Жінка-УКРАЇНКА

Поезія переможниці всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра» (вікова категорія 6-11 років) Ковальової Єсенії, учениці 5 класу Опорного закладу - Остерська загальноосвітня
школа І-ІІІ ступенів ім. Ю. Збанацького Остерської міської ради Чернігівської області

Нескорена…

Її слова – то пісня журавлина;
Її вірші – то туга і печаль;
В її думках – квітуча Україна,
Якої не побачила, на жаль!

Її життя – то мрії і страждання,
Пекучий біль і віра в майбуття…
І доля – «без надії сподівання»
У світлий день, у чисті почуття.

Її майбутнє – вільна Україна,
Що не скорилась лютим ворогам;
І сила, що дала натхнення,
Творити серцем, вірити сльозам…

Крізь все життя пронесла біль і муку,
І кожне слово – часточка душі.
Її вірші ведуть мене за руку
І заблукати не дають в пітьмі.

Мамині руки

Мамині руки – це спокій і ласка.
Мамині руки теплі, мов казка.
Мамині руки без ліків лікують.
Мамині руки ніжність дарують.

Руки матусі легкі, мов пір’їнка,
А зігрівають, як тепла хустинка.
Руки матусі невтомно працюють:
Шиють, перуть, прибирають, готують…

Маминим ручкам я низько вклонюся,
Їх поцілую, за них приберуся.
Ручкам матусі я дам відпочити,
Спробую все за матусю зробити!

Молитва

Вночі та вранці, вдень, надвечір
Молилась мати, щоб не трапилось біди,
Щоб син мав добре та хоробре серце
І вірних друзів, що підтримають завжди.

Молилась, щоб в лиху годину,
Мав мужність не піддатись ворогам,
Молилась, щоб її дитину
Господь завжди оберігав.

Син виріс мужнім та хоробрим,
Став чесним, лагідним до всіх,
Не помічав людської злоби
І вірив людям. То не гріх.

Він ладен був усе віддати,
І радий був допомогти.
Ним так пишалась рідна мати.
Що слів не можна віднайти.

Завжди усміхнений та чемний,
У колі друзів чи сім’ї,
Відкритий, радісний, приємний
Хотів лиш щастя на своїй землі.

І вірив, що прийде година:
Не буде сліз і горя на Землі.
І кожна мати знатиме, що в сина,
Все буде добре у житті.

Бажав, як краще. Вірив. Помилився.
Не врятувала мати, молитви.
Серед «своїх – чужих» він опинився,
І сам-на-сам лишився у біді.

А мати плаче за рідненьким сином,
І молить Господа й людей допомогти…
Летять роки, але вона все вірить,
Що вдасться зло перемогти…

… Так вірить народ України та Криму,
Що будемо знов, як єдина сім’я –
Ніким не розділена, міцна родина.
Відсутні кордони, вільні моря.

Й мати – Вкраїна нарешті всміхнеться,
Позбудеться болю, жахіть та страждань,
А кримська земля врешті решт повернеться,
Здійсниться одне з заповітних бажань!

А поки щодня кожен житель країни
Повторює знову і знову і знов,
Що Крим – це така ж Україна,
Як Київ, Карпати, Донбас і Азов!

_____

Поезія переможця всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра» (вікова категорія 12-16 років) Козійчука Богдана, учня 11 класу Закладу загальної середньої освіти І - ІІІ ступенів
Сокальський ліцей №1 імені Олега Романіва Сокальської міської ради Львівської області.

Ода ластівки

О кримські гори! Мій коханий краю,
Налиті сонцем виноградники твої,
До тебе лину! Наче знов до раю,
Ведуть мене дороги золоті.
Твої колони небо підпирають,
І хвилі б’ють сонети поетес.
Я пам’ятаю, добре пам’ятаю,
Твоє знамено – древній Херсонес.
Пахучі схили, простори, отави.
Ішли отари – грав у ліру плай.
Мене гукали, палко чарували
Ворота і палац, в Бахчисарай.
Я знала плач і гіркоту розлуки.
Гриміло древо, їхали у даль
Вагони, дошки, ґрати… й від наруги
Тобі сказала: «Криме, прощавай!»
Та я вернулась. Правда, посивіла.
І знов мені старій сказали: «Геть!».
За що мені? За що я заслужила?
Таку покару… Тріскала мечеть.
То я молюсь, то вітер буде грати

На верхах скель могутніх Демерджі.
А я лечу, я буду повертати
До ластів’ят у рідному гнізді.