

 Анатолій ПогрібнийПоема

Присвячується пам’яті Анатолія Погрібного -
вченого – мовознавця, письменника, громадського
діяча. Шевченківського лауреата,

ВСТУП

Того дня до Анатолія в гості з Донбасу приїхала
сестра Рая. Весь день вони прибирали родинну
хату, подвір’я, гараж. де зібралося чимало зайвини.
Хоч в Анатолія вже майже не було сил…

Підходив вечір до двора
І мов підказував – пора
за хату. в сад. для самоти.
Там поговорите про все.
Про що давно так мріяв ти…
І Анатолій погукав:
сестричко, радосте моя,
у тебе ще міцна рука,
фотель цей – в сад, посиджу я
на нім, бо не заснуть мені в цю ніч,
а завтра – в місто, у постіль…
Недуга виробила стиль:
сон утіка від мене пріч.
А там. в саду. я – сам–на–сам
продовжу цей химерний день…

Об'єднати вміст